1967 р. Історія українського мистецтва

Хронологічно наступною пам’яткою монументального живопису є фрески в кафедральному костьолі міста Сандомира, що їх виконали українські майстри на замовлення польського короля Владислава Ягайла. Фрески займають усі планиці вівтарного приміщення і, подібно до вислицьких і люблінських, вкомпоновані у готичний інтер’єр. В кожній планиці зображення розташовані в чотири яруси. Окремі сцени, присвячені життю богоматері й Христа, обведені досить широкими коричневими смугами. Фрески було відкрито у 1887 році, а в 1932 – 1934 роках заново переписано темперою, так що ні про первісний колорит, ні про відмінні стилістичні ознаки ми не маємо змоги сказати щось певне.

Як і в Любліні, іконографічний підбір сюжетів у сандомирських розписах не йде в хронологічному порядку, але групується залежно від їхньої ідейної ролі в розкритті суті євангельського вчення. Автор сандомирських фресок, вихований на високих зразках мистецтва XII – XIII століть, пройшов добру школу професійного навчання. Зображені ним святі мають завжди стрункі постаті, одягнені в довге вбрання, що спадає великими важкими складками і добре облягає постать. Світло майстер кладе широкими пробілами, створюючи певну ритмічність геометричних площин. Подібний прийом характерний для галицького живопису і вказує на походження майстра з Галичини. На противагу люблінському майстру, автор сандомирських фресок не прагне індивідуалізувати своїх персонажів, уникаючи привнесення в типаж простонародних облич, фольклорних моментів; вся його увага зосереджена на передачі головної ідеї, змісту. При такому підході різні сторонні подробиці завантажували б композицію. Число різних аксесуарів він зводить до мінімуму – дві-три башти з червоним або білим велюмом над ними чи пагорби-лещадки, що піднімаються двома симетричними кулісами – от і все. Головне – постаті, які він групує з великим відчуттям специфіки монументального мистецтва.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 176.