Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1992 р. Поминальник української архітектури

3. С.Лютенька Полтавської області. Успенська церква

Муровану дев’ятидільну хрещату п’ятибанну церкву споруджено 1686 року коштом славнозвісного гадяцького полковника Михайла Бороховича (Боруховича), активного учасника мазепинських походів проти татар і Польщі. У склепі під храмом фундатора й поховано. Церква мала три престоли: Успіння Богородиці, Троїцький і Михайлівський. У 1887-1890 роках зазнала незначних перебудов.

Пам’ятка належала до етапних творів архітектури козацького відродження, що походять від улюбленого типу храму народного дерев’яного будівництва. Гранчасті рукави просторового хреста увінчані двозаломними верхами. Центральний верх домінує в композиції. Одноярусні приміщення в міжрукав’ях просторового хреста були квадратними в плані. Знижені обсяги їх підкреслювали стрункість і пірамідальність композиції храму, який відзначався не пишнотою декору, а гармонійністю частин, вишуканістю обрисів. Це була одна з найпропорційніших дев’ятидільних церков в українській архітектурі. Із західного боку мала оригінальний формою двоярусний ґанок у вигляді гранчастої ротонди.

Внизу мурування стін скріплювали дубові бруси, а підпружні арки – залізні затяжки. Проте, усі ці технічні хитромудрощі наших давніх майстрів не порятували пам’ятку від радянських реставраторів.

1954 року Успенську церкву поставлено під охорону держави як пам’ятку архітектури республіканського значення (охоронний № S88). Щоправда, на той час уже було знищено чудовий різьблений п’ятиярусний бароковий іконостас – один з найкращих на Лівобережжі. 1955 року під керівництвом архітекта Петра Захарченка розроблено проект реставрації пам’ятки, який передбачав відновлення гіпотетичних первісних форм верхів. Далі реставраційна тяганина впродовж двох десятиріч скінчилася катастрофою: 1974 року через злочинну некваліфікованість виконавців робіт і тих, хто мав би їх контролювати, церква розвалилася. Залишилися центральні пілони й вівтар. Після цього рішенням Ради Міністрів УРСР пам’ятку тихцем зняли з державного обліку. 1989 року з ініціативи Київського філіалу Всесоюзного науково-дослідного інституту теорії архітектури та містобудування (КиївНДІТАМ) руїни церкви включено до Зводу пам’яток історії та культури, адже і руїна архітектурного шедевру – це теж культурна пам’ятка. Та, попри це, місцева влада цілком знищила рештки Успенської церкви, хоч відбудова її не становила жодних технічних проблем.

Джерела

Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. – Полтава, 1902. – Вып. 1. – С. 200.

Джерело : Вечерський В. Поминальник української архітектури. – Пам’ятки України, 1992 р., № 2-3, с. 65 – 69.