2000 р. Церкви України: Закарпаття

Імстичево Іршавський район

Монастир ЧСВВ. 1773 р.

Церква св. арх. Михайла. 1798. (УГКЦ)

Землю для монастиря заповів селянин Улашин 16 червня 1654 р. Заклав монастир єпископ Іоаникій Зейкан у 1661 р. Спочатку монастир складався з дерев’яної будови, маленької дерев’яної церкви і господарських споруд.

За даними єпископської візитації, в 1748 р. в монастирі були три монахи. Дотепер збереглася картина, на нижній частині якої зображено келії, що прямокутником оточують двір, а на дворі височіє тридільна церква лемківського стилю з готичною вежею та чотирма фіалами. Це унікальне свідчення про межі поширення лемківського стилю на схід.

Близько 1750 р. до Імстичівського монастиря приєднали Святомиколаївський Зарічанський. Споруджували існуючий монастирський комплекс за ініціативою єпископа Андрія Бачинського в 1772 р.

Будівництво цегляної церкви розпочато 1797 і закінчено 1798 р. Церква має чітко виражені риси бароко: нава розширена півколами бічних апсид, фасади членуються пілястрами, віконні отвори декоровано ліпни-ною. Дзвіниця поярусно розроблена профільованими карнизами, декорована волютами та гірляндами.

Школа при монастирі існувала аж до 1910 р., коли в умовах Австро-Угорщини держава запровадила угорську мову викладання. Монастирське життя пожвавилося з приходом у Закарпаття з Галичини ченців-василіян у 1922 р. У 1931 р. храм оновлено та прикрашено поліхромією проф. В. Короліва-Старого.

У Імстичеві найбільше запам’ятався Петро Котович, що вів широку духовну і громадську роботу серед селян. Цю роботу перервано 16 березня 1939 р. з приходом угорців і падінням Карпатської України. Хтось фальшиво доніс, що в монастирі перебували січовики, і його було обстріляно, а о. ігумен П. Котович зазнав знущань і потрапив у концтабір Ворюлопош.

У лютому 1949 р. греко-католицьку віру в СРСР було заборонено, в монастирі заборонили приймати вірників. Згідно із записами о. ЧСВВ Павла Мадяра, в квітні 1950 р. працівники НКВД оточили монастир і заарештували п’ятьох монахів, яких вислали в сибірські концтабори. У селі залишився дуже ревний і набожний монах о. Іван Сатмарій, завдяки якому в Імстичеві збереглася греко-католицька віра.

У 1958 р. співробітники безпеки напали на дім А. Завадяка, де проводилися моління, і примусили віднести до сільради всі богослужебні книги. Монастир перетворили на школу-інтернат, знищили іконостас, престоли, зафарбували настінні розписи і встановили на вежі замість хреста п’ятикутну зірку. Почалося підпільне життя церкви.

Імстичівських богословів, що повернулися з тюрми, висвятив на священиків кир Микола Чарнецький у Львові в 1957 – 1958 роках.

Богослужіння відновили на цвинтарі монастиря в 1989 р., а в 1992 р. церкву і монастирські споруди відремонтовано. Ігуменом відродженого монастиря став о. Микола Шепа ЧСВВ. Його брат Антоній Шепа вималював церкву, ікони, а також зробив копію вищезгаданої картини з монастирем, сильно пошкодженої в радянський період. Престол та іконостас вирізьбив Анатолій Горнодь.

У 1999 р. нижче монастиря закінчено очолюване майстром Михайлом Мовнаром спорудження великої мурованої церкви, фундамент якої було освячено 4 жовтня 1992 р.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 267 – 268.