2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський, Валерій Бєлашов

Гуманітарно-просвітницький комплекс: Глухівська чоловіча гімназія, Глухівський учительський інститут, пансіон чоловічої гімназії, 1874-92 (архіт., іст). Вул. Києво-Московська, 24 / Інститутська, 25.

Комплекс міститься у східній частині історичного середмістя, займаючи прямокутний у плані квартал, прилеглий до вулиць Києво-Московської та Інститутської (колишньої Квасніковської). Складається з трьох історичних будівель – Учительського інституту, чоловічої гімназії та пансіону чоловічої гімназії. Усі три будівлі двоповерхові, на підвалах, муровані з цегли на вапняно-піщаному розчині, потиньковані. Вони розташовані зі значним відступом від червоної лінії вул. Києво-Московської, так що перед їх чоловими фасадами утворилися спершу палісадники, а згодом – парк. Від вулиці територію комплексу відділяє мурована огорожа з металевою граткою й брамою. Всі три корпуси є архітектурними акцентами, що формують забудову головної вулиці міста. Нині тут міститься Глухівський національний педагогічний університет ім. О.Довженка.

Історія виникнення і розвитку глухівського гуманітарно-просвітницького комплексу нерозривно пов’язана з розвитком освіти в Україні загалом та в Глухові зокрема. У 1870-х рр. в урядових колах Російської імперії визріла ідея заснування учительського інституту, який би готував вірнопіддані вчительські кадри для міських училищ «Юго-западного края», як тоді називали Україну. Положення про вчительські інститути було затверджене в 1872. Після тривалих дискусій і не без впливу глухівського промисловця і мецената М.Терещенка зрештою було вирішено заснувати такий інститут у Глухові. Для його розміщення Глухівське земство 23 вересня 1873 віддало Міністерству освіти недобудований корпус земської лікарні на розі вулиць Києво-Московської і Квасніковської. При тому М.Терещенко зобов’язався своїм коштом збудувати нову земську лікарню. 25 жовтня 1874 відбулося офіційне відкриття Глухівського учительського інституту – першого навчального закладу такого профілю в Україні.

Будинок для інституту завершували за проектом відомого київського архітектора П.Шлейфера під наглядом молодшого архітектора Ф.Тухтєєва аж до 1876.

Глухівська чоловіча чотирикласна прогімназія була відкрита в 1871 на базі повітового училища. У 1874 її перевели в будинок земства – величний двоповерховий мурований корпус поряд із Учительським інститутом, вирішений у неокласицистичних архітектурних формах. Прогімназія займала половину цього будинку. У 1875 чотирикласну прогімназію перетворили на шестикласну, а в 1889 стараннями братів Миколи та Федора Терещенків вона була перетворена на повну класичну гімназію і їй передали весь будинок.

У 1890-92 за будинком гімназії споруджено пансіон для гімназистів – двоповерховий мурований корпус у стилі англійської готики. На другому поверсі тут містилася гімназична церква Св. Миколи.

Протягом 1990-91 фахівцями Сумської філії інституту «Укрпроектреставрація» були проведені реставраційні дослідження трьох будівель комплексу. Протягом 2003-04 здійснено реставрацію будівель та впорядження території з елементами ландшафтної реконструкції.

Будинок Учительського інституту (архіт.). Зведений у 1876 й неодноразово перебудований, має змінну поверховість (2 – 3 поверхи) та підвал. Займає східну частину території комплексу, виходячи причілками бічних рамен на червону лінію вул. Інститутської, від якої решту корпусу відділяє невеликий сквер. Чоловий фасад звернено на південь, до вул. Києво-Московської.

Протягом 1878-79 над тильною частиною корпусу, що первісно був двоповерховим, надбудовано третій поверх. Тоді ж з головного фасаду прибудували так звану передню приймальню. У 1903-04 корпус розширено за рахунок прибудови до тильної частини двоповерхового рамена, в якому розмістили двокласне училище при інституті. При інституті була також церква Св. Димитрія Ростовського.

Незважаючи на різночасовість побудови окремих частин споруда вирішена в єдиній стилістиці – в архітектурних формах неокласицистичного напрямку історизму. Будівля Пподібна у плані. Розпланування здебільшого коридорне, з однобічним розташуванням приміщень. Тильне рамено має багатокамерне розпланування, наближене до анфіладного.

Чоловий фасад дисиметричний. Вісь акцентує одноповерховий вхідний ризаліт-тамбур (передня приймальня). Низенький перший поверх декоровано плоским дощатим рустом. Фасадні площини другого поверху мають розвинену пластику: високі аркові вікна спарено, їх розділяють спарені пілястри з нішами. Вінчає фасад розвинений антаблемент з фризом кронштейнів і тонко профільованим карнизом.

Будівля зведена на основі двопрогонової конструктивної системи з трьома поздовжніми несучими стінами в кожному рамені. Перекриття плоскі по дерев’яних балках. Підлоги дощаті. Сходи по сталевих косоурах. Опалення первісно було пічним, нині – водяне. Дах вальмовий, по дерев’яних кроквах, укритий покрівельною сталлю. Пофарбування фасадів двобарвне: червоне тло, білі деталі (первісно фасад був побілений).

Курс навчання в Учительському інституті було розраховано на три роки. Щорічно тут навчалися 75 студентів (приймали лише юнаків). Першим директором став відомий педагог О.Білявський, друг і учень славнозвісного К.Ушинського. Він керував інститутом протягом 1874-94. В інституті був сильний викладацький колектив – історик І.Андрієвський, котрий став директором після О.Білявського, історик педагогіки М. Демков, видатний український філолог і лінгвіст П.Житецький. Дуже серйозно було поставлене естетичне виховання: тут працювали художники В.Мохов, О.Шапорін (батько відомого композитора). Хоча інститут був заснований як вогнище русифікації, студенти його не стали пасивним знаряддям антиукраїнської урядової політики. 1907 вони підтримали радикальні виступи студентів Київського університету Св. Володимира й зажадали від міністра освіти запровадити викладання української мови, літератури та історії України.

В Учительському інституті отримали освіту чимало видатних культурних діячів. Тут у 1892-95 навчався видатний російський письменник, академік Академії наук СРСР С.Сергєєв-Ценський. Восени 1948 у листах до викладачів і студентів Глухівського інституту С.Сергєєв-Ценський писав: «Глухівський учительський інститут заклав міцний фундамент моєї освіти; взагалі курс інституту був дуже широкий і з інституту виходили енциклопедисти».

У 1904-05 в Глухівському учительському інституті навчався видатний український письменник С.Васильченко (Панасенко). Він брав активну участь в організації і проведенні студентського страйку у вересні 1905, революційних подіях у Глухові. Письменник розкрив їх зміст в автобіографічній повісті «Мій шлях».

У 1911-14 у цьому будинку навчався видатний письменник і кінорежисер О.Довженко, який в роки громадянської війни 1917-21 перебував у війську Директорії УНР, був членом партії боротьбистів, членом УКП. Творець «Арсеналу», «Щорса», автор «Зачарованої Десни» й інших широко відомих праць часто згадував про студентські роки: «Я згадую Глухів і свою романтичну юність… учительський інститут. Він стоїть переді мною, як живий, білий, чистий, з штамбовими розами і посипаними жовтим піском доріжками саду».

Учасники студентського нелегального гуртка, відомий громадський і політичний діяч часів УНР і Директорії УНР Є.Вировий, білоруський поет і публіцист Янка Журба (І.Івашина), закінчили інститут у дореволюційний час. Одним із відомих його випускників був І.Шкапа – російський письменник, секретар О.Горького.

Серед випускників інституту – українські письменники П.Ключина і О.Палажченко. У довоєнний час інститут закінчив академік Академії педагогічних наук СРСР, доктор педагогічних наук, професор С.Шаповаленко, доктор технічних наук, професор П.Агалецький, академік академії наук УРСР, доктор хімічних наук, професор Ф.Овчаренко.

У 1925 інститут був перетворений на педагогічний технікум, у 1930 р. – на інститут соціального виховання, у 1937 – на учительський інститут. У листопаді 1943 інститут відновив роботу. Із нього вийшли тисячі педагогів. З 1954 це – Глухівський педагогічний інститут. 1976 йому присвоєно ім’я С.Сергєєва-Ценського. До 100-ліття з дня заснування інститут нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. У травні 2001 інститут перетворено у педагогічний університет навчально-матеріальна база якого розміщена в 7 навчальних корпусах. Глухівський педагогічний університет має навчально-консультаційні центри у багатьох містах України.

У 1964, 1994 на будинку встановлено 3 мармурових меморіальних дошки з написами. (Дві з них тимчасово відсутні).

Будинок чоловічої гімназії (архіт.). Збудований у 1860-х рр. як земський будинок і пристосований під навчальний заклад у 1874 та 1889, стоїть поряд з будинком Учительського інституту. З усіх споруд комплексу він найбільш наближений до вул. Києво-Московської, до якої звернений чоловим південним фасадом. Суттєвих перебудов і втрат будинок не зазнав. За радянської доби дещо змінено внутрішнє розпланування, пічне опалення замінено на водяне, фасади отримали двобарвне червоно-біле пофарбування (первісно вони були побілені).

Будинок двоповерховий, на підвалі, з планом, близьким до П-подібного. Чоловий і дворовий фасади мають по два симетрично розміщених прямокутних ризаліта. Розпланування першого поверху коридорне, з двобічним розташуванням класів, а другого поверху – близьке до анфіладного. Будинок має два вестибюля з двома сходовими клітинами.

Будинок вирішений у стильових формах класицистичного напрямку історизму: низенький перший поверх слугує п’єдесталом для другого, що має високі аркові вікна з архівольтами, розділені безордерними пілястрами. Ризаліти по другому поверху акцентовані чотириколонними пристінними портиками тосканського ордера з повним антаблементом і фігурним аттиком. Фасадні площини по першому поверху рустовано (дощатий та діамантовий руст), вікна невеликі, прямокутні, з пласким облямуванням. Перекриття плоскі по дерев’яних балках, підлоги дощаті, дах вальмовий, по дерев’яних кроквах, укритий покрівельною сталлю.

Як і в Учительському інституті, в чоловічій гімназії великого значення надавали образотворчому мистецтву. Вчителями малювання працювали Навроцький і П.Рейлян. Останній був не тільки педагогом, котрий учив Г.Нарбута і Ф.Ернста, а й відомим краєзнавцем, дослідником глухівських старожитностей. Загалом гімназія була визначним культурним осередком краю і навіть мала свій симфонічний оркестр.

У гімназії навчалися талановиті діти з Глухова і повіту, багато з яких стали видатними діячами науки культури. Глухівську чоловічу прогімназію (6 класів) закінчив у 1881.

М.Василенко (1866 – 1935) – фундатор Української академії наук, її другий (після В.Вернадського) президент, видатний історик і правник, міністр освіти Української держави в 1918.

1901 до гімназії вступив Ф.Ернст, німецьке походження якого не завадило йому стати одним із чільних українських мистецтвознавців та подвижників охорони пам’яток у найстрашніші часи більшовицького терору. Народився Ф.Ернст 1891 в Києві. Дитинство його пройшло в Глухові. Тут він 1909 закінчив гімназію зі срібною медаллю і виїхав на навчання до Берліна. Завершив вищу освіту він у Київському університеті. За студентську наукову роботу «Київська архітектура 17-18 ст.» отримав золоту медаль. До найвизначніших друкованих праць мистецтвознавця Ф.Ернста належить перша грунтовна монографія про його приятеля, видатного українського митця Г.Нарбута (1926), провідник «Київ» (1930), монографії «Українське мистецтво» (1919), «Український портрет XVIIХХ ст.» (1925). У 1926 – 33 професор Ф.Ернст працював краєвим інспектором з охорони пам’яток культури. За активну пам’яткоохоронну діяльність його було заарештовано 1933 і через 9 років поневірянь розстріляно в Уфі 28 жовтня 1942.

Разом з Ф.Ернстом у Глухівській гімназії вчилися його старший брат М.Ернст (1889-1956) – згодом відомий історик і археолог, дослідник стародавнього Криму, а також близький друг і однокласник Федора – В.Романовський (1890-1971), в майбутньому видатний український історик, директор Київського центрального архіву давніх актів, фахівець з історії Гетьманщини 17-18 ст. До В.Романовського в Глухів неодноразово приїздив його друг, поет і вчений М.Зеров.

У Глухівській гімназії вчилися брати Володимир і Георгій Нарбути, що походили з родового хутора Нарбутівка поблизу Янівки на Глухівщині. Володимир (1898-1938) згодом став визначним поетом-футуристом, був директором РАТАУ, редактором багатьох журналів, керівником видавництв. На відміну від Володимира, його старший брат Георгій(1886-1920) був митцем суто національним, із виразним самостійницьким наставленням. Г.Нарбут став основоположником української графіки 20 ст., одним із засновників і другим ректором Української академії мистецтв. Він, разом із В.Кричевським, є автором більшості атрибутів відродженої Української держави 1917-20: державного герба, печаток, марок, грошей, військових одностроїв та регалій. Крім того – автор знаменитої «Української абетки» та численних книжкових ілюстрацій.

Творчий шлях Г.Нарбута розпочинався в глухівській гімназії, де він був другорічником. Пізніше митець згадував:

«Мене дуже зацікавило при проходженні курсу старослов’янської мови, як то в старину писались від руки книги, і я, знайшовши зразок шрифту «Остромирова євангелія», заходився вчитися писати стародавнім робом.

Спочатку переписав «Поученія Володимира Мономаха до своїх дітей», потім «Євангеліє від Матвія», «Пісню про Роланда» (готичним шрифтом з орнаментованими заголовними літерами). Це були мої перші пробунки в графіці».

Один з аркушів «Пісні про Роланда» зберігається в Харківському художньому музеї, а вся книжка (оригінал) – донедавна зберігалася в Глухові у приватній збірці. Це 18 аркушів альбомного формату, списані стилізованим під готику рукописним шрифтом (текст російською мовою) з кольоровими ініціалами, заставками й кінцівками. Цей невеличкий шедевр книжкової графіки учень 5 класу гімназії виконав усього за два тижні 16-29 квітня 1903. Все намальовано твердою «нарбутівською» рукою. Твір засвідчує прекрасне стилістичне чуття і композиційне вміння автора, котрий мав чудову пам’ять на деталі й стилістичні елементи. З цієї книжки розпочався шлях Г.Нарбута у велике мистецтво.

У Глухові гімназист Нарбут проілюстрував ще дві книжки: казки «Єгорій Хоробрий» (1904) та «Війна грибів» (1906). Без сумніву, глухівські враження вплинули на формування мистецького світогляду Г.Нарбута. Вони сформували саме глибинний шар його художньою мислення, перетворившись на стійкий інтерес до геральдики, історії, старожитностей, історичних персоналій.

У Глухівській чоловічій гімназії навчався ще один знаний мистець – Ю.Шапорін (1887- 1966), син відомого в місті художника й фотографа, викладача Учительського інституту. Цю ж гімназію закінчили письменник Ю. Смолич, археолог М. Сібільов, ботанік Г.Висоцький.

У 1993 – 94 на фасаді будинку встановлено 7 металевих меморіальних дощок на честь Г.Нарбута, В.Нарбута, В.Романовського, Ф.Ернста, Ф.Уманця, Ю.Шапоріна та М.Василенка. (Дошки тимчасово відсутні). Нині тут розміщується корпус № 2 Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка.

Будинок пансіону чоловічої гімназії (архіт.). Збудований у 1890-92, міститься на подвір’ї гімназії позаду неї. Чоловим південним фасадом звернений у бік вул. КиєвоМосковської. Протягом свого існування суттєвих перебудов і втрат не зазнав. У 1960-х рр. з тильного боку прибудовано одноповерховий корпус.

Будинок симетричний, прямокутний у плані, витягнутий з заходу на схід. Розпланування коридорне, з двобічним розташуванням кімнат. На першому поверсі на головній поперечній вісі влаштовано вестибюль і сходову клітину з двомаршевими сходами. На другому поверсі північно-східний кут будинку займає гімназична церква Св. Миколи. Вона зального типу, однодільна, прямокутна в плані, з півкруглою апсидою, яка виступає на причілковому східному фасаді.

Фасади вирішені в неоготичних архітектурних формах. Чоловий фасад тривісний. Вісі виділені кріповками фасаду, увінчаними неоготичними щипцями зі ступінчастою аркатурою. Будинок має масивний цоколь і розвинене вінчання, що включає аркатурний фриз, смугу сухариків та тонко профільований карниз. Усі вікна прямокутні, витягнутих пропорцій, мають підвіконні полички та надвіконні бровки. Вікна першого поверху відзначаються рельєфно виділеними клинчастими перемичками, а вікна другого поверху – масивними профільованими бровками. Фасади мають двобарвне пофарбування: червоне тло з білими деталями. Перекриття плоскі по дерев’яних балках, підлоги дощаті, дах вальмовий по дерев’яних кроквах, укритий покрівельною сталлю.

Будівлі Учительського інституту, навчального корпусу та пансіону чоловічої гімназії становлять значну історико-архітектурну цінність як добре збережений навчальний комплекс доби історизму. Гімназійний пансіон є єдиною в Глухові будівлею в неоготичному стилі. Усі три будинки мають визначну історико-меморіальну цінність, оскільки пов’язані з життям та діяльністю багатьох видатних людей.

[Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 707, оп. 227, спр. 110, арк. 6; оп.156, спр. 61, арк. 33-37; Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 10, спр. 327, арк. 1-3, спр. 329, арк. 1-15; оп.11 – б, спр. 92, арк. 1-7; РДІА, ф. 1152, Т. 8, спр. 523, 661; ф. 733, оп.165, спр. 848, арк. 1-2, оп. 174, спр. 160576, арк. 1-3; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові. Паспорт на нерухомі пам’ятки історії та культури. (інв. № 10 від 30.03.1995) Глухівська чоловіча гімназія; Фонди історикопедагогічного музею Глухівського педуніверситету. Тека 4. Матеріали про С. М. Сєргєєва-Ценського (Листи, спогади). Копії листів С. М. Сєргєєва-Ценського директору інституту Г. Л. Сапітону від 29.10, 15.11, 16.11.1948; Тека 5. Лист І. Шкапи до A. О. Кривка від 17.12.1968; Вечерський В. В. Українська спадщина: Історико-культурологічні ессе / В. В. Вечерський. – К., 2004. – С. 258-267; Вечерський В. В. Глухів / B. В. Вечерський, В. І. Бєлашов. – К., 2003. – С. 100 -109; Заика В. Культурная жизнь Глухова начала двадцатого века // Північне Лівобережжя і його культура XVIII – початку ХХ століття / В.. Заика – Суми, 1991. – С. 41-43; Левит С. Юрий Александрович Шапорин / С. Левит. – М., 1964. – С. 18-19; Белашов В. И. Глухов – забытая столица гетманской Украины / В. И. Белашов. – К., 1992. – С. 64; Глухівський державний педагогічний інститут (1874 – 1995 рр.) / І. М. Ляшко, В. І. Бєлашов, В. А. Мосіяшенко та ін. – Суми, 1994. – С. 7; Казьмирчук Г. Віктор Олександрович Романовський: життя та праця вченого / Г. Казьмирчук. – К., 2000. – С. 9; Кальницький М. Терещенки / М. Кальницький, М. Факторович // Пам’ятки України. – 1993. – № 1 – 6. – С. 66-71; Ковалинский В. В. Семья Терещенко / В. В. Ковалинский. – К., 2003. – С. 42; Чернігівщина : енциклопедичний довідник. – К., 1990. – С. 170; Шемшученко Ю. С. Північне Лівобережжя – колиска визначних діячів вітчизняної науки і культури / Ю. С. Шемшученко // Північне Лівобережжя і його культура XVIII – початку ХХ століття. – Суми, 1991. – С. 36-38; Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии учебных заведений за 1905 г. – К., 1906. – Разд. 5. – С. 22; Дорошенко Д. Пам’яті Євгена Вирового / Д. Дорошенко // Українські бібліографічні вісті УВАН. – Страсбург, 1948. – С. 56; Васильченко С. В. Повести и рассказы / С. В. Васильченко. – К., 1949. – С. 45-46; Ткаченко В. К. Глухів / 1438В. К. Ткаченко . – Х., 1968. – С. 38, 46-48, 88 – 89, 123-128; Ляшко І. М. Глухівський державний педагогічний інститут / І. М. Ляшко, А. Т. Гамалій. – Х., 1974. – С. 1-3; Глухівський державний педагогічний інститут (1874-1994 рр.) / І. М. Ляшко, В. І. Бєлашов, В. А. Мосіяшенко та ін. – Суми, 1994. – С. 8-9, 11-12, 16-21, 25-29; Памятники истории и культуры Украинской ССР : каталог-справочник. – К., 1987. – С. 461; Бєлашов В. І. Глухів – столиця Гетьманщини (До «Глухівського періоду» історії України (1708 – 1782 рр.)) / В. І. Бєлашов. – Глухів, 2005. – С. 100-102, 122-123.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 376 – 380.