Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Чилі

Республіка Чилі (ісп. Chile) – країна в Південній Америці. На півночі межує з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд граничить з Болівією і Аргентиною. Через Магелланову протоку Чилі має вихід в Атлантичний океан. Чилі належать декілька невеликих островів у Тихому океані: Пасхи, Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, Дієго-Рамірес біля мису Горн, група островів Хуан-Фернандес, Також Чилі претендує на сектор в Антарктиці.

Існують різні теорії щодо походження слова «Чилі». Іспанський літописець Дієго де Росалес вважає, що інки називали Chili долину річки Аконкагуа. На користь цієї теорії свідчить такий факт, що в долині річки Касма в Перу було місто і долина з назвою Chili. Згідно з іншими теоріями, Чилі отримала свою назву від індіанського слова, що означає «край землі»; або від слова Chiri на мові кечуа, що значить «холодний», або tchili, що означає «сніг». Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. До вторгнення іспанців в північній частині Чилі жили індіанські народи кечуа і аймара, в центральній частині – мапуче, на півдні – алакалуфи, яґани та она. Наприкінці XIII – початку XIV століть північна частина Чилі (до річки Мауле) була завойована інками. На південь від річки Мауле племена мапуче не підкорялися інкам.

У XVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами. Північні райони, населення яких звикло жити під владою інків, іспанці підкорили легко. У цей час іспанці засновують поселення: Сантьяго, Вальпараїсо, Консепсьйон, Вальдівія, які одночасно служать і фортецями. У районах проживання мапуче просування іспанців на південь супроводжувалося бойовими діями.

Іспанці не знайшли в Чилі багатих покладів дорогоцінних металів і колонізація набула сільськогосподарського характеру, з напливом в XVII-XVIII століттях переселенців з найбіднішої іспанської провінції Естремадури, а також басків. У центральній частині Чилі природні умови були схожі на середземноморські. Там почали культивувати пшеницю, ячмінь, коноплі, виноград. Також розводили велику рогату худобу та овець. З XVIII століття великого значення набув видобуток міді. Таким чином, в колоніальну епоху були закладені основи сучасної економіки Чилі. У цей період відбувався процес метисації. До початку XIX століття метиси становили близько 80% населення країни. На початку XIX століття (1810-1823) під проводом Бернардо О’Гіґґінса та Мануеля Родрігеса чилійський народ завоював незалежність від колоніальної влади Іспанії.

Вдала війна Чилі і Аргентини проти Болівії і Перу в 1837 році та перша і друга «тихоокеанські війни» забезпечили Чилі панівне становище на західному узбережжі Південної Америки. У середині XIX століття ряд поселень в Чилі заснували переселенці з Німеччині. Розвиток Чилі аж до Другої світової війни зумовлювався спочатку видобутком селітри та міді, потім стали добувати вугілля та срібло. Видобуток корисних копалин призвів до значного економічного зростання країни.

Головною галуззю промисловості країни є гірничодобувна (мідь та інші метали). Чилі – найбільший в світі експортер міді, яку видобуває і виплавляє національне підприємство CODELCO. Експлуатація інших ресурсів, таких як залізо, молібден, нітрат, золото і срібло також має важливе значення. Крім того, Чилі має 21,9% світових запасів літію. У 2012 році в країні було зосереджено 37% світового виробництва цього мінералу. У 1984 році національним каменем був оголошений лазурит, який видобувається на півночі Чилі. Серед інших галузей промисловості розвинуті металургійна, деревообробна, харчова, текстильна. Сільське господарство, включаючи рибальство та лісове господарство, забезпечує 7% ВНП (13% зайнятих), розвинене тваринництво, вирощується пшениця, виноград, боби, цукровий буряк, картопля, фрукти. Чилі – один з найбільших експортерів фруктів, а також риби й виробів з деревини. Чилі має один з найвищих доходів на душу населення в Латинській Америці (поряд з Уругваєм).

Головні торгові партнери: Китай, США, Японія, Бразилія. Грошова одиниця – чилійський песо.

Церква в Чилі була відокремлена від держави. Відповідно до Конституції 1925 року, понад 80% населення належить до Римсько-католицької церкви. Зазвичай церква рідко втручалася в політичне життя країни, однак з кінця 1960-х років, виконуючи вказівки папських енциклік, присвячених соціальним питанням, а також під впливом соціальних течій європейського католицизму, чилійська церква почала відігравати важливу роль у проведенні в країні соціальних реформ, і кількість соціально активних священнослужителів помітно зросла. Деякі священнослужителі сприяли зростанню впливу Християнсько-демократичної партії.

У 1970 році Католицька церква Чилі офіційно оголосила про неприйняття капіталізму і відмовилася від цінних паперів, дохідних земель та об’єктів власності, які їй належали. Крім католиків, в Чилі існують впливові групи протестантів (за даними перепису 1992 року вони становлять 13% населення). Значний вплив протестантської церкви пояснюється сильною підтримкою з боку Великої Британії і наявністю в країні ряду освітніх закладів і соціальних інститутів, заснованих північноамериканськими релігійними організаціями.

Протягом колоніального періоду на територію Чилі прибуло і осіло від 100 тис. до 150 тис. європейців, головним чином іспанців. Потім в 70-90-ті роки XIX століття в південні райони центральної частини країни приїхало близько двох десятків тисяч німців. У 1880-1890-ті роки в Чилі прибули 75 тис. нових громадян, з них 44 тис. іспанців, по 19 тис. італійців і французів, 12 тис. швейцарців. У XX столітті кількість іммігрантів в Чилі склала понад 600 тис. осіб, в основному іспанців, італійців, німців, хорватів і арабів. Від 30% до 55% чилійців належать до європеоїдів. Метиси становлять від 45% до 65%, індіанці – 5% населення. Національний склад іммігрантів був і залишається дуже різноманітним: переважають вихідці з Іспанії (в основному баски і галісійці), Італії, Німеччини, Франції, Хорватії, Британських островів. 5% населення походить від німців, португальців, італійців, французів і південних слов’ян. На сьогоднішній день в Чилі проживає понад 800 тис. людей, народжених за кордоном.

За прогнозами Національного інституту статистики (INE), населення Чилі складає 18 006 407 осіб, з яких 8 911 940 – чоловіки і 9 094 467 – жінки. За даними перепису 2002 року, цей показник склав 15 116 435 осіб, з яких 7 447 695 були чоловіки і 7 668 740 – жінки. Зростання населення останнім часом зменшилося. Хоча людність Чилі протягом ХХ століття досягла п’ятикратного зростання з 2 695 625 жителів в 1895 році до 5 023 539 в 1940 році і 13 348 401 в 1992 році, міжпереписний темп зростання в період з 1992 по 2002 рік був 1,24% в рік, в той час як між 2002-2012 роками він становив 0,99%. Через поліпшення умов життя населення тривалість життя чилійців в 2014 році була найвищою в Латинській Америці – 81,7 років (78,6 для чоловіків і 84,5 для жінок) . Статистика свідчить про старіння чилійського суспільства, в якому велика частина населення буде старше 35 років в 2020 році, перемігши групу молодих, домінуючу в цей час. Таким чином, в 2025 році демографічна піраміда досягне дзвоноподібного профілю в результаті процесу демографічного переходу, який відбувається в Чилі.

Джерело:

Вкладені елементи

Сантьяго де Чилі
Сантьяго де Чилі
Пунта Аренас
Пунта Аренас
Українські сліди в Сантьяго та Чилі
Українські сліди в Сантьяго та Чилі

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 144

Модифіковано : 29.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.