Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Михайло Кальницький, Олена Мокроусова

541.28. Садиба 1902 – 04, в якій містилися готель «Ермітаж», де зупинялися відомі діячі науки і культури, редакція журналу «Огни» (архіт., іст.).

Вул. Б. Хмельницького, 26, 26-а. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 26) і флігеля на подвір’ї (№ 26-а).

Первісно входила до складу великої садиби, що включала сучасні прибудинкові ділянки на вул. Володимирській, 51 – 53. Садибу розбито 1856 на насипному грунті під час розпланування площі перед Міським театром. 1871 ділянку придбав колезький секретар А. Крижановський, який забудував дерев’яними й цегляними двоповерховими будівлями (не збереглись). У забудові брали участь архітектори М. Єсікорський, С. Пфунт, П. Спарро і В. Якунін. На вул. Фундуклеївській на садибному місці № 26 розташовувалися мурована крамниця і двоповерховий мішаний будинок. Родина А. Крижановського володіла ділянкою до 1900.

Цього ж року її купив великий київський домовласник і відомий оперний співак, соліст Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі М. Михайлов, який мав намір побудувати тут готель. У жовтні 1901 він продав садибу потомственому почесному громадянину міста, власнику цегелень Я. Бернеру. На його замовлення було знесено будинки на червоній лінії вул. Фундуклеївської та 1902 – 03 на їх місці споруджено наявний п’ятиповерховий будинок № 26, що зводився як респектабельний готель (одержав назву «Ермітаж»). Автор проекту – арх. А.-Ф. Краусс, який вніс до нього зміни під час будівництва. У підвалі були відділення для парового опалення, сім кімнат, сім служб і одна кухня, на першому поверсі – п’ять магазинів із дзеркальним склом і одна кухня, на другому – п’ятому поверхах – по дванадцять кімнат, одній кухні, одній ванній і два клозети. Готель «Ермітаж» швидко набув репутації одного з кращих в Києві.

1903 на ділянці також розташовувалися наріжний двоповерховий будинок, на першому поверсі якого містилися ресторан, аптека, булочна, перукарня та службові приміщення, на другому – номери готелю «Північний» (або «Норд»); на межі із сусідньою садибою – флігель із сараями та службовими приміщеннями. 1903 – 04 у глибині ділянки зведено чотириповерховий будинок за проектом арх. А.-Ф. Краусса (сучасний № 26-а).

1914 за духовним заповітом Я. Бернера майно перейшло у власність його брата Ф. Бернера. В радянський час садибу націоналізовано. Будинок № 26 спочатку використовувався як житловий, потім переобладнаний під готель, який 1944 – 79 мав назву «Інтурист». У 1960-х рр. його торцеву стіну прикрашено мозаїчним панно в українському народному стилі.

Готель «Ермітаж», 1902 – 03 (№ 26).

На червоній лінії забудови вулиці.

П’ятиповерховий з підвалом, мурований, тинькований, у плані Г-подібний. Планування коридорного типу, в основному об’ємі – з двобічним розташуванням приміщень, у дворовому крилі – однобічне. Двомаршові сходи розміщено на центральній поперечній осі плану та вздовж тильного торця. Перекриття пласкі. Дах основного об’єму двосхилий, покрівля бляшана.

Чоловий фасад оформлено у стилі неоренесанс. Композиція симетрична відносно центральної осі, яку акцентовано розкріповкою з бічними тричвертєвими коринфськими колонами на рівні четвертого – п’ятого поверхів, аттиком з трикутним фронтоном і вежкою з наметом й шпилем. Аналогічно виділено бічні осі з лучковими вінцевими аттиками. Фасад членують міжповерхові гурти, завершує – профільований карниз на здвоєних кронштейнах. Стіну на рівні першого поверху прорізано великими вітринами, широкий прямокутний отвір входу розміщено на центральній осі, ліворуч від нього у бічній розкріповці – отвір проїзду. Прямокутні віконні прорізи трьох середніх поверхів обрамлено профільованими лиштвами, на другому та четвертому поверхах прикрашено замковими каменями, у простінках відокремлено лопатками, які рустовано на рівні третього поверху. Півциркульні вікна п’ятого поверху завершено профільованими архівольтами та замковими каменями, розмежовано простінковими пілястрами. Прямокутні прорізи четвертого і п’ятого поверхів у розкріповках оформлено двоколонними пристінними портиками. Насичення фасаду змодельованим у цеглі та ліпленим декором зростає до гори.

Будинок – яскравий зразок готельної споруди періоду еклектики, який на поч. 20 ст. поряд з іншими будівлями сформував фасад однієї з центральних вулиць міста.

Флігель, 1903 – 04 (№ 26-а). У глибині ділянки, паралельно червоній лінії забудови вулиці.

Чотириповерховий, з підвалом, мурований, тинькований, у плані Г-подібний, з проїздом у двір в лівому крилі.

Чоловий фасад оформлено у стилі неоренесанс. Композиція симетрична відносно центральної осі, яку акцентовано розкріповкою, завершеною трикутним аттиком. У розкріповці розташовано отвір парадного входу. Бічні осі виділено лопатками. Виразності фасадові надають півциркульні вікна четвертого поверху. Міжвіконні простінки на рівні третього – четвертого поверхів оздоблено спрощеними лопатками. Архітектурний декор змодельований в цеглі та ліплений. Декоративна насиченість фасаду зростає догори.

Садиба – зразок житлового комплексу поч. 20 ст. на центральній вулиці міста.

До липня 1908 (часу придбання у Києві садиби на вул. Паньківській, 9) у цьому готелі після закінчення магістерського курсу Університету св. Володимира та переїзду до Львова (1894) неодноразово зупинявся Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) – історик, літературознавець, письменник, публіцист, громадський і державний діяч; голова Української Центральної Ради (1917 – 18), акад. ВУАН (з 1923) та АН СРСР (з 1929), голова Історичної секції ВУАН (1924 – 31).

У ці роки – професор кафедри історії України Львівського університету (1894 – 1914), дійсний член, голова (1897 – 1913) Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у Києві (1907 – 18). Редактор «Записок НТШ» (1895 – 1913), «Записок Українського наукового товариства у Києві» (1908 – 14), «Літературно-наукового вістника» (1898 – 1912).

Організатор наукової та видавничої справи в Україні. Засновник власної наукової школи. Автор понад 2000 праць, серед яких фундаментальні «Історія України-Руси» (в 10-ти томах; 1898 – 1936) та «Історія української літератури» (в 6-ти томах; 1923 – 26, 1995), популярних книг, підручників, художніх творів.

Візити до Києва особливо тривалими були у 1906 – 08, пов’язані з організаційними заходами по перенесенню до Києва редакції «Літературно-наукового вістника», розбудовою Українського наукового товариства у Києві та його видань, тісною співпрацею з щоденною українською газетою «Рада», поданням своєї кандидатури на посаду професора Університету св. Володимира, заснуванням у Києві Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці, виданням власних творів, зустрічами з рідними, друзями, українськими меценатами. Про свій побут в готелі М. Грушевський згадує у щоденнику за 1904 – 10. Збережені джерела однозначно засвідчують про його проживання в готелі у листопаді 1906, березні – квітні 1907. Традиційно вчений зупинявся в № 12.

У жовтні 1907 у готелі «Ермітаж» (№ 26) проживала група письменників із Санкт-Петербурга та Москви, яка прибула до Києва для участі у вечорі «нового мистецтва» на користь малозабезпечених студентів. До складу цієї групи входили видатні літератори О. Блок і Андрій Бєлий (Б. Бугаєв), поет і критик С. Кречетов (С. Соколов) та його дружина – поетеса і новелістка Н. Петровська. Організаторами вечора були співробітник редакції київського журналу «В мире искусств». В одному з листів О. Блок повідомляв, що приїхав до Києва 4 жовтня вранці і був доставлений «у кращий готель», де вже перебували інші учасники вечора, які прибули напередодні.

Вечір «нового мистецтва» відбувся в той самий день у залі Міського театру (нині Національна опера України).

Вступне слово про сутність нового мистецтва та його головні напрями промовив Андрій Бєлий. Усі четверо приїжджих літераторів виступили з читанням своїх творів (критика відзначила вірш О. Блока «Незнайомка»). Учасниками вечора були також київські діячі культури – оперний співак П. Цесевич, актриса театру «Соловцов» Г. Пасхалова та ін.

Під час перебування у Києві до пізнього вечора 6 жовтня О. Блок та Андрій Бєлий оглядали визначні пам’ятки, спілкувалися з місцевими літераторами. Андрій Бєлий виступив з лекцією у приміщенні Комерційного зібрання.

Перебування в місті залишило у поетів чимало яскравих вражень. Зокрема, листування О. Блока містить опис київських пейзажів, природи, Дніпра. Відомий фотографічний знімок, що зафіксував О. Блока на балконі четвертого поверху готелю «Ермітаж». Про дні, проведені в Києві описав у своїх спогадах Андрій Бєлий.

У серпні 1945 у готелі «Інтурист» зупинявся відомий актор та естрадний співак О. Вертинський, який приїхав до Києва вперше після повернення з еміграції та виступав з концертами в приміщенні театру «Соловцова» (тепер Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка).

Восени 1948 тут жив художник П. Корін, який керував реставраційними роботами з відновлення настінного живопису В. Васнецова та М. Нестерова у Володимирському соборі.

У різні роки в готелі мешкали також акад. АН СРСР В. Філатов, французький кіноактор Жерар Філіп та ін.

Флігель (№ 26-а) використовувався як житлова прибуткова будівля.

У 1910-х рр. тут проживала Прохаско Ольга Петрівна (1865 – 1936) – журналістка, видавець, громадська діячка. Співпрацювала з Київською організацією РСДРП, секретар Київського релігійно-філософського товариства.

В її квартирі містилася редакція періодичного видання «Огни», що виходило в 1910 як газета, з 1911 – як щотижневий ілюстрований журнал, редакторомвидавцем якого була О. Прохаско. У зв’язку з критичною спрямованістю матеріалів журнал неодноразово підлягав адміністративним стягненням і 1913 був остаточно заборонений. 1917 редакція на короткий час поновила діяльність на бульв. Бібіковському, 44 (тепер бульв. Т. Шевченка).

У журналі «Огни» від 11 серпня 1912 (№ 32) вперше опубліковано твір письменника К. Паустовського – оповідання «На воді» (підпис: «Балагін»). Згодом він описав свої відвідини редакції журналу в повісті «Далекі роки» (розділ «Оповідання ні про що»). К. Паустовському доводилося бувати в будівлі редакції й раніше: у тому самому флігелі жив його гімназійний товариш А. Боремович.

1913 у журналі «Огни» відбувся літературний дебют іншого відомого письменника – І. Бабеля, у той час студента Київського комерційного інституту. У № 6 журналу від 9 лютого було опубліковане його оповідання «Старий Шлойме».

Разом з О. Прохаско жив її син – студент Київського університету М. Зарніцин, активний учасник соціал-демократичного руху, 1913 висланий з Києва. Повернувшись 1917, він редагував газету «Голос социал-демократа». 1918 загинув на Волзі під час біло-чеського заколоту.

Тепер садибу займає Генеральне агентство з туризму «Інтурс – Київ», на першому поверсі № 26 – ресторан, торговельні приміщення.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 326, 327; ф. 163, оп. 41, спр. 182, 579, 2099, 4507; ДАКО, ф. 41, оп. 3, спр. 18; ф. 42, оп. 3, спр. 3878; ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25; Зборовський А. Мати і син // Прапор комунізму. – 1989. – 7 черв.; Киевлянин. – 1900. – № 209; 1902. – № 195, 198; Огни: Еженедельный иллюстрированный журнал. – 1911 – 1913, 1917; Письмо А. Н. Вертинского Л. В. Вертинской // Веч. Киев. – 1989. – 13 апр.; П. Д. Корин об искусстве: Статьи. Письма. Воспоминания художника. – М., 1988; Путеводитель по Киеву со справочным отделом / Изд. М. И. Трифонова. – К., 1914; Скибицкая Т. В. Творцы многоэтажного дома // Стр-во и архитектура. – 1985. – № 9; Спектор У. Молодой Бабель // Вопросы литературы. – 1982. – № 7; Хинкулов Л. Ф. Золотые ворота Киева. – К., 1988; Його ж. Літературні зустрічі. – К., 1980.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1786 – 1788.