Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

Пам’ятки міста

2010 р. Білгород-Дністровський. Частина перша

Дата: 26.10.2010

Напевне, саме такий образ фортеці й повинен виникати в уяві. В наші дні більшість українських замків являє з себе мальовничу купку каміння з обгризеною баштою на додачу – згадаймо хоча б Губків чи Пнів. Звісно, що є Хотин, є Мукачеве, є Меджибіж, зрештою є Кам’янець.

Проте, як на мене, фортеця Аккерман – найкрасивіша і найфортечніша. На жаль, у своїх фотках я не маю найкращого ракурсу, популярного в путівниках та правильних фотозвітах. Але сподіваюсь, що і наявних світлин не забракне, аби оцінити велич та масштаб споруди. Про Аккерманську фортецю розказано чимало. Місцевий музейний комплекс є популярним туристичним об’єктом. Одещина не позбавлена уваги мандрівників, тож на жодну америку я не претендую. І все ж…

І все ж почну з історії. Біографію свою місто веде від грецького поліса Офіуса, заснованого на початку VI ст. до н.е. Журнал «Український тиждень» навіть включив Білгород до міфічного списку ЮНЕСКО найдавніших міст світу, порівнюючи його з Римом та Афінами.

Одну зі своїх численних колоній місто-держава Мілет заснувало на острові в усті Дністра. Та згодом мешканці міста змій (так перекладається Орфіус) були вимушені переповзти на високий берег річки, де вже було скіфське поселення – Тіра.

Етнічний мікс та вигідне географічне положення міста з часом перетворюють його на значний крайовий центр. Тіра вела активну торгівлю, карбувала власні монети, її мешканці займались як ремеслами, так і сільським господарством, скотарством.

В першій половині I ст. до н.е. сусідня фракійська країна Мезія потрапляє спершу під вплив Македонії, а згодом – входить до складу Римської імперії. Тіра опиняється на кордоні провінції Нижня Мезія. Проте навіть під Римом місто зберігає певно автономію.

Дуже скоро всемогутню імперію закоцали дикі племена. Й почали вони, звісно, зі сходу. Тіра сильно потерпає від набігів готів, гунів та емо. Низина Дністра переходить з рук в руки. В краї панують то печеніги, то угри, то тіверці (це такі напівукраїнці – напівмолдавани). Десь тоді слов’яни почали називати місто Білим.

Хоч може так називалося геть інше місто! Бо про історію Білгорода на Дністрі X-XIII століть відомо мало. Чисто теоретично Білгород відносять до складу Київської Русі – адже десь тут Олег та його послідовники крокували до Царьграда. Згодом – як можливий далекий форпост Галицько-Волинського князівства. В середині XIII ст. тут хазяйнують татари.

Є підозри, що з татарами домовились генуезці. Цілком логічно, що як і в Феодосії, Генуя будує для захисту свого підопічного міста фортецю. Проте в середині XIV століття генуезці масово евакуюються на історичну батьківщину. Причиною цього ніби стала епідемія чуми. Місто потрапляє під владу Литовського князівства, а згодом – Молдавського.

Нові господарі називають поселення Четятя Албе (Біле Місто). Місцями понівечена фортеця відбудовується і розбудовується. Висота стін в окремих місцях сягає 20 метрів, товщина стін – до п’яти, загальна довжина стін 2,5 км. Твердиню захищають обмурованими ровами. Для будівництва використовують білий вапняк на розчині з товченого мармуру, вугілля, кремнію й яєць.

В стіни вмуровано 34 башти – всі мають власні назви. З найвідоміших – башти Овідія і Пушкіна. (Назви не випадкові, обидва поети – Публій Овідій та Олександр Пушкін бували в Аккермані).

Внутрішня територія площею в дев’ять гектарів розбита стінами на чотири двори. На території гарнізонного двору – найукріпленіша частина фортеці, цитадель. Вона збудована ще генуезцями, тут розташовувалися комендантський палац, в’язниця і скарбниця.

Будівництво загалом завершують в другій половині XV століття, за правління господаря Стефана Великого. Це був такий собі фортечний ренесанс: Хотин, Кілія, Сучава, Орхей, Білгородська фортеця мала непересічне значення для безпеки південних кордонів.

В ті роки Біле місто має до 20 тисяч мешканців – майже половину сучасного населення. В багатонаціональному його складі – молдавани, греки, генуезці, вірмени, татари. Про вірменську громаду нагадує християнська церква, орієнтовно XIII-XIV століття.

Про грецьку – церква святого Іоанна Предтечі. Звісно, що перший грецький храм з’явився в місті в прадавні часи. Історики накопали відомості про будівництво нового храму – десь якраз за правління Стефана. Після нищення церкву відбудовують в XVI столітті. На початку XIX до неї прибудовують дзвіницю.

На згадку про мусульман – рештки мінарету.

Проте роки молдовської могутності завершувались. Кілька військових кампаній османської імперії завершуються масштабною облогою міста. В серпні 1484-го 300 тисячне військо турецького султана Баязида II і 50-70 тисяч кримських татар Менґлі Ґерая готуються до штурму твердині. Натомість ключі від Білгорода їм виносять на «блюдечку з блакитним кантиком». Місто понад як на 300 років потрапляє під владу турків.

Аккерман – так тепер зветься місто – стає важливим оборонним і торговим центром на півночі імперії. Османи вважали його за ключ до Молдови та Речі Посполитої. Ключ цей у свою чергу неодноразово намагались відібрати як молдовські правителі, так і запорізькі козаки. Фортецю багаторазово шматували й добудовували, для чого навіть запрошували французьких фортифікаторів.

Наприкінці XVIII століття краєм все більше цікавиться новий гравець – Російська імперія. Аккерман кілька разів захоплює російське військо, причому часто – без жодного пострілу. Вочевидь, така зговірливість комендантів і дозволила зберегти фортецю до наших днів.

За підсумком російсько-турецької війни 1806-12 років спустошена Бесарабія і Аккерман зокрема переходять під владу Росії. Твердиню знову перебудовують, облаштовуючи тут військову базу. В 1832-му з огляду на нові часи, фортеця остаточно втрачає статус самостійного військового об’єкту. Фортецю в 1896-му оголошено архітектурною пам’яткою.

Російську появу символізує Свято-Вознесенський собор. Будують його з 1815 по 1820-й рік на місці старого турецького цвинтаря.

Первісно форма собору мала нагадувати ковчег. Будівництво фінансувалось за рахунок пожертв.

В 1830-му з трьох сторони прибудовують портики з солідними колонами. Церква в плані перетворюється на хрестоподібну.

Сорокаметрова дзвіниця, зведена в 1873-му до наших днів не дожила.

Для болгарської громади в 1816-му будується спершу тимчасова церква. В 1840-му на цьому ж місці зводиться новий мурований храм, що залишався діючим до 1949-го. Тут поховані члени давньої дворянської родини Волконських, церковні меценати. Могили знайшли в 1960-х роках, під час ремонту приміщення під спортзал.

Вже в другій половині XIX ст. споруджується Свято-Миколаївський (цвинтарний) храм (1867-й рік). Первісно це був молитовний будинок. Кошти на будову жертвує білгородський міщанин Герасим Овчинніков. Храм діяв і в радянський період.

Не можна не згадати про єврейську громаду. Відомо, що в XVI столітті в Аккермані вже мешкали караїми. За наступні століття іудейське населення поступово зростало. На кінець XIX ст. іудеї складали вже біля 20% населення – 5,5 тис. мешканців. Відповідно діяло чимало благочинних та просвітницьких закладів. За радянської влади останню синагогу закрили вже після війни, в 1953-му. На сьогодні в Білгороді мешкає близько 200 євреїв.

Буквально кілька слів про нову історію. З 1918-го року Аккерман в купі з Бессарабією потрапляє до складу Румунії. В 1940-му частина Бессарабії ненадовго відходить до складу СРСР, потім перебуває під румунською окупацією. З 1944-го місто – в складі Одеської області. Тоді ж Аккерман перейменовують на Білгород-Дністровський.

P. S. І цього разу до міста я потрапив в день його свята (мені вже так щастило в Ніжині, Шаргороді, Корсуні). Вхід до фортеці був безкоштовним, на її подвір’ях відбувались спортивні змагання. Гостей вабили доречними і не дуже сувенірами.

Вадим Войтик

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 473

Модифіковано : 22.09.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.