Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2017 р. Звід пам’яток України

Ольга Аленич

Будинок, у якому народився та мешкав Олександр Олесь, поч. 19 ст. (іст). Вул. Олександра Олеся, 18.

На червоній лінії забудови вулиці. Одноповерховий, дерев’яний (у 1979 обкладений білою цеглою). Загальна площа – 179 кв. м.

1878 – 93 тут проживав Олександр Олесь [05.12.1878, м. Білопілля – 22.07.1944, м. Прага (нині Чехія)] – відомий український поет-лірик.

Олександр Олесь (літературний псевдонім Олександра Івановича Кандиби) навчався спочатку в Білопільській початковій школі, потім – у двокласному училищі. З дев’яти років почав писати вірші, але дитячі проби пера лишились невідомими. У 15 років Олександр вступив до хліборобської школи містечка Деркачі, що неподалік від Харкова, а після її закінчення навчався у Харківському ветеринарному інституті. Після закінчення його Олександр Олесь працює за фахом спочатку у Харкові, а потім у Києві. У 1907 вийшла в світ перша збірка віршів з поетичною назвою «З журбою радість обнялась». За десять років (1907 – 17) видав п’ять поетичних збірок. У Олеся є вірші про революцію 1905, пейзажні поезії, любовна лірика, драматичні етюди, сатиричні твори, казки і вірші для дітей. Поезія Олеся мелодійна, легка, стала невичерпним джерелом для композиторів.

Сьогодні можна назвати понад 80 відомих композиторів, які поклали Олесеві рядки на музику, створивши більше двох сотень музичних творів різних жанрів. Найбільш популярні пісні: «Сміються, плачуть солов’ї», «Айстри», «Літньої ночі», «Ой чого ти, тополенько, не цвітеш…», «Любов» та ін.

Революцію 1917, а особливо післяреволюційні події, Олесь не сприйняв. У лютому 1919 він виїхав до Будапешта. З 1923 і до останнього дня свого життя мешкав у Чехословаччині.

На чужині Олесь жив Україною, сподіваючись на повернення. Його твори сповнені болю за жертвами революції (Збірка «Кому повім печаль мою»). Помер 22 липня 1944. Похований на празькому цвинтарі Ольшани.

Від самого початку будинок належав чумакам Кандибам. Серед Кандиб, останніми його власниками були батько Олеся та рідний дядько – Василь Федорович. Після смерті дядька будинок придбав місцевий дрібний купець І.Кікоть. У 1908 він перепродав його Ф.Мусі. У 1967 будинок придбав ветеран війни М.Титаренко. У 1977 будинок перейшов у власність А. Сердюка та його родини, які і сьогодні мешкають у ньому. У 1979 Сердюки будинок капітально відремонтували та зробили його перепланування. У 1988 на будинку встановлено меморіальну дошку /0,6 х 0,4 м/ з мармурового дрібку.

[Олесь О. Твори. В 2-х т. / О. Олесь; упорядник Радишеський Р. П. – К., 1990; Українська радянська енциклопедія. – 2-е вид. – К., 1982. – Т. 7. – С. 526; Українські письменники. Бібліографічний словник. У 5-ти т. Т. 3. Дожовтневий період (XIX – поч. XX ст.) / Упоряд. Пивоваров М., Сигаївська К. – К., 1963. – С. 46 – 57; Вертіль О. Відкриваючи меморіальну дошку О. Олесю в Білопіллі / О. Вертіль // Радянська правда. – 1988. – 10 грудня. – С. 2; Валуєва В. Діамант людської щирості / В. Валуєва // Радянська правда. – 1988. – 10 грудня. – С. 1; Кандиба М. З журбою радість обнялась / М. Кандиба // Ленінська правда. – 1988. – 7 грудня. – С. 3; Хвостенко Г. Тут жив О. Олесь / Г. Хвостенко // Діалог. – 1993. – 16 квітня. – С. 4; Петров Г. Тут він народився / Г. Петров // Панорама Сумщини . – 1993. – 2 грудня. – С. 1 – 4.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К.: 2017 р., с. 240 – 241.