2007 р. Духовна перлина Чернігівщини

Наталія Потапчук

Дата: 20.12.2007

Свято-Миколаївський чоловічий монастир, що в Рихлах під Коропом, розташований на найвищій точці Чернігівщини – висоті 212 метрів над рівнем моря. Втім, з-поміж інших обителей вирізняє його не стільки це, як зворушлива історія і вірність стародавнім християнським традиціям. А ще – унікальний ландшафт території, яка 300-400 років тому належала монастирю – одному з найбагатших освітніх і духовних центрів землі Сіверської.

Всі названі достоїнства спонукають обласне управління культури і туризму розглядати монастир як один із об’єктів туристичної привабливості чернігівського краю. Для ближчого знайомства з ним управління організувало поїздку для журналістів і туристичних операторів в Коропський район.

За словами однієї з учасниць паломництва, журналіста агенції «Укрінформ» Наталії Потапчук, побачена там природна й рукотворна краса, а ще більше – почуте від настоятеля монастиря ієромонаха Серафима, не лишили сумнівів, що це святе місце справді варте уваги і підтримки.

Божим даром стала свята ікона Миколая Чудотворця. Перше поселення християн, за переказами, виникло тут у 20-х роках XVII століття. У смутні часи людей привела сюди ікона святого Миколая, знайдена місцевим пасічником на одному з дерев.

Після триразового зникнення з хати пасічника і чудесного повернення на дерево святого образу люди повірили у справжність святині, стали молитись біля неї, а немічні – отримувати зцілення. Поява християнської ікони на території, що перебувала під владою католицької Польщі, викликала духовне піднесення серед населення і дала поштовх відродженню Православ’я у цьому краї.

Спочатку ченці, які приходили сюди з різних монастирів, жили в печерах, згодом звели житлові приміщення, трапезну, церкву на місці явлення ікони. В 1666 році, стараннями архієпископа Лазаря Барановича і братів Многогрішних – Василя і Дем’яна, монастир твердо став на ноги. Йому було передано багато сіл, сінокосів, переправ через Десну, млинів.

Під кінець свого існування обитель мала 950 га орних земель, 800 га сінокосів, 25 сіл і 18 км річки Десни. А ще – 5 храмів і 100 будівель, споруджених на 37 гектарах (таку площу нині займає Києво-Печерська лавра).

Духовна перлина землі Сіверської…

Багатогранною була духовна і освітня діяльність монастиря. Тут працювали іконописні майстерні, школа, в якій, окрім Закону Божого і церковного співу, на високому рівні дітям викладали шість(!) іноземних мов, був навіть стоматологічний кабінет. У приміщенні, де зараз відкрито церкву, колись була перша на Чернігівщині лікарня, а ченці вміли робити операції (в тому числі видаляли апендикс).

Це був один з найбагатших і найосвіченіших монастирів Сіверо-Чернігівського краю, стверджує ігумен Серафим. На травневе свято Миколая сюди приходило до 10 тисяч паломників. Монастирські дзвони було чути за кілька десятків верст навкруги.

Закрили монастир невдовзі після Жовтневої революції – 1920 року. Ченці, які не хотіли покидати його територію, були піддані знущанням, хто не мав документів – розстрілу. Все монастирське багатство було розграбоване відразу, а з цегли храмів і огорожі місцевий люд ще довго зводив собі житло й мостив дороги.

… стала пустинню

Коли три роки тому ієромонах Серафим з єпископом Чернігівським і Ніжинським Амвросієм вперше приїхали в Рихли, щоб відродити монастир, тут була справжня пустинь і руїни, порослі кропивою. Нині тут живуть 5 монахів, які, зрікшись мирської суєти, відновлюють колишню славу обителі.

Коштом пожертв зводиться новий храм, священнослужителі розшукують серед місцевого населення монастирські пам’ятки, а головне – чудотворну ікону святого Миколая. Поки що в приміщенні, облаштованому для богослужінь, зберігається копія святині 1882 року, але ігумен Серафим вірить: оригінал обов’язково буде знайдено.

«Після революції 1917 року всі архіви монастиря були вивезені до Петербурга, – розповідає настоятель. – Майже рік там працює наш монах – ієродиякон Антоній. Інформацію про діяльність монастиря він збирає по крихтах. Документи, що зберігалися в Чернігівському обласному архіві, 1986 року були здані в макулатуру і ми назавжди втратили безцінну інформацію.Але ми з братією плануємо відкрити музей. Адже досі збереглася монастирська бібліотека, багато церковного одягу, дзвіночок, яким на світанку будили ченців. Крім того, до нас повернулися 2 євангелія, пожертвувані гетьманом Полуботком, близько 80 ікон, шафа, в якій зберігалися ризи, та багато інших речей і реліквій».

Нині тут все, як колись – у далеку епоху XVII століття. Особливістю монастирського богослужіння, за словами настоятеля, є традиційне дотримання стародавнього звичаю. Ні заборона Катерини ІІ, ні церковні реформи не змогли відмінити його в цій обителі. Тому і в момент зустрічі з журналістами іеромонах Серафим був одягнений в чернечий одяг зразку XVII століття. Під час богослужінь не користуються тут і електрикою. В церкві горять лише саморобні лампи і свічки – все, як у давні часи.

Після другого народження у травні 2004 року Рихлівський монастир повернув собі 17 гектарів землі і великий сад. Майже півстоліття він не оброблявся, але й досі плодоносить – де дичками, а де й волоськими горіхами. Окрасою монастирської території є й багатовіковий дуб та дві прекрасні алеї – каштанова та ялинова. Одна з них веде до глибокого яру з дивовижної краси озером Солов’їним.

Паломницький туризм – пріоритетний напрямок соціально-економічного розвитку Чернігівщини. Цінність цієї місцевості, як однієї з туристичних перлин чернігівського краю, коментує завідувач туристичного сектору управління культури і туризму облдержадміністрації Алла Кулик:

«Не зважаючи на те, що Програмою соціально-економічного розвитку Чернігівщини до 2010 року перспективним напрямком визначено сільський туризм, в області все більшої популярності набуває паломницький. Це пов’язано з великою кількістю у нас монастирів, пам’яток сакрального мистецтва, печерних комплексів. Рихлівський Свято-Миколаївський монастир – ще один надзвичайно цікавий об’єкт для паломників і туристів.

Тут і християнська історія, і екологічно чиста місцевість із цілющою джерельною водою, і вікові дуби, що, за переказами, неабияк впливають на зміцнення здоров’я людини. Ялинова алея та Солов’їне озеро назавжди залишаться в пам’яті відвідувачів. З огляду на це, наше управління буде й надалі всіляко сприяти популяризації цього куточка Чернігівщини, включенню його до існуючих туристично-екскурсійних маршрутів.

Коли у Коропському районі відкриють будиночок, в якому мешкав преподобний Лаврентій, канонізують настоятеля місцевого собору Ювеналія (тепер ведуться підготовчі роботи), все це можна буде поєднати у «маршрутне кільце» з Батуринським Крупицьким монастирем і пропонувати туристам таку екскурсійну подорож. Над його розробкою ми обов’язково працюватимемо».

Джерело: «Православіє в Україні»