2007 р. Дуб, який бачив князя Ігоря
Червень 2007
Ось у книзі «Україна в цікавих фактах» читаємо: «Найстарішим деревом в Україні вважається 1300-річний дуб в урочищі Юзефін Рівненської області». Розгортаємо мапу, звіряємо годинники – і гайда в дорогу. Немає власного авто – не біда. У ХХI столітті маршрутки довезуть вас куди завгодно. Та й що там якихось півтори сотні кілометрів від Рівного до районного центру Рокитне, а там ще десяток-другий до села Глинного? По дорозі за вікнами будете споглядати мальовничі поліські краєвиди з безліччю озер та боліт. І ліси, не схожі один на одного. А ще – приземкуваті сільські хатки з обов’язковими лавками понад дорогою, де у теплу, вільну від хатньої роботи пору зазвичай можна бачити посиденьки «від малого до старого». У вибілених сорочках, барвистих хустках і модних тепер джинсах та турецьких кофтинах. І кожного нового подорожнього тамтешні мешканці бачать, як мисливець мисливця – за кілометр…
Але години їзди спливають досить швидко. І от ви вже майже на кордоні України з Республікою Білорусь, на Юзефінській дачі. Обабіч дороги – велетенський дуб, овіяний легендами… Пригадуєте пісні «Ой, не шуми, дубе, зелений батраче…» або «За туманом нічого не видно, тільки видно дуба зеленого…»? Дуб для українця – це все одно, що волинка або кілт для шотландця. Він є символом довголіття, могутності. Має у собі незримі енергетичні властивості, бо під час грози електричні розряди найчастіше притягує до себе саме дуб. У давнину матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб нащадок був сильним, міцним. Також краяни спали на дубових меблях, які, за переказами, додавали їм сили. Дуб має неабиякі лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почуваються люди, які страждають на серцеві захворювання.
До речі, якщо вам заманеться обійняти товстелезний стовбур цього велета, який сягає більше восьми метрів, прихопіть із собою добру компанію, приблизно осіб десять-дванадцять, – меншим складом вам свій задум просто не здійснити.
Сама ж територія ботанічної пам’ятки природи – Юзефінської дачі, де росте цей велетень, дуже мальовнича. Залишки старої садиби поєднуються з величезним масивом столітніх дубів. Трапляються тут і веймутові сосни, батьківщина яких – Північна Америка, височенні столітні ялини, ліщина… Але дуби, як казав мій добрий товариш, це велико! Зі століттями мінялися власники Юзефінської дачі, оновлювалися землі, вирубувалися ліси, але дубам, хоч як дивно, судилася вічність.
Ще тоді, коли в цих забутих Богом та людьми краях збирали з древлян данину дружинники київського князя Ігоря, дуб уже досяг свого зрілого зросту й могутньої сили. Цілком імовірно, що він міг «бачити» князя Ігоря та його дружинників, «чути» їхні розмови і передзвін мечів. Адже, за народними віруваннями, «усяка травинка на світі жива»… Юзефінський дуб був свідком загарбницьких походів монголо-татарських орд, які гасали українськими шляхами у пошуку нової поживи. З ХV століття місцина урочища Юзефін належала роду українсько-литовських князів Радзивілів, саме тому навколишні ліси мали ще одну назву – Радзивілівська пуща. Упродовж другої половини XIX століття поліські ліси нещадно вирубували німецькі та польські колоністи. Та урочище й дотепер збереглося, як чарівний острів серед розлогих загоринських боліт.
До речі, в Рокитнівському районі знаходиться 32 природно-заповідних об’єкти, загальна площа яких становить 25 відсотків від заповідного фонду Рівненської області. Найбільш відомі серед них – державний заказник «Сира Погоня» з унікальним верховим болотом, уже згадувана державна пам’ятка природи Юзефінська дача та дендропарк Рокитнівського держлісгоспу. А поблизу сіл Глинне та Рокитне виявлено залишки давньоруських курганних могильників.
Що ж стосується лісових довгожителів, то загалом в Україні взято на облік понад три тисячі унікальних дерев віком понад сто років. Близько п’ятдесяти з них пов’язані з історичними подіями, людськими долями та легендами. Сьогодні усі вони оголошені державними пам’ятками. Скажімо, поблизу села Верхня Хортиця росте 800-літній дуб, під яким, за переказами, стояли загони князів Олега і Святослава, відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко… У Нагуєвичах, на Дрогобиччині, є старечий дуб, під яким полюбляв творити Іван Франко…
А за своє майже півторатисячолітнє життя Юзефінський дуб справді бачив чимало. І той, хто побачить дерево на власні очі, цілком погодиться з традиційною оцінкою його віку. Дуб настільки старий, що давно став схожим на прадавню руїну, овіяну вітрами, збатожену дошками, биту-перебиту блискавицями далеких віків. Саме після однієї такої блискавки, яка вдарила у дуб-велетень 28 червня 1997 року і зрізала найтовщу гілку, розкроївши кору дереву аж до землі, вчені-дендрологи визначили вік шанованого дерева.
Під час журналістського відрядження ще одну історію про цей дуб захоплено розповів місцевий керівник лісового господарства.
– Якісь горе-туристи, анітрішки не думаючи про дерево, просто біля велетенського стовбура розклали багаття. Від пожежі врятували, та дуб-гігант після того почав сохнути.
Дякувати Богу, місцеві лісничі загоїли вогневі рани, і патріарх лісів знову пустив зеленаві пагінці. Угору не пнеться, бо сили уже не ті. Лише зворушене серце тихо і тужно стугонить. Може, за літами-століттями, може, за молодістю. У його верховіттях гніздяться птахи, на його товстелезному стовбурі мешкають численні дрібні створіння.
Приїдьте і доторкніться до його пошерхлої, теплої кори, зраненої часом, і, можливо, дуб розповість ще одну прадавню легенду, коли поліськими нетрями, непрохідними хащами походом ішов князь Ігор з дружиною своєю, коли навколо вирували історичні баталії. Решта залежить від вашої уяви, відчуття єднання з природою і доброго настрою подорожуючого.
Упевнений, що таку мандрівку ви запам’ятаєте надовго. І незабаром вам закортить її повторити… Достатньо лишень прокинутися вранці, зустріти яскраве сонце і гайнути в дорогу.
City life N (34) Червень 2007