2011 р. Звід пам’яток Києва
Елла Піскова, Дмитро Табачник
561.44. Житловий будинок 1951 – 54, в якому проживали Кавалерідзе І. П., Литвиненко В. Г., Овчинников В. Ф. (іст.).
Вул. Червоноармійська, 12 (квартири № 1 – 26). На червоній лінії забудови вулиці.
Споруджений на замовлення Спілки художників України з виставковою залою на першому поверсі. Восьмиповерховий, цегляний, облицьований білими керамічними кахлями. 1995 – 2000 проведено капітальний ремонт. Має суцільну нумерацію квартир і спільний номер із сусіднім будинком (див. ст. 561.38).
Тут проживали відомі діячі культури.
1954 – 78 у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі – Кавалерідзе Іван Петрович (1887 – 1978) – скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист УРСР (з 1969).
У цей період створив скульптури «А. Бучма в ролі М. Задорожного» (1954), «І. Паторжинський у ролі Карася», «Литвиненко-Вольгемут у ролі Одарки», «І. Ільїнський у ролі Акима» (всі – 1957), «Марко Кропивницький» (1963), «Летять журавлі» (1967), горельєфи «Прометей» для музею Лесі Українки в Києві (1962), «Лев Толстой» (1965). Автор пам’ятників – Г. Сковороді в Лохвиці (1922, 1972 переведений в бронзу), Києві (1976) і Харкові (встановлений 1992); П. Запорожцю в Білій Церкві (1971); меморіальних дошок у Києві – М. Врубелю (1962, вул. Десятинна, 14), В. Іванову (1963, вул. Ю. Коцюбинського, 9), Г. Сковороді на т. зв. мазепиному корпусі Києво-Могилянської академії (1964), Ю. Шумському (1965, вул. Володимирська, 14/8), М. Доброхотову (1968, Харківське шосе, 50), Л. Гаккебуш (1970, вул. Велика Житомирська, 17/2). На Київській кіностудії ім. О. Довженка поставив художні фільми «Григорій Сковорода» (1958, у співавторстві) і «Повія» (1961), що стали значним явищем в українському кіномистецтві. Написав п’єси «Вотанів меч» (1966) і «Перша борозна» (1969), підготував збірку п’єс (1976), до якої увійшли кращі роботи драматурга.
1954 – 79 у трикімнатній квартирі № 23 на сьомому поверсі – Литвиненко Валентин Гаврилович (1908 – 79) – графік, живописець, письменник, народний художник УРСР (з 1960).
У ці роки написав казки для дітей: «Чарівна флейта», «Дятел-молодець», «Стара сосна» (1957 – 58) та ін., збірку оповідань «Про маленьких друзів» (1959), які сам оформив та проілюстрував. Створив живописні серії «Зникаючі види птахів» (1954 – 56), «Рибальське щастя» (1960), «Мисливські усмішки» (1961), одну з найбільш відомих своїх картин – «Весняна тиша» (1959), ілюстрації до оповідань Остапа Вишні (1954), збірок українських народних казок (1967 – 68). З 1941 – постійний співробітник журналу «Перець». Як письменник і художник-ілюстратор активно співпрацював з видавництвом «Веселка».
1954 – 78 у квартирі № 5 на третьому поверсі жив Овчинников Василь Федорович (1907 – 78) – художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969).
У період проживання в цьому будинку – директор Київського музею західного та східного мистецтва (з 1936, тепер – Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків). Основні живописні твори цього періоду написані в техніці пастелі й темпери. Найвідомішими серед них є серії «Окупанти в Києві» (1946 – 74), «Материнство» (1950 – 70), «Космос» (1960 – 74). Автор низки графічних творів. Не раз звертався до сюжетів, пов’язаних з історією та культурними традиціями українського народу, зокрема періоду козаччини. Ряд його розписів відтворює легендарну постать козака Мамая.
Серія «З іскри – полум’я» (1950 – 58) присвячена робітничому класу Дніпродзержинська (батьківщини художника), починається із зображення запорозького козака Камеона, який, за переказами, першим поставив свій курінь просто неба над Дніпром у тому місці, де через багато років виросло місто. Як художник-монументаліст сформувався під впливом відомих українських митців-новаторів М. Бойчука, І. Падалки, В. Седляра, репресованих у 1930-х рр.
Через звинувачення в формалізмі та українському націоналізмі був позбавлений державних замовлень і вимушений реалізувати свої творчі задуми, викладаючи мозаїчні панно на торцях будинків, що виходили на подвір’я очолюваного ним музею, власним коштом.
У 1950 – 60-х рр. таким чином створив мозаїки «Українська мадонна», «Серце Данко», «Каштан», «Калина», «Соняшник», «Голова дівчини» й ін. Експерименти в галузі застосування нових технологій темперного живопису художник здійснював у власній квартирі, стіни і стеля якої були вкриті розписами: «Гуцульський танок», «Українка», «Солдат і дитина», «Земля», «Яблука» та ін. В останні роки життя захоплювався оздобленням керамічних виробів, створивши оригінальний стиль монументальних декоративних розписів.
1987 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом І. Кавалерідзе та зображенням пам’ятника Артему, створеного скульптором у 1920-х рр. (ск. Л. Кулябко-Корецька, арх. В. Гнєздилов).
Література:
Архів АК «Київпроект»; Василь Овчинников / Авт. і Упоряд. Л. Х. Бриліантова. – К., 1972; Василь Овчинников: Каталог: живопис, графіка, розписна кераміка / Авт.-упоряд. Л. Х. Бриліантова. – К., 1977; Зінич С. Г., Капельгородська Н. М. Іван Кавалерідзе. – К., 1971; Німенко А. В. Кавалерідзе – скульптор. – К., 1967; Цельтнер В. Валентин Литвиненко. – М., 1971.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1933 – 1934.