2018 р. Звід пам’яток України
Михайлівська церква (мур.) 1636 р., розташована біля перехрестя доріг у центрі села, поблизу чудотворного джерела.
Рівно століття – з 1636 до 1736 р. Білостоцький монастир був православним, а в 1736 р. ігумен Варлаам Верещака «прийняв унію» і до 1796 р. монастир став василіанським. У цей час збудували цегляний, Г-подібний у плані, значний за об᾽ємом двоповерховий корпус келій з глибокими льохами, що до сьогодні не зберігся.
Упродовж XVIII ст. у Білостоці була розташована літня резиденція луцьких унійних єпископів, а в 1776 р. при монастирі заснували школу та василіянську семінарію. Поблизу монастиря було джерело, воду якого вважали чудодійною. У 1796 р. із двох келій була влаштована каплиця. З 1843 по 1863 р. тут розміщувалося духовне училище. Після ліквідації Берестейської унії в 1839 р. монастир зачинили, а храм став православною парафіяльною церквою. Короткий час при церкві діяла православна духовна семінарія.
Архангело-Михайлівська церква стала однією з найважливіших пам’яток української архітектури національного значення, що послужила зразком для створення ряду шедеврів Наддніпрянщини і Чернігівщини.
Фундатором храму був Семен Гулевич (зі славного шляхетського роду, причетного і до заснування Києво-Могилянської академії), який не лише збудував святиню і заповів їй триматися православної віри, а й сам постригся в монахи з іменем Сильвестр і став першим ігуменом нової обителі. Згодом його висвятили на єпископа Перемишлянського та Самбірського, та до кінця своїх днів мудрий пастир опікувався своїм дітищем.
Місце для будівництва Воздвиженського монастиря і Свято-Архангело-Михайлівського храму фундатор Семен Гулевич (помер в 1645 р.), очевидно, обрав задовго до дарчого запису. Це висока гора на крейдяній основі, з-під якої б’ють сотні білих джерел. Їхні води приймає ріка Чорногузка, яка біля м. Луцька впадає в річку Стир.
Гору для побудови монастиря, за легендою, ще значно підсипали. Землю ніби носили жінки запасками. В первісному вигляді вона досягла висоти шанця і прилеглої гори Сінай, вкритої розкішним лісом. Походження цієї назви теж не випадкове. Очевидно, воно зв’язане з давньою християнською традицією. Біля підніжжя гори стояла красуня-церква, що сягала хмар своєю сяючою банею з золотим хрестом. Після смерті його поховали в склепі під Михайлівською церквою.
Із монастирем пов’язана доля одного з найвидатніших українських митців. У 1688 р. у Білосток прийшов двадцятирічний юнак, який прийняв тут чернечий постриг і заснував іконописну школу, про яку невдовзі розійшлася слава по всій Речі Посполитій. Ім’я йому – Йов Кондзелевич.
Найвідоміші творіння іконописця – Богородчанський і Вощатинський іконостаси, але, природно, писав він і для рідної обителі (найкращі ікони, в тому числі і білостоцькі, нині можна побачити у львівському Національному музеї ім. Шептицького та у луцькому Музеї волинської ікони). А підписував майстер свої шедеври завжди однаково: «Недостойний ієромонах Йов Кондзелевич, законник Білостоцького монастиря, рукою власною зробив»… І хоча на своєму віку іконописцю довелося чимало помандрувати, упокоївся він теж у своїй улюбленій обителі, у тихому куточку прекрасної Волині, проживши довгі як на той час 73 роки.
Храм цегляний, зводився як фортеця, у стилі бароко. Товщина стін монастирської церкви (єдина з цього комплексу, що збереглася) – 1 м15 см., а стіни південної сторони – 1,5 м. Хід на хори в стіні веде до двох оборонних башт. Видатний учений-мистецтвознавець Г. Н. Логвин у своїй книзі «По Україні» так пише про неї: «Вона цікава тим, що тут вперше в Україні оригінально перетлумачена схема тринефного шестистовпового давньоруського храму. В цій бані поставлені по поздовжній осі, над перехрестям нефа та трансепта на апсиді. Над західною частиною бані немає, натомість над бабинцем хори, а з боків – дві обороні башти. Крім того, бічні нефи нижчі від середнього, а трансепт виступає на південному і західному фасадах невеликими ризаліями…». Є відомості, що тії дзвонові башти звели пізніше за храм, десь у середині ХVІІІ ст. І всередині церкви, а надто на хорах, куди у товщі півтораметрової стіни ведуть сходи, враження дивовижного спокою і врівноваженості буття не покидає прочанина.
Планувально-просторова організація храму визначається трьома навами, з яких середня вища і ширша за бічні. Бані поставлено на перехресті середньої нави і трансепта та над апсидою. Із західної сторони над притвором по обидва боки симетрично розміщено дві вежі оборонного призначення.
І хоча порівняно із пізнішими бароковими шедеврами церква виглядає досить скромно, вона справляє воістину незабутнє враження на кожного, хто подивляє її по-волинському присадкуватий силует за залишками валів і ровів давнього монастиря-фортеці.
Слід вказати, що і при спорудженні такого скромного храму майстер приділив велику увагу не тільки композиції мас, інтер’єрові, але й містобудівним проблемам. Він ставить церкву не в центрі подвір’я, а ближче до краю пагорба, куди підходять дороги так, щоб споруду було видно здаля, щоб вона височіла серед низенької забудови і неширокої долини. Церква є частиною природного оточення і, головне, не протистоїть йому.
Деякі особливості Михайлівської церкви, виявлені під час досліджень в 1970-1990-х роках, дають підставу припустити, що сучасного вигляду споруда набула після двох основних будівельних етапів. Внаслідок обстеження горища храму виявлено різницю між цеглою, з якої вимурувано центральний об’єм будівлі та верхню частину бічних нав. Крім того, знайдено фрагменти круглої в плані давньої сходової клітки. Місце її розташування дає підстави твердити, що первісно церква була коротшою в західному напрямку, проте згодом зазнала перебудови, внаслідок якої з’явився нартекс із двома вежами. Ця добудова була здійснена, напевне, тоді, коли монастир був уніатським. її метою могло бути надання храмові «костельного» вигляду. Дійсно, композиція з двох наріжних веж із фронтоном між ними, який увінчує центр західного фасаду, типова для костелів XVIII ст. Слід зазначити, що восьмигранні бані, які завершують вежі, відрізняються за формою, від бань над центром храму та над апсидою, що також свідчить на користь припущення про неодночасність їх зведення.
Внаслідок перебудов XVIII ст., які досить органічно доповнили храм 1636 p., створено оригінальну будівлю, що належить до самобутніх культових споруд Волині.
Наприкінці XIX ст. в архіві Михайлівської церкви зберігалися стародавні документи, що стосувались історії білостоцького монастиря. У 1960-х роках у храмі було кілька стародруків, з-поміж яких Євангеліє кінця XVIII ст. в гарній оправі з фігурними металевими накладками.
Пам’яткою високої різьбярської майстерності є великий оригінальний дерев’яний свічник XVIII ст. По вертикалі він поділяється на три частини, прикрашені рослинним орнаментом. Трактування своєрідного, гарно оздобленого цоколя певною мірою асоціюється з латунним п’ятисвічником кінця XVT ст. з костелу бернардинського монастиря в Дубні: його також підтримують три стилізовані напівфігурки досить лагідних левів з відкритими пащами.
Первісний вигляд цього великого духовного осередку втрачений. При будівництві дороги в 1970 – 1971 рр. Сінай-гора була розсунута, шанець теж.
Зовсім недавно, під час ремонту церкви, зсунуто вниз кріпосний насип, що оточував церкву по краях храмової гори.
Джерела та література:
Білостоцький монастир // Твій вибір. – 2011. – 25−31 серп. – С. 2;
Гаврилюк С. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ-поч. ХХ ст.). – Луцьк : Вежа, 2002. – 531 с.;
Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – К. : Техніка, 2004. – 173 с.
Годованюк О. М. Церква св. Архангела Михаїла / О. М. Годованюк // Пам᾽ятки архітектури та містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. – К., 2000. – с. 88;
Гуртовий Г. О. Білосток з найдавніших часів: краєзн. нариси / Г. О. Гуртовий. – Луцьк : Волинські старожитності, 2012. – 64 с.;
Історія починається з джерела // Луцький замок. – 2006. – 23 листоп. – с. 3;
Коструба Н. Храм, що дихає вічністю / Н. Коструба // Слава праці. – 2016. – 19 листоп. – с. 8;
Коструба Н. Архангел Михаїл – охоронець християн / Н. Коструба // Слава праці. – 2011. – 17 листоп. – с. 8;
Климюк О. Церква Михайла Архістратига: Скарби народні / О. Климюк // Слава праці. – 1991. – 18 квіт;
Колесо історії. Село Білосток / Хроніки Любарта // [];
Михайлівська церква // Храми Волині. – К., 2000. – с. 125;
Михайлівська церква. 1636 р. с. Білосток Волинської обл. / Про Україну // [];
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог). В 4-х т. – К. : Будівельник, 1983 – Т. 2;
Престольне свято у храмі Білого Стоку / Сайт храму свят. Стефана, єпископа В-Волинського // [];
Ткач К. Коротка історія села Білосток / К. Ткач // Волинські новини. – 2016. – 8 груд. – С. 24;
Штинько В. С. Білий стік, що пливе у вічність: Свято-Михайлівська церква у с. Білосток Луцького району / В. С. Штинько, Є. Ковальчук // Волинь: храми і люди: краєзнав. нарис. – Луцьк : Терен, 2010. – С. 130−137;
Якименко М. Білі джерела для Чорногузки / М. Якименко // Слава праці. – 2005. – 28 груд.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 291 – 296.