Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Пам’ятки міста

2010 р. Білгород-Дністровський. Частина перша

Дата: 26.10.2010

Напевне, саме такий образ фортеці й повинен виникати в уяві. В наші дні більшість українських замків являє з себе мальовничу купку каміння з обгризеною баштою на додачу – згадаймо хоча б Губків чи Пнів. Звісно, що є Хотин, є Мукачеве, є Меджибіж, зрештою є Кам’янець.

Проте, як на мене, фортеця Аккерман – найкрасивіша і найфортечніша. На жаль, у своїх фотках я не маю найкращого ракурсу, популярного в путівниках та правильних фотозвітах. Але сподіваюсь, що і наявних світлин не забракне, аби оцінити велич та масштаб споруди. Про Аккерманську фортецю розказано чимало. Місцевий музейний комплекс є популярним туристичним об’єктом. Одещина не позбавлена уваги мандрівників, тож на жодну америку я не претендую. І все ж…

І все ж почну з історії. Біографію свою місто веде від грецького поліса Офіуса, заснованого на початку VI ст. до н.е. Журнал «Український тиждень» навіть включив Білгород до міфічного списку ЮНЕСКО найдавніших міст світу, порівнюючи його з Римом та Афінами.

Одну зі своїх численних колоній місто-держава Мілет заснувало на острові в усті Дністра. Та згодом мешканці міста змій (так перекладається Орфіус) були вимушені переповзти на високий берег річки, де вже було скіфське поселення – Тіра.

Етнічний мікс та вигідне географічне положення міста з часом перетворюють його на значний крайовий центр. Тіра вела активну торгівлю, карбувала власні монети, її мешканці займались як ремеслами, так і сільським господарством, скотарством.

В першій половині I ст. до н.е. сусідня фракійська країна Мезія потрапляє спершу під вплив Македонії, а згодом – входить до складу Римської імперії. Тіра опиняється на кордоні провінції Нижня Мезія. Проте навіть під Римом місто зберігає певно автономію.

Дуже скоро всемогутню імперію закоцали дикі племена. Й почали вони, звісно, зі сходу. Тіра сильно потерпає від набігів готів, гунів та емо. Низина Дністра переходить з рук в руки. В краї панують то печеніги, то угри, то тіверці (це такі напівукраїнці – напівмолдавани). Десь тоді слов’яни почали називати місто Білим.

Хоч може так називалося геть інше місто! Бо про історію Білгорода на Дністрі X-XIII століть відомо мало. Чисто теоретично Білгород відносять до складу Київської Русі – адже десь тут Олег та його послідовники крокували до Царьграда. Згодом – як можливий далекий форпост Галицько-Волинського князівства. В середині XIII ст. тут хазяйнують татари.

Є підозри, що з татарами домовились генуезці. Цілком логічно, що як і в Феодосії, Генуя будує для захисту свого підопічного міста фортецю. Проте в середині XIV століття генуезці масово евакуюються на історичну батьківщину. Причиною цього ніби стала епідемія чуми. Місто потрапляє під владу Литовського князівства, а згодом – Молдавського.

Нові господарі називають поселення Четятя Албе (Біле Місто). Місцями понівечена фортеця відбудовується і розбудовується. Висота стін в окремих місцях сягає 20 метрів, товщина стін – до п’яти, загальна довжина стін 2,5 км. Твердиню захищають обмурованими ровами. Для будівництва використовують білий вапняк на розчині з товченого мармуру, вугілля, кремнію й яєць.

В стіни вмуровано 34 башти – всі мають власні назви. З найвідоміших – башти Овідія і Пушкіна. (Назви не випадкові, обидва поети – Публій Овідій та Олександр Пушкін бували в Аккермані).

Внутрішня територія площею в дев’ять гектарів розбита стінами на чотири двори. На території гарнізонного двору – найукріпленіша частина фортеці, цитадель. Вона збудована ще генуезцями, тут розташовувалися комендантський палац, в’язниця і скарбниця.

Будівництво загалом завершують в другій половині XV століття, за правління господаря Стефана Великого. Це був такий собі фортечний ренесанс: Хотин, Кілія, Сучава, Орхей, Білгородська фортеця мала непересічне значення для безпеки південних кордонів.

В ті роки Біле місто має до 20 тисяч мешканців – майже половину сучасного населення. В багатонаціональному його складі – молдавани, греки, генуезці, вірмени, татари. Про вірменську громаду нагадує християнська церква, орієнтовно XIII-XIV століття.

Про грецьку – церква святого Іоанна Предтечі. Звісно, що перший грецький храм з’явився в місті в прадавні часи. Історики накопали відомості про будівництво нового храму – десь якраз за правління Стефана. Після нищення церкву відбудовують в XVI столітті. На початку XIX до неї прибудовують дзвіницю.

На згадку про мусульман – рештки мінарету.

Проте роки молдовської могутності завершувались. Кілька військових кампаній османської імперії завершуються масштабною облогою міста. В серпні 1484-го 300 тисячне військо турецького султана Баязида II і 50-70 тисяч кримських татар Менґлі Ґерая готуються до штурму твердині. Натомість ключі від Білгорода їм виносять на «блюдечку з блакитним кантиком». Місто понад як на 300 років потрапляє під владу турків.

Аккерман – так тепер зветься місто – стає важливим оборонним і торговим центром на півночі імперії. Османи вважали його за ключ до Молдови та Речі Посполитої. Ключ цей у свою чергу неодноразово намагались відібрати як молдовські правителі, так і запорізькі козаки. Фортецю багаторазово шматували й добудовували, для чого навіть запрошували французьких фортифікаторів.

Наприкінці XVIII століття краєм все більше цікавиться новий гравець – Російська імперія. Аккерман кілька разів захоплює російське військо, причому часто – без жодного пострілу. Вочевидь, така зговірливість комендантів і дозволила зберегти фортецю до наших днів.

За підсумком російсько-турецької війни 1806-12 років спустошена Бесарабія і Аккерман зокрема переходять під владу Росії. Твердиню знову перебудовують, облаштовуючи тут військову базу. В 1832-му з огляду на нові часи, фортеця остаточно втрачає статус самостійного військового об’єкту. Фортецю в 1896-му оголошено архітектурною пам’яткою.

Російську появу символізує Свято-Вознесенський собор. Будують його з 1815 по 1820-й рік на місці старого турецького цвинтаря.

Первісно форма собору мала нагадувати ковчег. Будівництво фінансувалось за рахунок пожертв.

В 1830-му з трьох сторони прибудовують портики з солідними колонами. Церква в плані перетворюється на хрестоподібну.

Сорокаметрова дзвіниця, зведена в 1873-му до наших днів не дожила.

Для болгарської громади в 1816-му будується спершу тимчасова церква. В 1840-му на цьому ж місці зводиться новий мурований храм, що залишався діючим до 1949-го. Тут поховані члени давньої дворянської родини Волконських, церковні меценати. Могили знайшли в 1960-х роках, під час ремонту приміщення під спортзал.

Вже в другій половині XIX ст. споруджується Свято-Миколаївський (цвинтарний) храм (1867-й рік). Первісно це був молитовний будинок. Кошти на будову жертвує білгородський міщанин Герасим Овчинніков. Храм діяв і в радянський період.

Не можна не згадати про єврейську громаду. Відомо, що в XVI столітті в Аккермані вже мешкали караїми. За наступні століття іудейське населення поступово зростало. На кінець XIX ст. іудеї складали вже біля 20% населення – 5,5 тис. мешканців. Відповідно діяло чимало благочинних та просвітницьких закладів. За радянської влади останню синагогу закрили вже після війни, в 1953-му. На сьогодні в Білгороді мешкає близько 200 євреїв.

Буквально кілька слів про нову історію. З 1918-го року Аккерман в купі з Бессарабією потрапляє до складу Румунії. В 1940-му частина Бессарабії ненадовго відходить до складу СРСР, потім перебуває під румунською окупацією. З 1944-го місто – в складі Одеської області. Тоді ж Аккерман перейменовують на Білгород-Дністровський.

P. S. І цього разу до міста я потрапив в день його свята (мені вже так щастило в Ніжині, Шаргороді, Корсуні). Вхід до фортеці був безкоштовним, на її подвір’ях відбувались спортивні змагання. Гостей вабили доречними і не дуже сувенірами.

Вадим Войтик

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 490

Модифіковано : 22.09.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.