Українська громада Ельблонга

Пам’яті отців митратів Василя Гриника та Івана Яремина, а також всіх піонерів утворення прибалтійської української громади

В попередніх статтях (, ) ми розглянули перші стадії становлення української громади в околицях Ельблонга, яке почалося з оформлення греко-католицької парафії в Желіхово-Циганку. Згодом українські вогники запалали у Дзежґоню та Пасленку. Хронологічно наступним місцем виникнення парафії став Ельблонг. Виникнення парафії тут пов’язано з мужньою позицією місцевих парафіян і постаттю священика-подвижника Івана Яремина. Ельблонг – місто-перлина на Віслянській затоці закладений німецьким хрестоносцем . Його статуя колись стояла на верхівці фонтану на площі Нового міста в Ельблонгу (суч. Plac Słowiański), нагадуючи про «конкістадорів», які огнем і мечем підкоряли останні язичницькі народи Європи.

Перші вихідці з теренів України могли перебувати в Ельблонгу з давніх часів. Зокрема, 1551 р. ректором ельблонзької гімназії став Микола Геласінус (Смешкович) зі Львова. Українці могли перебувати в місті і за часів Великої північної війни, коли 1710 р. війська Петра І виперли шведів з Ельблонга та перебували тут до 1712 р. Російські війська, які підтримували Августа ІІІ, повторно окупували Ельблонг в 1733-1736 рр. і ще раз під час Семирічної війни (1756-1763 рр.) в 1758-1762 рр. З 11.01 до липня 1913 р. прохідні російські війська стояли в Толькміцьку.

В битві під Таненбергом 1914 р. взято коло 93 тис. полонених з російської армії. Було утворено великий табір в . Тут звели бараки,влаштували цвинтар. Російські військовополонені були приділені до господарств, де виконували польові роботи, а також працювали в Ельблонгу.

Ельблонг міг стати місцем розміщення консульства УНР для обслуги Гданська та регіону. 18 березня 1921 р. Ризький мир призвів до зриву дипломатичних стосунків Вільного міста Гданська з УНР. На вимогу Совітів польський комісар в Гданську звернувся до Вільного міста з проханням ліквідувати українське консульство. Ситуацію українського консула К. Павлюка врятувала поведінка німецької влади Гданська, яка по-тиху саботувала рішення Варшави. Ще літом чи на початку осені 1921 р. Сенат вільного міста (місцевий уряд) запропонував представникам УНР замість ліквідованого консульства створити у місті Український комітет, на чолі якого став би той самий полковник Павлюк. На основі окремого дозволу урядовців Гданська українська інституція зберігала би право екстериторіальності. Сенат вільного міста Гданська також рекомендував уряду УНР для роботи з Гданськом відкрити нове консульство на терені Східної Пруссії – в Ельблонгу, Мальборку чи Королівці. Відбулися навіть розмови на цю тему з посольством УНР в Берліні, проте нового консульства так і не утворено. Втім Павлюк зміг залишатися в Гданську та здійснювати опіку над українськими студентами політехніки (Див. ).

Проте присутність більшого числа українців у Ельблонгу пов'язана з подіями Другої світової війни.

Надзвичайно гарний ганзеатичний Ельблонг дорого заплатив за амбіції Гітлера. Усім хто в Польщі останнім часом любить писати про несправедливість по відношенню до німців у Пруссії, варто пам’ятати що саме з Ельблонга стартувала ескадрилья Ю-87, щоб бомбити міст на Віслі у Тшева 01.09.1939 р. Варто згадати також той факт, що кожна філія концтабору в Штутхофі роздавала в’язнів для примусових робіт бауерам з навколишніх господарств. Зокрема, такий примусовий працівник-українець поруч з робітницею-полькою був в родині гітлерівського бурімстра Франца Реймера в під Ельблонгом.

На початку січня 1940 р. до Ельблонга було направлено полонених вояків полського війська, що працювали на теренах фабрики Шихау. Вони мешкали на території не діючої колись єврейської фабрики пензлів та щіток Ноймана в Ельблонгу по . До нашого часу вцілів мурований двоповерховий будинок, оточений цегляним муром. Тут утримували переважно поляків, але також трохи чехів та радянських громадян, що були цивільними примусовими робітниками. Коло квітня 1941 р. табір в фабриці пензлів та щіток був ліквідований, а в'язнів переведено на на сучасну вул. Fredry в районі закладів Шихау. Новий табір розташувався між аеродоромом та залізничними коліями. Тут було збудовано шість дерев'яних бараків. В'язні працювали на верфі та фабриці локомотивів, а також ливарні заліза та сталі, В березні 1942 р. ця філія Штутхофа була ліквідована.

М. Орський вказує, що 20 вересня 1944 р. філія Штутхофа в Ельблонгу була відновлена, тепер вже по на вулиці Radomska та у збудованому раніше в'язнями попередньої філії таборі на вул. Fredry. Л. Слодовник вказує, що з вересня 1944 р. в'язнів тримали у трьох підтаборах Штутгофа, які обслуговували заклади Шихау (Lager XIII, XVII та XXI). Усі вони розташовувалися по вул. Freta. Усі підтабори поза вул. Fredry можна асоціювати з вул. Radomska. Тож, тут між двома паралельними вулицями: Freta та Radomska, , були зведені дерев'ян бараки, де утримували, головним чино,м цивільних в'язнів з різних куточків Європи. умови життя в них були в міру добрі. 1944 р. три бараки табору XIII були огорожені колючим дротом. Тут під охороною інвалідів вермахту розмістили радянських військовополонених. В ніч з 23 на 24 січня 1945 р. в'язні з підтабору XIII разом з його залогою пішки евакуювалися до Гданська. На місці колишнього табору по вул. Freta зберігся лише вхід до табірного льоху для овочів.

Що ж стосується поновленого табору на вул. Fredry, де утримували переважно поляків та громадян СРСР, тут панували значно гірші умови. В’язні отримували не більше 1000 калорій денно. В кожному з бараків мешкало по 60 осіб. В’язні в цих таборах працювали на будівництві підводних човнів, локомотивів та на полях. За кожен день роботи в’язня заклади Шихау платили на рахунок Штутхофа 6 чи 4 рейхсмарки в залежності від кваліфікації робітника. Робітників стерегли 29 есесівців та спеціальна фабрична страж. З-за дуже важких умов смертність була високою. Зважаючи на це поляки, а найчастіше радянські в'язні, робили численні спроби втечі. Цей табір було ліквідовано 20 січня 1945 р., а в'язнів доставлено до Штутхофа, а далі вони пішли маршем смерті до Лемборка.

Наразі між вул. Fredry та залізничними коліями розміщено .

З того часу під Ельблонгом на території парку Проховня знаходиться невелике .

Підтабори Штутхофу існували також неподалік Ельблонга у селищі (Russenkommando Hopehill Reimannsfelde) та Пястово.

В історію штурму Ельблонга навесні 1945 р. увійшла історія про шалений рейд 8 танків капітана Геннадія Львовича Дяченка (українця за походженням), які прорвалися у місто, яке готувалося до оброни, та пройшли його наскрізь.

Від Дембиці (цегельня) через суч. Dąbrowskiego, танки намагалися пройти на суч. вул. Bema. Проте, за перехрестям вулиця Bema була заблокована міцним протитанковим загородженням.

Спроба подолати його не вдалася. Тож, танки наробивши галасу, повернулися суч. вул. Dabrowskiego, звідки перпендикулярною польовою дорогою вийшли на вул. Grunwaldzka.

Тут вони обстріляли аеродром і пройшли до залізничного вокзалу і розгалуження з вул. Mickiewicza.

Далі танкісти через сучасний Plac Grunwaldzki та вул. Janowska виїхали на суч. вул. Rycerska. Тут німці пробували розгорнути гармату та стріляли з фаустпатронів. В районі Plac Słowiański під час зіткнення з трамваєм один з танків згубив десант. Далі група виїхала вулицею Wigilijna на Stary Rynek. Тут німці поцілили з панцерфауста в один з танків. В цей час в Ельблонгу виключили освітлення. Решта танків вибираються з центра міста і вулицею Browarna ідуть . 3 танки повертаються за загубленим десантом на вул. Rycerska. Частину людей вдалося врятувати, інших німці піймали та стратили. Потім танкісти Дяченка досягають займають оборонні позиції, і блокують німцями навігацію по р. Ельблонг та дорогу на Толькмицько.

Наразі з дуже зрозумілої нам відрази до всього радянського, вулиця Дяченка даремно була усунута з мапи Ельблонга, поступившись банальній для великого міста назві – . Втім, , який, як пам’ятаємо, розроблено в Харкові, досі нагадує про рейд Дяченка.

Варто відвідати в Ельблонгу і так звану – пагорб висотою 69,8 м н.р.м., який німці вперто обороняли (бої тут тривали 4 лютого 1945 р.), спираючись на коло з каміння. В боях за цей пагорб полягло багато українців.

Події війни залишили в Ельблонгу , серед яких і численні українці. Поховання радянських солдат в Ельблонгу на вул. Agrykola відбулося 18.04.1948 р. Сюди також переносили окремі поховання з навколишніх місцевостей.

Безпосередньо в 1945 р. радянських солдат також було поховано на колишньому протестантському цвинтарі на площі 20х15 м. (поблизу православної церкви). Нажаль, ці цвинтарі у українців-мешканців Ельблонга асоціюються тільки і виключно з росіянами, тож українські поховання опіки не мають?

Вже зимою 1945 р. в Ельблонгу і околицях з’явилися перші польські поселенці. Слідом за ними тут заявилися українці – жертви акції Вісла. Багато українців в 1947 р. розселено в по німецьких господарствах в околицях Ельблонга, по дві-три родини в кожній місцевості. Проте, через то що в деяких місцях дуже бракувало польських переселенців подекуди і по 10-15 українських родин опинилися в одному селі.

Людей вивезли з рідних місць до жнив. Перші переселенці не встигли посадити картоплю, інші вже мусили обходитися своїми запасами. Алея кі вони там мали запаси. «Не мають жодних засобів щоб привести в порядок господарства до яких їх привезено» – повідомляв староста повіту Ельблонзького А. Пьотровський 30 червня 1947 р. В перші роки українці жили своє відмежованою групою і не приймали участі в культурно-суспільному житті польського суспільства.

Зауважимо, що українців не виселяли до самого Ельблонга, більше того до 1956 р. українцям було заборонено селитися у місті. Після цього українці потягнулися до міста: шукали праці і почали оселювалися у місті. Тут зустрічалися між собою, знаходили земляків та односельців. Так виникла потреба в організації. Позбавлені своїх храмів українці в Ельблонгу і околицях дуже довго шукали собі місця, відповідно відвідували римсько-католицькі храми, a також утворену в Ельблонгу .

До останньої, зокрема, примкнули депортовані українці з Холмщини та Підляшшя. Нажаль, з-за відсутності національно-патріотичної позиції в православній церкві Польщі та внаслідок сильних промосковських настроїв, нащадки православних українців полонізувалися а в духовному плані перейшли в коло руського миру. Наразі про них нагадують хіба що українські прізвища. Лише одиниці влилися до греко-католицької спільноти. Похованих з українськими прізвищами можна відшукати на головному

Відвідаємо будинок по в Ельблонгу. Тут у 1945-1951 рр. знаходилася організація, яка контролювала будь-які появи українського життя в околиці. 1946-1947 р. тут утримували генерала Болеслава Нечуя-Островського, про що свідчить меморіальна дошка. З 1949 р. УБ на Помор’ї вела роботу щодо українських переселенців на предмет присутності членів ОУН-УПА. УБ в Лемборку започаткувала справи «Лемко», по якій проходило 4 особи, «Батурин» – 17 осіб, «Данилів» – 17 осіб. В 1948-49 рр. ці справи також вело УБ в Ельблонгу, відпрацьовувалося 17 осіб, які походили з Перемишльського повіту, 30 з Томашівського та Ярославського та 14 з Грубешівського. Шляхом амністій УБ також добилося здачі частини повстанців. Зокрема, 1956 р. здався Павло Юринець (Андрій Білий), командир рою УПА, який розшукувався секцією V відділу II Воєводської служби безпеки (в Гданську). Він був арештований ще в 1954 р. в Гданську через підставну мережу Зенона і погодився співпрацювати. Проте брутальна поведінка УБ-еків змусила його втекти. Кілька місяців він ховався в Толькмицьку. Після оголошення амністії 27.04.1956 р. вирішив здатися.

У пізніші роки УБ знаходилася разом з міліцією у сусідньому будинку по . Саме тут отримували закордонні паспорти, що супроводжувалося візитом до УБ. Такий неприємний візит сюди згадує в своїх спогадах голова повітового правління УСКТ в Ельблонгу А. Наконечний.

Долі судилося, що саме до Ельблонга потрапив активний греко-католицький священик о. Іван Яремин. Отець Іван на початку травня 1947 р. в рамках акції «Вісла» був виселений із с. Райське Ліського пов. Заарештований співробітниками служби безпеки на збірному пункті в с. Волковия Ліського пов., доставлений до тюрми служби безпеки у м. Сянік.

До табору Явожно прибув 14 травня 1947 р. (табірний №354). Звільнений 12 грудня 1948 р. З табору подався у м. Ґурово-Ілавецьке тодішнього Ольштинського воєв., де жила після виселення дружина Любомира з сином Богданом і донькою Евлалією та наймолодший брат священика – Роман. 1949 р. о. Іван відбув тритижневий курс латинського обряду в м. Ельбльонґ, після чого був призначений вікарієм римсько-католицького пароха о. кан. Вацлава Гіпша в парафії св. Миколая в Ельбльонгу.

Також о. Іван Яремин став капеланом по Ельблонзьким шпиталям, зокрема , де служив в римському обряді.

В Ельблонгу Іван Яремин жив у будинку за адресою вул. .

В результаті політичної відлиги 1956 р. в кількох найближчих місцевостях греко-католицькі священики почали неофіційно відправляти богослужіння в греко-католицькому обряді. Вже діяли започатковані о. Василем Гриником парафії в Циганку та Дзежгоні. Навесні 1957 р. примас Польщі Стефан Вишинський отримав згоду голови ради Міністрів ПНР Йосипа Циранкевича на організацію на Землях Одзисканих парафій для греко-католиків. 7 квітня 1959 р. Іван Яремин відслужив першу греко-католицьку службу в Пасленку, куди доїжджав з Ельблонга. Він став першим настоятелем греко-католицької парафії Різдва Богородиці в Пасленку. Маючи у себе священика, парафіяни з Ельблонга розпочали старання щодо богослужінь на теренах міста.

23 вересня 1956 р. відбулася перша зустріч УСКТ в Ельблонгу. В Ельблонгу в 1958 р. була 91 підписка на «Наше Слово» в 1961 р. – 78. Станом на 1961 р. в Ельблонгу діяв відділ Українського суспільно-культурного товариства, садиба якого розташовувалася над приміщеннями кооперативного клубу «Космос», .

Тільки в червні 1974 р. в в Ельблонгу розпочато регулярно відправляти греко-католицькі служби. У місті було створено душпастерський пункт (станцію) УГКЦ.

Служби тривали тут аж до моменту їх переходу в каплицю Непорочного серця Марії по вул. Tragutta 15 (з 1985 р.). Католики-господарі каплиці не дозволяли українцям якогось спеціального вистрою в каплиці, тож греко-католики лише служили літургію і розходилися. Але і то вже було великим досягненням. Також час від часу о. Іван Яремин служив і по інших католицьких костелах. Українці приносили лише ікону і так служили. Серед таких костелів – .

Це відбулося завдяки старанням багатьох осіб, однак найбільшим ангажуванням відзначився пан Лев Горак, що в той час було великим вчинком, який наражав на репресії. Першим настоятелем тут також став отець Іван Яремин.

Друга домівка відділу Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) в Ельблонгу розміщувалася на . Відділ УСКТ розташовувався тут з 1969 р. в квартирі на 1 поверсі. Тут товариство містилося біля 20 років.

Імовірно, домівка була перенесена сюди після закриття в 1968 р. клубу "Космос", в будинку якого на другому поверсі знаходилася перша домівка. Старання заміни домівки на вул. Teatralna на іншу, більшу українці вели з 30 вересня 1976 р. Домівка функціонувала тут до 1990 р., коли це вже був відділ ОУП (В лютому 1990 р. на хвилі демократичних змін УСКТ перетворено в Об'єднання Українців в Польщі – ОУП) переїхав на вул. Grunwaldzka 31, де розміщується і зараз. У домівці на вул. Teatralna також відбувалися заходи душпастерського пункту УГКЦ у Ельблонгу.

За низку храмів, які по факту використовували греко-католики, було їм передано. Загалом, було передано близько 12 храмів, які римським католикам не були критичні.

У вересні 1985 р. ольштинський єпископ Ян Облонк передав греко-католикам . Тут було виконано ремонт, облаштування храму, іконостас, кіот та розписи. Праці з деревом виконали Любомир Дудич та Олександр Щирба, а розписи самоук з Гурова-Ілавецького – Іван Депут. Каплиця стала церквою Різдва св. Іоанна Предтечі (храмове свято 7 липня), якою ельблонзькі українці користувалися до 2021 р. Ця церква є невеликою і з трудом вміщувала близько 200 вірних з парафії.

Раніше у парафії була також .

Окрім того, в травні 2011 р. владика Іван Мартиняк в присутності духовенства обох обрядів та вірних посвятив хрест та ділянку під будівництво нової великої церкви по .

Станом на 2019 р. зведено плебаню та храм (стіни та позолочені бані, храм засклено). Попереду внутрішнє оздоблення храму. Кошти на храм збирають ельблонзькі українці, а також греко-католицька церква по цілому світі. Після закінчення будови церква буде справжнім символом української спільноти в Ельблонзі.

В службах бере участь біля 200 родин, які мешкають в Ельблонгу та найближчих околицях. Протягом 30 років існування парафії Різдва св. Іоанна Предтечі в Ельблонгу в ній працювали наступні священики: о. Іван Яремин, о. Іван Лайкош, о. Євген Попович, о. Артур Маслей та о. Богдан Ситчик. Наразі тут служить о. митрат Андрій Сорока, який проживає в Пасленку.

2004 р. парафія в Ельблонгу відмічала 30 років повстання. На свято приїхали гості з інших парафій.

Станом на 2013-2018 рр. служба тут відбувалася лише в неділю о 8 годині ранку. З 2019 р. служба відбувається в неділю о 8 та 8-30 (ранкова), також о 12-30 – літургія. В звичайні дні служба о 8-30, в свята о 17-00. Влітку під час сезону відпусток недільна служба відбувалася лише о 8 ранку.

У січні 2021 р. після початку богослужінь в новій церкві, настоятель парафії народження Іоанна Хрестителя в Ельблонгу о. Андрій Сорока передав каплицю св. Анни протестантам. Проте розписи та пам’ятна дошка мають зберегтися, як пам’ятки матеріальної культури українців на вигнанні. 22 червня 2024 р. відбулося урочисте освячення нового храму та святкування 50-річчя греко-католицької парафії Різдва святого Івана Хрестителя в Ельблонзі. Літургію очолив архиєпископ Євген Попович, митрополит Перемисько-Варшавський (УГКЦ), у співслужінні з єпископами Аркадієм Трохановським – єпархом Ольштинсько-Ґданським, єпископом Володимиром Ющаком – єпархом Вроцлавсько-Кошалінським та римо-католицькими єпископами. Наразі церкву в Ельблонгу окрім ельблонжан відвідують українці з Кшевська та Новоток. З напливом українських біженців парафія поповнилася на 9 родин, приблизно коло 20 осіб. А на свячення пасок до ельблонзької греко-католицькоїцеркви збиралося до 200 людей. В поминальний тиждень відбуваються служби на цивнтарі Агриколя та Дембиця, після загальної молитви священик обходить з короткою молитвою могили українців.

В Ельблонгу станом на 2016 р. мешкало біля 500 українців. Проте в повіті мешкало ще коло 5 тис. українців. На знаходиться домівка: офіс та світлиця Ельблонгського відділу та гуртка Об’єднання українців в Польщі (ОУП). Тут проходять українські урочистості та культурні заходи. Сучасна світлиця товариства діє також як місце проведення катехез та пункт навчання української мови при середніх школах №12 та 15 Ельблонга, в яких такі пункти навчання офіційно діють. Світлиця діє в понеділок, вівторок, п’ятницю біля 17 години.

У інтерв’ю для «Дзенніка Ельблонгського» в 2016 р. член Ельблонгського відділу Об’єднання українців в Польщі Мирослав Притула зазначив, що в Ельблонгу не спостерігалося напруження в стосунках поляків з українцями. Навпаки, мешканці Ельблонга збирали передачі на український фронт.

Найбільшим досягненням ельблонзького кола Об'єднання українців в Польщі є дитячий фестиваль, який триває вже 53 роки, і був започаткований ще УСКТ. Розпочинався фестиваль 1966 р. з конкурсу декламування, який проходив в першій домівці УСКТ на , вул. Grobla Świętego Jerzego 16. Далі він проходив в невеличких залах садово-дачних товариств Ельблонга, а згодом у . Зокрема, тут проходив 53 фестиваль.

Пізніше він відбувався у кінотеатрі «Святовид», а тепер проходить в суміжному приміщенні театру ім. Севрюка, який розташований в тому ж будинку що і . 2016 р. фестиваль мав біля 500 учасників. У відкриті фестивалю брав участь Вітольд Врублевський – мер Ельблонга. Протягом 50 раз проведення через фестиваль пройшло три покоління молодих артистів. На сцені представляються різні форми української культури: музика, поезія, малі театральні постановки і інтерпретації сучасних творів.

До речі, патрон театру – (прізвище це в середньовіччі вказувало на походження з Сіверянщини) також українського походження.

Окрім дитячого фестивалю Ельблонзька коло ОУП організовує щорічний дитячий футбольний турнир. В останні роки він проходить у ельблонзькій школі №12. На відкриття турніру прибувають гравці з інших українських спільнот регоіну. Змагання відбувається за системою – кожний з кожним. Всіх учасників обдарову.ть солодощами та грамотами. Змагання закінчується спільним обідом.

Ельблонзьке коло ОУП також приймає участь в усіх заходах, які популяризують українську культурну спадщину в регіоні. Так, 20 листопада 2019 р. відбувся український вечір. Він був організований в рамках проекту «Полюби традиції», який реалізує публічна бібліотека в Ельблонгу. Співорганізатором було Ельблонзьке коло Об’єднання українців в Польщі. Кількість відвідувачів перевищила всі очікування – традиційно на цей тип зустрічей приходило близько 70-80 людей, тоді як тут з’явилося близько 130 осіб. Організатори наблизили присутнім культуру та звичаї українців, розповіли про українську громаду в нашому місці. В кінці відбувся невеликий концерт музикантів з капели «Білий Берег». Окрім традиційних українських пісень, глядачів найбільше зачепили: «Соколи» Т. Падури, які заспівали двічі всією залою.

У лютому Ельблонзьке коло Об’єднання українців в Польщі зазвичай організовує новорічну забаву. 8 лютого 2020 р. у зібралися сто осіб – ельблонжан та не тільки – щоб спільно розважатись під українську музику. А запрошено неабияких музикантів – до танцю грав ансамбль „Гаразд” молода зірка на наших сценах. Окрім танців та спільних співів був час також на серйозні справи. На потребу будови нової церкви зібрано 1400 зл.

В Ельблонгу наявні вулиці та , а також рондо Tarnopol.

В 2017 р. виповнилося також 25 років від підписання умови про співпрацю між Ельблонгом та Тернополем 27.06.1992 р.

З цієї оказії під час Ельблонзького свята хліба відбулися урочистості пов’язані з даним партнерством. З цієї оказії в відбулася зустріч за участі мерів обох міст та генерального консула України в Гданську Льва Захарчишина. А в галереї Союзу Митців України в Тернополі було проведено виставу, організатором якої виступила галерея El, а також офіс Президента міста. На урочистості виступили український ансамбль «Сонечко» з Тернополя та гурт HARAZD з Пененжна. З оказії ювілею кільце на перехресті була названа на честь Тернополя.

Біля вищезгаданої музичної школи в Ельблонгу встановлений пам'ятник польським патріотам різних часів із згадкою про волинську різанину 1943 р. В 2018 р. на хвилі активного використання історії польськими політиками, кресов'яцькі кола в Ельблонгу хотіли назвати кільце на перетині вул. Niepodlegośći та Legionów в пам'ять жертв ОУН-УПА. Втім пізніше з ініціативи мешканця Ельблонга Я. Бокея рондо назвали на честь комуністичного війська польського, яке билося з УПА за с. Бірча в Бещадах в 1945/46 рр. – Rondo obrońców Birczy (Кільце оборонців Бірчі).

В 2007 р. Ельблонг ініціював проект «Балтійська Україна», який мав полягати на будівництві нового порту, який буде сполучатися з Балтійським морем через прокопаний у Вісляній косі канал. Передбачалося, що порт стане морським виходом України та Білорусі (яким до ХІХ ст. слугував Гданськ). У 2018 р. влада Польщі прийняла рішення про будівництво каналу через Вісляну косу.

Наразі в Ельблонгу і околицях багато сезонних працівників з України. у грудні 2018 р. в помешканні для українських будівельників відбулася пожежа.

Працівники втратили все що заробили. Один чоловік був поранений. Мешканці міста з ініціативи Ельблонзької духовної семінарії та товариства Christophoros, зібрали пожертви для допомоги потерпілим.

Російська агресія 24.02.2022 р. проти України викликала хвилю біженців, зокрема і до Ельблонга. У допомогу їм включилася тутешня українська спільнота, консолідована при парафії Різдва св. Іоанна Хрестителя. У місті функціонували пункти збирання допомоги за адересами (у вівторки та п'ятниці) та Салоні Canal+ в (від понеділка до суботи).

Джерела:

Stężała T. Elbing 1945. Tom I i II, wyd. Erica, 2010/11

Stężała T. Elbing 1945. Tom I i II, wyd. Erica, 2010/11

Stężała T. Pancerni Jeźdźcy Apokalipsy, Dziennik Elbląski, 2010.02.11

Zeck F. Der Kampf um Elbing, Danziger Vorposten, 15.02.1945.

Die Kämpfe um Elbing vom 21.01. – 10.02.1945, Pangritz Kurier nr1, Marzec 1991.

Piątkowski A. Dawny Elbląg wielkim wlascicelem ziemskim. Wydawnictwo Morske, Gdańsk, 1987 – 72 s.

Mamuszka F. Elbląg i okolice. Informator krajoznawczy. Wydawnictwo Morske, Gdańsk, 1978 – 276 s.

Józefczyk M. Średniowiecze Elbąga. Wydawnictwo diecezijalne w Peplinie, 1996. – 300 s.

Bałdowski J. Warmia i Mazury z Kaliningradem. Pod red. Marioli Malerek Wydawnictwo Laumann-Polska, 1997. – 282 s.

Elbląg, Kaliningrad–ponad granicami / Ельблонг, Калининград – вне границ. Przewodnik historyczny / Исторический путеводитель 2007-2013

Хроніка Українського суспільно-культурного товариства. Ельблонг міське правління.

Hałagida I. Konsulat Ukraińskie Republiki Ludowej przy Elisabethwall 9 (przyczynek do dziejów wolniego miasta Gdańska // Polska-Ukraina Ludzie pojednania Ukraińcy na Pomorzy w XX wieku. Gdansk. 2002 . – S. 117-122.

Hałagida I. Spoleczna, kulturalna i oświatowa dzilalność Ukraińców w wojewódstwe Gdańskim po 1945 r. // W Starej i Nowej Ojczyzne mniejszosci narodowe w gdansku po II wojne swiatowej Pod red. I. Hałagidy. – Gdansk – 1997 -68-83.

Słabig A. Zagadnienie ukraińskie // Aparat bezpieczeństwa wobec mniejszości narodowych w Polsce w latach 1944-1956. Pod red. J. Syrnyka. IPN. Warzawa. 2019 – s. 80-166.

Orski M. Filie obozu koncentracyjnego Stutthof na terenie miasta Elbląga w latach 1940-1945. Muzeum obozu Stutthof w Sztutowie: Gdańsk 1992 – 41 S.

Автор висловлює подяку настоятелю парафії Різдва св. Іоанна Предтечі о. Андрію Сороці, голові відділу Організації українців в Польщі Андрію Шмігельському та старшому спеціалісту Дирекції регіональних ландшафтних парків Люблінського воєводства Кшиштофу Войцехівському за надану інформацію для статті.

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.

Бжезіна під Ельблонгом

Перша публікація 10.07.2018 р.

Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike