Комунальне кладовище в Ельблонгу на вул. Agrykola
Розмір зображення: 800:600 піксел
Комунальне кладовище в Ельблонгу на вул. Agrykola. План. Фото Івана Парнікози, 25 червня 2014 р.
Сучасне кладовище на вул. Agrykola складається з двох історичних кладовищ – лютеранського кладовища св. Анни (в південній частині до нього також прилягало менонітське кладовище на місці якого наразі радянські військові поховання) та кладовища св. Миколая. Після Другої світової війни на місці кладовища менонітів було розміщено військовий цвинтар радянських солдат. Від менонітського кладовища зберіглася лише одна нагробна плита біля музею в Ельблонгу.
Обстеження кладовища здійснені 2020, 2021 та 2024 р. показало що тут не зберіглося вихідних німецьких нагробків. Втім, виявлено повторне використання елементів колишніх німецьких нагробків, зокрема кам’яних дошок та скульптурних та декоративних елементів. Усі найвиразніші скульптури цього цвинтаря, імовірно, походять з вихідних німецьких нагробків.
Натомість з німецького часу вціліли дві неоготичні каплиці (костелики) на цвинтарі св. Анни та декорована вхідна брама цього кладовища. Від кладовища св. Миколая зберігся по-німецький господарський будинок, а також, імовірно, велике розп'яття встановлене на головній алеї цього кладовища (54.168301°, 19.423084°). Саме біля нього український священнник проводить молитву у поминальні дні.
На цвинтарі наявні поховання перших депортованих в рамках злочинної акції «Вісла» українців, хоча вони поховані переважно на сільських цвинтарях в с. Jezioro, Zwierzno тощо. Приблизно 5% поховань належать людям українського походження. Як свідчать прізвища та задеклароване у вигляді римського хреста та польсько-мовного напису римо-католицьке визнання, це можуть бути калакути-римо-католики з Холмщини чи Підляшшя, які переселилися сюди добровільно, а отже з самого початку могли мешкати в місті. Серед них можуть бути також колишні првославні українці, які були депортовані в навколишні села. Багато українців в 1947 р. розселено в по німецьких господарствах в околицях Ельблонга, по дві три родини в кожній місцевості. Позбавлені своїх храмів українці в Ельблонгу і околицях дуже довго шукали собі місця, відповідно відвідували римо-католицькі храми. Історія православних депортованих залишається білою сторінкою не тільки у випадку Ельблонга, але й інших місцевостей, куди були депортовані українці цього віросповідання.
Прикладом вищезазначених поховань може слугувати поховання Володислава (ur. 03.07.1894-zm. 1973-03-06) та Теклі Савчуків (Tekla Sawczuk, 07.11.1901, 26.03.1990) сектор XXVIII, ряд 6, номер 3.
Зафіксовано такі українські прізвища: Кунах, Волинець, Савчук, Бабич, Швед, Неверко, Кухарчук, Шевчук, Шуляк, Швесюк, Герелюк, Ярмуленко, Вербовий, Борейко, Божик, Дідух, Романчук, Немчук, Денісюк (разом з ім’ям Василь), Кулеша, Воронюк, Антонюк, Беднарчук, Дзерук, Остерчук, Отруба, Ігнатюк, Жолондик (Жолудок), Леськів, Харко, Бондарюк, Проць (разом з ім’ям Параскева), Павлік, Панько, Сулима-Гіллов, Атаманчук, Слушняк, Павлюк, Третяк, Огризко, Решентюк, Романюк, Кулгаюк (разом з ім’ям Володимир), Семенюк, Холубек (з ім’ям Віра), Таранько (Зенон), Толочко (Феофіла), Сич, Пержило, Панчій, Ільчук, Сподарек (з ім’ям Панько), Трохимчук, Леськів, Заламанчук, Стецик, Назар, Предко, Морозюк, Наконечний, Карпюк та Юсько.
Цікавим є нагробок Віцентія Панька 20.07.1913-28.11.1990 р. капітан АК. Сектор ХХІІІ, 20 ряд, 2 місце 54.167091, 019.419953.
В умовах польськомовних написів та відстуності підтвердження православного віросповідання важко розділити, хто з носіїв цих типово українських прізвищ був калакутом, хто православним, що міг бути прихожанами православної церкви Марії Магдалени у Ельблонгу, а часом і хто був галичанином греко-католиком. В часи комуністичної Польщі люди могли не афішувати свою відмінність. На цьому цвинтарі наявні поховання, на якому чітко задекларовано православне віросповідання. Це нагробок Надії та Петра Шуляків (Nadzeja 30.12.1900-14.06.1984 i Piotr 28.07.1890- 19.09.1965 Szułak). Додано напис Ave Maria та зображення православного хреста. Х сектор, 1 ряд, 25 місце. А на нагробку Софії Мельникової (у вигляді православної каплички на стовпі) наявне ще "Вічная пам'ять" (54.168891°, 19.423094°).
На цвинтарі наявні поховання підписані українською мовою. Імовірно, вони відносяться до того часу, коли в місті сформувалася українська громада, яка включала переважно галичан греко-католиків. Проте, наявне лише одне поховання на якому одночасно задекларовано греко-католицьке віросповідання та українську ідентичність. Це могила, у якій поховані Октаба Іван (Jan Oktaba, 15.01.1905-27.12.1971) і Емілія (Emilia Oktaba, 05.10.1929-07.11.2009), а також Йосиф Жолондик (саме так це прізвище переселенців до Кемпнєва фігурує в "Нашому слові") – активіст УСКТ в Ельблонгу (Józef Żołądek, 11.07.1926-17.11.2009) та Олена Жолондик (Helena Żołądek, 05.05.1933-12.03.2020). Іван Октаба згадується в хроніці УСКТ-ОУП в списку політв'язнів (УПА?). Мешкав та помер у Ельблонгу. Поховання з прізвищем Жолудок знайдено також на комунальному цвинтарі Дембиця та цвинтарі в с. Jezioro. На нагоробку що знаходиться на Агрикола встановлено греко-католицький хрест. Хоча, усі підписи виконано польською мовою, напис "Вічная пам’ять" – українською мовою. Поховання розміщено в 19 секторі (ХІХ), 12 ряд та 43 місце. За спогадами о. Андрія Сороки частина Жолондків та Октаби мешкали в Ельблонгу і працювали в телекомунікації, фабриці меблів тощо. Родини ці початково були депортовані до Кшевська.
На цвинтарі є також поховання з підписами українською мовою:
Поховання Григорія Харко (1883-1961) в секторі XVI, ряду 16, могила №5. Григорій Харко, але інший згадується в хороніці УСКТ в Ельблонгу, як особа, що підтримала матеріально акцію оздоровлення чорнобильських дітей у 1990 р. За свідченням о. Андрія Сороки родина Харків походила з с. Новотки.
Поховання Анни Морозюк та Надії Наконечної – бабці та дружини Андрія Наконечного – активіста та голови правління ланки УСКТ в Ельблонгу.
На цвинтарі (з польськомовними написами) поховані також Юлія Пержило – дружина Володимира Пержила – діяча УСКТ в Ельблонгу (довідник Ельблонга свідчить, що вона мешкала по вул. Robotniza 112), 54.169087°, 19.420895°) та діяча УСКТ, механіка автомобілів Григорія Божика (нар. 01.12.1931 р. помер. 18.05.2018 р., ) з батьками його дружини?: Пелагія та Данило Сич, сектор XIII, ряд 10, могила 3 (, 54.168950°, 19.420959°).
На цьому ж цвинтарі знаходимо поховання Василя Путко (сектор XXXI, ряд 15, поховання 7), Мирослава Вербового (не редактора "Нашого слова"), 54.167902°, 19.419504° та Богдана Леськіва (54.167849°, 19.422861°).
Тут поховано представників української родини Сипутів, Вацлава (Василя) Гурака, Романа Шулякевича та Назаровців (певно Назаровичів).
У хроніці парафії УГКЦ у Ельблонгу зустрічаємо іфнормацію про похорон на цвинтарі Агриколя 01.03.1991 р. пенсіонера українського вчителя В. Венавського. У цьому похороні приймали участь український та польський священники, що стало своєрідним прецедентом.
На цьому цвинтарі поховані також поляки, доля яких тісно пов'язана з Україною. Тут, зокрема, похований генерал Болеслав Нечуя-Островський, керівник АК-овського підпілля у Львові – почесний мешканець міста Ельблонга, .
Тут похваний також Броніслав (Ян) Шліхтінгер – вояк Війська Польского, учасник вересневої компанії родом з суч. Івано-Франківська (54.168772°, 19.423064°).
На цвинтарі поховано також низку польських патріотів:
На цвинтарі є поховання французів та італійців, які померли в підтаборі Штутхофу, а також поховання вояків польської армії, серед яких етнічні українці ( 54.169419°, 19.422957°).
У Провідну неділю (поминальний тиждень) на цвинтарі Дембиця біля фігури Воскресшого Христа проводиться богослужіння настоятелем парафії Різдва св. Іоанна Христетеля за участі вірних. Після загальної молитви священик обходить окремі похованння вірних. Аналогічний захід пізніше проводиться на цвинтарі на вул. Agrykola, де починається поблизу великого хреста.
Підготував Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».