Комунальне кладовище в Ельблонгу на вул. Агрикола
Розмір зображення: 800:600 піксел
Комунальне кладовище в Ельблонгу на вул. Агрикола. План. Фото Івана Парнікози, 25 червня 2014 р.
Сучасне кладовище на вул. Агрикола складається з двох історичних кладовищ – лютеранського кладовища св. Анни (в південній частині до нього також прилягало менонітське кладовище на місці якого наразі радянські військові поховання) та кладовища св. Миколая. Після Другої світової війни на місці кладовища менонітів було розміщено військовий цвинтар радянських солдат. Від менонітського кладовища зберіглася лише одна нагробна плита біля музею в Ельблонгу.
Обстеження кладовища здійснені 2020 та 2021 р. показало що тут не зберіглося вихідних німецьких нагробків. Втім, виявлено повторне використання елементів колишніх німецьких нагробків, зокрема кам’яних дошок та скульптурних та декоративних елементів. Усі найвиразніші скульптури цього цвинтаря, імовірно, походять з вихідних німецьких нагробків.
Натомість з німецького часу вціліли дві неоготичні каплиці (костелики) на цвинтарі св. Анни та декорована вхідна брама цього кладовища. Від кладовища св. Миколая зберігся по-німецький господарський будинок, а також, імовірно, велике розп'яття встановлене на головній алеї цього кладовища.
На цвинтарі приблизно 5% поховань належать людям українського походження. Як свідчать прізвища та задеклароване у вигляді римського хреста та польсько-мовного напису римо-католицьке визнання, це колишні православні з Холмщини чи Підляшшя. Багато українців в 1947 р. розселено в по німецьких господарствах в околицях Ельблонга, по дві три родини в кожній місцевості. Позбавлені своїх храмів українці в Ельблонгу і околицях дуже довго шукали собі місця, відповідно відвідували римо-католицькі храми.
Прикладом може слугувати поховання Володислава (ur. 03.07.1894-zm. 1973-03-06) та Теклі Савчуків (Tekla Sawczuk, 07.11.1901, 26.03.1990) сектор XXVIII, ряд 6, номер 3.
Зафіксовано такі українські прізвища: Кунах, Волинець, Савчук, Бабич, Швед, Неверко, Кухарчук, Шевчук, Шуляк, Швесюк, Герелюк, Ярмуленко, Вербовий, Борейко, Божик, Дідух, Романчук, Немчук, Денісюк (разом з ім’ям Василь), Кулеша, Воронюк, Антонюк, Беднарчук, Дзерук, Остерчук, Отруба, Ігнатюк, Жолондик (Жолудок), Леськів, Харко, Бондарюк, Проць (разом з ім’ям Параскева), Павлік, Панько, Сулима-Гіллов, Атаманчук, Слушняк, Павлюк, Третяк, Огризко, Решентюк, Романюк, Кулгаюк (разом з ім’ям Володимир), Семенюк, Холубек (з ім’ям Віра), Таранько (Зенон), Толочко (Феофіла), Сич, Пержило, Панчій, Ільчук, Сподарек (з ім’ям Панько), Трохимчук, Леськів, Заламанчук, Стецик, Назар, Предко, Морозюк, Наконечний, Карпюк та Юсько.
Цікавим є нагробок Віцентія Панька 20.07.1913-28.11.1990 р. капітан АК. Сектор ХХІІІ, 20 ряд, 2 місце 54.167091, 019.419953.
Залишається не зрозумілим, чи серед похованих з українськими прізвищами наявні православні, тобто люди, які стали прихожанами православної церкви Марії Магдалени у Ельблонгу. Адже в часи комуністичної Польщі люди могли не афішувати свою відмінність. На цьому цвинтарі явне лише одне поховання, на якому чітко задекларовано православне віросповідання. Це нагробок Надії та Петра Шуляків (Nadzeja 30.12.1900-14.06.1984 i Piotr 28.07.1890- 19.09.1965 Szułak). Додано напис Ave Maria та зображення православного хреста. Х сектор, 1 ряд, 25 місце.
На цвинтарі наявні також поховання підписані українською мовою. Проте наявне лише одне поховання на якому одночасно задекларовано греко-католицьке віросповідання та українську ідентичність. Це могила, у якій поховані Октаба Іван (Jan Oktaba, 15.01.1905-27.12.1971) і Емілія (Emilia Oktaba, 05.10.1929-07.11.2009), а також Йосиф Жолондик (саме так це прізвище переселенців до Кемпнєва фігурує в "Нашому слові") – активіст УСКТ в Ельблонгу (Józef Żołądek, 11.07.1926-17.11.2009) та Олена Жолондик (Helena Żołądek, 05.05.1933-12.03.2020). Іван Октаба згадується в хроніці УСКТ-ОУП в списку політв'язнів (Явожно?). Мешкав та помер у Ельблонгу. Поховання з прізвищем Жолудок знайдено також на комунальному цвинтарі Дембиця та цвинтарі в с. Озеро. На нагоробку що знаходиться на Агрикола встановлено греко-католицький хрест. Хоча, усі підписи виконано польською мовою, напис "Вічная пам’ять" – українською мовою. Поховання розміщено в 19 секторі (ХІХ), 12 ряд та 43 місце.
На цвинтарі є також поховання з підписом українською мовою. Це поховання Григорія Харко (1883-1961) в секторі XVI, ряду 16, могила №5. Григорій Харко але інший згадується в хороніці УСКТ в Ельблонгу, як особа, що підтримала матеріально акцію оздоровлення чорнобильських дітей у 1990 р.
Українською мовою підписано поховання Анни Морозюк та Надії Наконечної – бабці та дружини Андрія Наконечного -активіста та голови правління ланки УСКТ в Ельблонгу.
На цвинтарі поховані також Юлія Пержило (імовірно, дружина Володимира Пержила – актвіста УСКТ в Ельблонгу) та діяча УСКТ, механніка автомобілів Григорія Божика (нар. 1931-12-01 помер. 2018-05-18) з батьками: Пелагія та Данило Сич, сектор XIII, ряд 10, могила 3.
На цьому ж цвинтарі знаходимо поховання Василя Путко (сектор XXXI, ряд 15, поховання 7), Мирослава Вербового (не редактора "Нашого слова"), 54.167902°, 19.419504° та Богдана Леськіва (54.167849°, 19.422861°).
Підготував Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».