Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Почнемо нашу подорож з північної Буковини, яка розташована на рівнині між Прутом і Дністром (а південна – в Карпатах). Літописне місто Чернівці стояло на лівому березі Пруту, біля села Леньківець. Відоме Леньківецьке городище, мабуть, і є рештками його укріплень. Виникло місто дуже давно, бо вже в XII – XIII ст. воно було значним торговельно-ремісничим осередком, але в 1240 р. зазнало татаро-монгольського нашестя. Після ліквідації наслідків навали було засновано нове місто на високому пагорбі, де знаходяться й сучасні Чернівці. За час молдавського панування через Чернівці проходили торговельні шляхи на Львів, Луцьк, Вільно, Київ і навіть Москву та в Середню Європу.

Місто розташоване мальовничо завдяки тому, що високий правий берег Пруту подібно до київських висот розрізаний глибокими ярами на окремі гори, які спадають терасами до ріки. В Чернівцях збереглись аж чотири дерев’яні храми в передмістях Рош, Каличанка, Клокучка і в центрі міста – на Волгоградській вулиці. Церква Миколая є, мабуть, найстарішим з уцілілих храмів на Буковині. Збудована, очевидно, в 1607 р. і перероблена в XVIII ст., вона була реставрована в 1954 році. Первісні частини її збережені в середньому приміщенні, у вівтарі і частково в бабинці, де видно стик нових колод, зроблених при розширенні будівлі.

Як відомо, в 1514 р. Молдавію разом з Буковиною захопили турки, які встановили тут режим жорстокого терору й утисків. Вони забороняли будувати високі бані, тому буковинським теслям довелося споруджувати храми «хатнього» типу. Правда, цей варіант існував раніше і в інших місцях на Україні, наприклад, у с Куцеволівці на Дніпропетровщині, в с. Локачах на Волині і навіть в Білорусії (в с. Великі Жуковичі). Тому можна припустити, що хатнього типу храми з одним дахом над усіма трьома зрубами будувалися давно, а їх архаїчні риси найкраще зберегло буковинське будівництво.

Зовні Миколаївська церква на перший погляд нічим майже не відрізняється від звичайної хати і, тільки добре придивившись, можна помітити її відмінність. Насамперед впадають в око гранчаста східна частина та маленькі маківочки на конику даху з хрестами. Потім під покрівлею, що нагадує величезну шапку, насунуту на голову по самі вуха, помічаєш середнє приміщення, трохи ширше за бічні. Висока покрівля ніби вдавлює храм у землю; через те він видається сплющеним, а глибока тінь від покрівлі підсилює враження «низькості».

Коли зайти всередину, то перше відчуття теж таке, ніби перебуваєш у хаті. Воно зникає, коли очі звикають до напівтемряви. Маленькі вікна розташовані високо під самою покрівлею, тому на них завжди лягає тінь і вони пропускають мало світла. Далі можна помітити, що в бабинці стеля не зовсім плоска, а трохи піднята і тримається на низенькому зрубі у формі зрізаної чотиригранної піраміди. Пройшовши через невеликий виріз у середнє приміщення, побачимо, що воно перекрите справжньою гранчастою банею з одним заломом, але таких присадкуватих, ніби стиснутих тягарем величезної покрівлі, пропорцій, що підбанник має висоту лише в дві колоди. Так само і трикутні паруси та склепіння бані надзвичайно малих розмірів у висоту. Отже, невисока баня ніби перебуває ще в зародковому стані й ховається під покрівлею. В апсиді стеля також має вигляд сплющеного, низького, зімкнутого склепіння. Тому інтер’єр справляє враження саме відчуттям цілком домашнього затишку. Жодному типові храму не притаманні в такій мірі привітність, ліризм, як буковинським церквам. На жаль, іконостас описуваної церкви не зберігся, і ми не можемо судити про його стиль і зв’язок з інтер’єром.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 331 – 334.