2017 р. Звід пам’яток України
Юрій Коваленко, Віктор Вечерський, Ірина Павленко
Трьох-Анастасіївська церква, 1893 (архіт., іст., мист). Вул. Спаська, 2.
Мурована п’ятиверха церква стоїть в історичному середмісті, на території Державного історико-культурного заповідника, посідаючи острівне становище посеред кварталу, виходячи східним фасадом на пл. Рудченка. Масивний об’єм храму зіграв важливу роль у завершенні фармування ансамблю містобудівних домінант історичного середмістя Глухова. Після знищення в 1962 головного в місті Троїцького собору ТрьохАнастасіївська церква залишилася наймасивнішою архітектурною домінантою середмістя, добре візуально сприймаючись як у внутрішньоміських просторах, з вулиць і площ, так і в зовнішніх панорамах, з заплави р. Есмань.
Пам’ятка поставлена на захід від Спасо-Преображенської церкви, поблизу неї. З багатьох видових точок вони сприймаються разом, формуючи гостро характерний комплекс пам’яток різних епох і стилів. Трьох-Анастасіївська церква в об’ємно-просторовій композиції Глухова є поєднувальною ланкою між домінантами двох головних майданів – Миколаївською церквою на Соборному майдані та Спасо-Преображенською церквою на колишньому Торговому майдані. Розташування пам’ятки збоку від цих майданів, при тому, що її добре видно з обох завдяки невисокій двоповерховій забудові, – це данина традиціям докласицистичного містобудування, з властивою йому вільною постановкою архітектурних домінант у розпланувальній структурі, переважанням бічних точок зору, з яких повніше розкривається образ будівлі, явним несприйняттям суто фронтальних і вісьових перспектив.
Вперше Трьох-Анастасіївську муровану церкву було споруджено в південно-східному куті загальноміської фортеці на місці погорілої дерев’яної Воскресенської церкви у 1717 коштом гетьманші Анастасії Марківни Скоропадської за зразком Іллінської церкви – усипальниці Богдана Хмельницького в Суботові. Тридільний, безбанний, зального типу храм з гранчастою апсидою і дзвіницею над західним притвором став домовим при гетьманській резиденції, яка з 1710 розташувалася в цьому кварталі. Церква потерпіла від пожеж 1748 та 1784. Після останньої відбудована аж 1816 і набула класицистичних рис: над навою з’явилися декоративна сферична баня без підбанника, прибудовано колонні портики, нову двоярусну дзвіницю над південно-західним кутом. Загалом, будівля була невеличкою і не відігравала помітної композиційної ролі в забудові середмістя.
У 1-й тр. 19 ст. парафію Трьох-Анастасіївської церкви, як найбіднішу в місті, приєднали до Троїцького собору, а церкву фактично закрили. У 1846 глухівський купець А. Терещенко вніс на утримання храму 4 тисячі рублів і служба в ньому відновилася, а доброчинця обрали церковним старостою. Його ж коштом у 1861 на другому ярусі храму влаштовано додатковий вівтар Воскресіння Христового, а в 1872 прибудовано бічний вівтар св. мученика Артемія.
1884 чернігівське губернське правління затвердило проект нової Трьох-Анастасіївської церкви, автором якого був відомий академік архітектури з Санкт-Петербурга А.Гун (1841- 1920). Нова церква будувалася з 1885 поряд зі старою коштом глухівських промисловців братів М. і Ф.Терещенків. Микола Артемович подарував під храм велику ділянку власної землі, а Федір Артемович 1889 пожертвував 60 тисяч рублів золотом. Завдяки клопотам меценатів церкву збудовано досить швидко й освячено 1893. Загальна вартість будівництва склала 387221 рубль і 33 копійки. А 21 травня 1894 брати Терещенки звернулися до Святійшого Синоду з проханням дозволити знести стару гетьманську церкву «как оставшуюся вследствие своей ветхости без всякого употребления».
Щоб визначити подальшу долю історичної будівлі, з Києва відрядили професорів Київської духовної академії, відомих істориків П.Лашкарьова і М.Петрова. Вони дійшли висновку, що
«предназначенная к упразднению старая Трех-Анастасьевская церковь со стороны зодчества не представляет собой ничего особенно замечательного, и кроме сохранившихся известий о первоначальной постройке этой церкви женою гетмана Скоропадского Анастасиею, с зданием этой церкви соединяются только воспоминания об опустошительных пожарах в Глухове».
Аналогічні висновки дала Імператорська археологічна комісія. Звісно, з теперішніх позицій такі висновки видаються некоректними, але в ті часи критерії поцінування пам’яток були іншими, ніж тепер. Тож 2 січня 1895 вийшов відповідний указ Святійшого Синоду. Стару церкву розібрали протягом 1895-1897 і потім на її місці довго стояла каплиця, збудована коштом братів Терещенків в еклектичних архітектурних формах, близьких до українського модерну. Її знищили в 1950-х.
Протягом 1941-43 унаслідок бойових дій центральна баня храму була зруйнована. Її відбудували по війні в трохи змінених формах – висоту підбанника дещо зменшили, а первісний еліпсоїдний купол замінили сплющеним сферичним. Пам’ятка використовується за прямим призначенням. У 1983 її ремонтували. До ремонту центральну баню вінчав первісний «розквітлий хрест», виконаний за кресленикам автора храму А.Гуна для одного з бічних верхів. 1983 усі хрести замінили новими, що за формою не відповідають православним – це католицькі так звані кардинальські хрести.
Трьох-Анастасіївська церква вирішена в архітектурних формах неовізантійського стилю, що дещо нагадують форми Володимирського собору в Києві. Вона кубічна, п’ятиверха, тринавова, чотиристовпна, хрестовокупольна, з трьома гранчастими зовні й циліндричними всередині апсидами. Під всією церквою є невисокий нижній поверх, перекритий системою хрестових склепінь. Тут містився невеликий теплий храм, а також технічні пристрої парового опалення всієї будівлі. Тут же були передбачені місця для поховань фундаторів і членів їхньої родини.
Зовні наявність нижнього поверху виявлена високим розвиненим цоколем з прямокутними вікнами, через які східні дільниці були забезпечені денним світлом.
Розпланувально-просторова структура верхнього храму досить традиційна: чотири пілони за допомогою півциркульних підпружних арок, плоских пандативів та невеликих перехідних елементів у вигляді горизонтальних трикутників несуть масивний 12-віконний світловий підбанник, завершений сферичною банею. Рамена просторового хреста перекриті циліндричними склепіннями, приміщення у міжраменнях – хрестовими. Над ними поставлені наскрізні аркові восьмерики, увінчані куполами. Вони виконують функції дзвіниць і разом з центральною банею створюють враження п’ятибанного храму.
Нетрадиційним моментом у розпланувально-просторовій структурі будівлі є наявність обходу (деамбулаторія) навколо середньої апсиди, а також ізольованість від основного простору храмового інтер’єра північно-західної та південно-західної дільниць, що створює хрещато-центричний внутрішній простір. У першій з цих ізольованих дільниць містяться сходи на дзвіницю, у другій – хрещальня. Обабіч середньої апсиди є кручені сходи, що ведуть на дві східні дзвіниці.
У вирішенні фасадів домінують вертикальні членування – лопатки, вузькі витягнуті вікна, півколонки, вертикальні профільовані гурти. Три входи акцентовані тамбурами-ганками з романо-візантійськими перспективними порталами й трикутними щипцями. Головний просторовий хрест виявлений на всіх фасадах пологими закомарами, що вінчають середні прясла стін, а також арковими вікнами, згрупованими у вигляді трифоріїв. У бічних пряслах вікна менших розмірів, скомпоновані у вигляді біфоріїв. Вікна розділяють вертикальні імпости у вигляді вишуканих романо-візантійських півколонок з кубічними різьбленими капітелями.
Порівняння пам’ятки з її проектом дозволило виявити зміни, яких зазнав авторський задум на стадії будівництва: змінена форма деамбулаторія – він зроблений гранчастим; у верхньому ярусі храму з’явилися додаткові спарені вікна для освітлення приміщень у міжраменнях просторового хреста; значно спрощено декор шляхом вилучення запроектованих кам’яних різьблених вставок, орнаментальних смуг, розеток, орнаментованих віконних оправ тощо. Замість цього широко застосовано аркові гурти зі смугами поребрика й сухариків.
Церква відзначається пишнотою, вишуканістю й доброю збереженістю інтер’єрного декору. М.Терещенко, бажаючи прикрасити інтер’єр мальованнями, спершу звернувся до знаменитого російського художника В.Васнєцова, котрий розмальовував Володимирський собор у Києві, проте той відмовився. Тож декоративні й сюжетні мальовання в інтер’єрі виконані в 1892 – 93 за особистою участю й під керівництвом художників Володимирського собору братів О. та Павла О.Сведомських. Разом з ними храм розмальовували В.Верещагін і Ф.Журавльов.
Програма мальовань була закладена в архітектурному проекті А.Гуна: рослинні орнаменти неовізантійської стилістики в підбаннику, на підпружних арках та пілонах; зоряне небо в бані, конхах, на циліндричних склепіннях головного просторового хреста; на пандативах – Євангелісти в круглих медальйонах; Євхаристія в середній апсиді; на стінах по периметру храму – зображення у повний зріст постатей мучеників і святих. А.Гун запроектував також низьку передвівтарну перегорожу у візантійських формах, з дуже пишним орнаментом і восьмигранною сінню над царськими вратами.
Під час виконання мальовань їх програму дещо змінили. Так у консі середньої апсиди зобразили Богородицю з немовлям Христом в оточенні херувимів, у бані – Святу Трійцю, на пандативах – Євангелісти, закомпоновані в трикутних площинах, а не в медальйонах.
Орнаменти виконані з домінуванням геометричних мотивів квадрата, кола, хреста, меандра. Високий рівень мистецької єдності надає інтер’єру наявність золотого тла у всіх орнаментах, а також у сюжетних й фігурних мальованнях (зірки, німби, бліки тощо). У кольоровій гамі інтер’єру домінують насичені темно-сині, зелені, вохристі барви. За стилістикою всі ці мальовання тяжіють до мальовань Володимирського собору в Києві, виконаних у ті ж часи під керівництвом В.Васнєцова та А.Прахова. Мальовання у бані датується 1950-ми.
Передвівтарна перегорожа з сірого полірованого мармуру виконана за проектом київського іконописця О.Мурашка, родинно пов’язаного з Глуховом. Вона вища й більша за масштабом ніж та, яку запроектував А.Гун, зі скромнішим декором і трилопатевим завершенням кожного прясла. Тут є тільки ряд намісних ікон. В інтер’єрі збереглися також мармурові та дерев’яні різьблені кіоти. На східній підпружній арці на довгому ланцюгу підвішено триярусне бронзове панікадило тонкої мистецької роботи.
Будівля зведена з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині. Підмурки цегляні, заглиблені на 4,0 м від денної поверхні. Стіни потиньковані, зовні мають світло-сіре пофарбування. Вхідні двері дерев’яні, різьблені. Підлоги з квадратових плит сірого мармуру, дахи й бані по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталю.
Настінний розпис «Христос перед Пілатом», 1910 (мист.). У центральній частині Анастасієвської церкви, ліворуч від вівтаря, на рівні чотирьох метрів від підлоги. Являє собою багатофігурну композицію, подану на архітектурному фоні, яким є нижня частина палацу – колони на високих п’єдесталах, між ними – двері. На фоні дверей, на підвищенні, вкритому килимом – сидить Понтій Пілат в довгому білому одязі.
Ліворуч від нього (і трохи спереду) в хітоні, перекинутому на спину, та зав’язаному на шиї рукавами гіматії – Іісус Христос зі зв’язаними руками, опущеними очима, німб – у вигляді сяйва. За Пілатом – римська варта. Ліворуч – верхня частина постаті воїна, в правій руці – зв’язка пруття. Праворуч – воїн в гребінчастому шлемі з піднятим забралом з мечем і прутом (видно частину). Далі – вартовий зі зв’язкою пруття на лівому плечі, ще правіше – перекинута через плече мотузка з петлею,. Перед Пілатом – писар в довгому одязі (сидить в лівий профіль).
Ліворуч від Христа – крісло на лев’ячих лапах, декороване гірляндами. У лівому нижньому куті вартовий зі списом, сивобородий старець, дві чоловічих постаті зі спини – обидва в хітонах і тюрбанах. Перед ними – вартовий зі списом, якого він тримає горизонтально простягнутих вперед руках. Колористична гамма – поліхромна. Зображення виконане в зелених, сірих, синіх, вохристих, білих, коричневих та жовтих тонах в академічній манері. Сцена має життєву переконливість і достовірність.
Професіоналізм виконання відповідає художньому рівню інтер’єрного оточення – настінного декору (давньоруська в’язь), та ікон 19 ст., а деяка різностильність не створює дисонансу, бо розпис має індивідуальну, самостійну візуальну точку сприйняття. Розпис виконано олійними фарбами, але дещо зіпсовано непрофесійною реставрацією самодіяльних художників.
Ліворуч внизу підпис – «П.Свєдомський». В інтер’єрі храму серед інших декоративних розписів та ікон цей твір завдяки своїм масштабам займає головне місце. Автор – відомий російський живописець академічного напрямку П. Свєдомський.
Розпис «В’їзд до Єрусалиму», поч. 20 ст. (мист.) Розпис олійними фарбами знаходиться у центральній частині Трьоханастасіївської церкви, праворуч від вівтаря, на стіні, на рівні чотирьох метрів від підлоги. Представляє собою багатофігурну композицію в міському пейзажі. В центрі – Ісус Христос на віслюку. Він ступає по розстелених білих тканинах. В отворі арки – частина міської стіни з дахом і кипарисом, люди в довгому одязі. Автор звертає увагу на чоловіка з піднятою рукою, який знаходиться безпосередньо за Христом. У нижньому лівому куті – жінка на колінах, обличчям до землі, за нею – дві жінки в білих покривалах зі складеними молитовно руками і схиленими головами. Поруч сидять троє чоловіків. Біля лівого краю сивобородий старий у смугастому одязі спирається на палицю. Праворуч, біля стіни – жінка і чоловік з пальмовими гілками, жінка на колінах зі схрещеними на грудях руками та старий, який розстилає тканини по землі.
Колористична гама – поліхромна. Зображення виконане в синіх, червоних, жовтих та світло вохристих тонах (з переважанням трьох останніх.) Твір виконаний на професійному рівні, з урахуванням академічних вимог. Майстерність в передачі анатомії людини і побудові композиції поєднується з вмінням створити психологічно виразні образи і надати сцені життєвої достовірності. Праворуч в нижньому куті підписи авторів: П.Свєдомскій, А.Свєдомскій. Розпис зіпсований непрофесійною реставрацією.
Родинне поховання Терещенків (іст.). У центральній частині нижнього храму трьох Анастасій, перед Царськими вратами, в один ряд.
Поховань 5. Серед похованих – Терещенко Артемій Якович (1794-1877), Терещенко Єфросинія Григорівна (1800-82), Терещенко Микола Артемійович (1819-1903), Терещенко Пелагея Георгіївна (1830-97), Терещенко Федір Артемійович (1832-94).
Сім’я Терещенків залишила глибокий слід в історії України. В коло її діяльності входили торгівля і промислове підприємництво, державна служба і громадська діяльність, освіта і добродійництво.
Терещенко Артемій Якович на поч. 70-х рр. 19 ст. був орендатором та володарем маєтків у Глухівському повіті Чернігівської губернії та в інших губерніях. Після скасування кріпацтва перебудовує давні й споруджує нові цукрові заводи. Отримав дворянське звання.
Терещенко Микола Артемійович – видатний громадський діяч і філантроп. Народився у Глухові 14 жовтня 1819 (за старим стилем). Тут же, в повітовому училищі одержав початкову освіту. Його діяльність розвивалася у трьох напрямках: земські справи, просвітництво, благодійництво.
У 1884-93 коштом Миколи та Федора Терещенків збудовано Трьох-Анастасіівську церкву з родовою усипальницею. Під всією церквою є невисокий нижній поверх, перекритий системою хрестових склепінь. Тут міститься невеликий теплий храм а також технічні пристрої парового опалення всієї будівлі. Крипта під теплою церквою є місцем поховання родини Терещенків.
До революції дві могили були виділені покладеними на їх місці плитами з білого мармуру. Оскільки вони не були закріплені, а лежали на підлозі, що теж складена з мармурових плит, то їх було прибрано.
У 2003 виготовлені 3 надгробні плити з темно-сірого граніту. На плитах – написи. У жовтні 2003 проведені дослідження у нижньому храмі Анастасіївської церкви на предмет встановлення точного місцезнаходження поховань та їх ідентифікації.
Дослідженнями визначено, що перед Царськими вратами знаходяться поховання Федора Артемійовича, Пелагеї Георгіївни та Миколи Артемійовича Терещенків, про що свідчить фотознімок зроблений на поч. 20 ст. У ході досліджень виявлено та ідентифіковано поховання М.Терещенка, який помер у Києві у 1903 і по заповіту був похований у Анастасіївській церкві міста Глухова. Дослідження проведені завідувачем науково-дослідного відділу державного історико-культурного заповідника у м. Глухові Ю.Коваленком.
Трьох-Анастасіївська церква є визначною комплексною пам’яткою архітектури й монументального мистецтва доби історизму, місцем поховання видатних історичних діячів родини Терещенків. З 1979 є пам’яткою архітектури (нині – національного значення) під охоронним № 1537.
[Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 10, спр. 672, арк. 1, спр. 699, арк. 1 – 4, ф. 679, оп. 3, спр. 387, арк. 74; РДІА, ф. 796, оп. 2, спр. 696, арк. 1; Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 1396, оп. 1, спр. 59, арк. 1 – 6; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський. – К., 2002. – С. 284 – 285; Вечерський В. В. Глухівська старовина / В. В. Вечерський // 1443Пам’ятки України: історія та культура. – 1994 – № 3 – 6. – С. 57 – 62; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 348 – 352; Вечерський В. В. Храми гетьманської столиці // Церковний календар 1995 р. / В. В. Вечерський. – Сянік (Польща): Видання Перемисько-Новосанчівської єпархії, 1995. – С. 114 – 123; Филарет (Гумилевский Д. Г. ) Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 7. – Чернигов, 1873. – С. 281; Ковалинский В. В. Семья Терещенко / В. В. Ковалинский. – К., 2003. – С. 16 – 17, 43 – 44; Корноухов А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии / А. Корноухов // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. – Вып. 7. – Чернигов, 1906 – 1908. – Приложение. – С. 6; Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 2: Нежинский полк / А. Лазаревский. – К., 1893. – С. 432; Некрополі Сумщини. – Суми, 2004. – С. 42 – 44; Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. – К., 2000. – С. 223; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Т. 4. – К., 1986. – С. 18 – 19; Ковалинский В. Семья Терещенко / В. Ковалинский. – К., 2003. – С. 15 – 21, 37, 43; Архів Глухівського державного історико-культурного заповідника. Коваленко Ю. О. Матеріали досліджень поховання М. А. Терещенка: пол. Щоденник / Ю. О. Коваленко. – Глухів, 2003; Коваленко Ю. О. Поховання М. А. Терещенка у Трьоханастасіївській церкві у м. Глухові / Ю. О. Коваленко // Збереження Історико-культурних надбань Сіверщини: Матеріали третьої науково-практичної конференції (16 квітня 2004 р.). – Глухів, 2004. – С. 108 – 110.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 408 – 412.