Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Белз. Церква св. Параскеви П’ятниці

Сергій Криниця

Дата: 05.09.2008

Найдавнішою вцілілою церквою Белза (Львівська область) є дерев’яна церква св. Параскеви П’ятниці, що знаходиться на Люблінському передмісті. Припускають, що ця церква походить ще з 15 ст., але прямих документальних підтверджень тому немає. Принаймні у податковому реєстрі 1472 року згадуються чотири неозначені церкви, серед яких могла бути саме і П’ятницька. Але вже податковий реєстр 1515 року прямо згадує священика п’ятницького.

У 17 ст. церква загадується у зв’язку з боротьбою між уніятами та православними за церкви, тоді ж декретом королівських комісарів церкву св. Параскеви було надано православній громаді. В актах візитації 1731-1762 рр. відзначається, що церква стара. А вже у акті 1766 року згадується про церкву яка «у стінах добра» і дзвіницю, яка ще будується. Тобто найймовірніше, що між 1762 та 1766 роком церкву перебудували.

З 1774 року церква перестає бути парафіяльною і приєднується до міської парафії церкви Св.Духа. Вона використовується як поховальна каплиця белзчан, оскільки австрійський уряд ліквідовує цвинтарі при церквах, і створюється єдиний міський цвинтар саме навколо церкви св. Параскеви. І донині вона стоїть на міському цвинтарі.

До 1896 року церква була тридільною і триверхою – три зруби завершувалися трьома восьмериками, вкритими шоломовими банями з великими сліпими ліхтарями. У 1896 році церква зазнає значних перебудов – бабинець розбирається і замінюється новим, майже рівним по ширині з навою.

В радянський період церква стоїть пусткою і поступово руйнується. У 1977 році здійснено її реставрацію, хоча, нажаль, змінено її первісний вигляд. Бабинець було розібрано, чим церкву перетворюють на дводільну капличного типу.

Нині церква складається з соснових брусів на дубових підвалинах, поставлених на стендарах. Вона являє собою квадратну наву, над якою здіймається велика шоломова баня на низькому світловому восьмерику. Вівтар – гранчастий, об’єднується з навою широким піддашшям.

До 1991 року реставровану церкву використовують як музей, потім віддають греко-католицькій громаді. У 2007 році в церкві здійснено ремонтні роботи – замінено гонтоване покриття.

Опубліковане у ЖЖ-спільноті “Дерев’яні храми України”