Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Бережани: місто із замком на глиняній подушці

2009 р. Бережани: місто із замком на…

Розмір зображення: 640:379 піксел

Дата: 21.06.2009

Будь-який замок, що його будували на стратегічно визначених місцях, передусім потрібен був для охорони прикордоння. На Тернопільщині майже всі замки зводили на берегах лівих приток басейну річки Дністер. Тобто у природній зоні захисту. Це Збруч із системою замків, Серет і Стрипа з Бучачем, Тернополем і містом Чортків.

Як зазначає завідувач наукового відділу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани Володимир Парацій, на Тернопільщині є замки, гарніші за ландшафти, в які їх уписано. Один із них – Бережанський, куди часто їдуть польські туристи, оскільки той пов’язаний з іменами родовитої шляхти: Синявських, Чарторийських, Потоцьких.

– Останні Синявські були великими політичними інтриганами, – розповідає Володимир Парацій. – Так, Микола-Адам Синявський, будучи підданим Австро-Угорської імперії, приймав одного з ватажків повстанців, поета Ференца Ракоці, спілкувався з Петром І та гетьманом Мазепою. За деякими джерелами, Синявський і Петро І, обоє – дужі чоловіки, напившись горілки, влаштовували змагання – хто першим потрапить у Рай, запрягшись у сани.

Пікантності цьому парі додають дві подробиці: по-перше, сперечалися вельможні особи влітку, тож сани тягнути було значно складніше, ніж по снігу; по-друге, Рай – це село за 7 км від Бережан. Хто переміг – історія замовчує.

Бережанам пощастило? В основі планування Бережан закладено німецьку ідею готичних міст із чотирикутною площею, в центрі якої – міська ратуша. У різні боки розходяться радіальні вулиці. При цьому просторова форма та розміри площі в Бережанах залишаються незмінними від часу заснування міста – з 1530 року. Звідки б ви не в’їжджали до Бережан – з Івано-Франківська, Тернополя чи Львова – завжди спускатиметеся вниз.

Бережани розташовані у своєрідній ямі. Якщо врахувати, що під містом на глибині п’яти метрів залягає спресований чорнозем – де б ви не копали, то виникає питання: навіщо взагалі було зводити тут житлові будівлі, в тому числі замковий комплекс? Можна подумати, що замок розташовано на якихсь дубових колодах чи дубовому настилі. Адже дуб – єдине дерево, яке росте в цьому краю та навіть краще, ніж камінь, почувається у вологому середовищі. Проте все влаштовано значно геніальніше. Кожна стіна замку (завтовшки близько чотирьох метрів) стоїть на спеціально підготовленій глиняній подушці.

Наприкінці XIV – початку XV ст. місто або містечко Бережани, незважаючи на тодішнє географічне розташування, було об’єктом доволі тривалих змагань між шляхтою. За словами Володимира Парація, нині ведуть суперечки щодо походження родини Синявських. Українцям хочеться бачити в ній представників подільської шляхти, а полякам – етнічних поляків.

Пояснити це можна хіба що тим, що на тоді династія Синявських мала кілька маєтків. Донині збереглися три населених пункти з назвою Синява. І кожен із них свого часу був резиденцією цієї родини. Дві з них розташовані на території України, ще одна – в Польщі. На думку дослідника, можемо вважати Синявських представниками подільської шляхти, тому що саме на Поділлі з’являються перші маєтки цієї родини.

1529 року бережанські землі отримує у власність Микола Синявський. І вже через кілька місяців Бережани починають отримувати значні блага. У березні 1530-го привілеєм польського короля Сигізмунда I місту надано Магдебурзьке право – право міського самоврядування. Одночасно з цим навколишні землі передано в довічне володіння родини Синявських.

Бережанам пощастило, бо майже впродовж 200 років панування династії Синявських місто активно розвивалося, за кошти магістрату та цієї родини було зведено багато споруд. Два об’єкти – ратуша та замковий комплекс – нині є основними центрами екскурсійної та репрезентаційної діяльності.

Проте, якщо місто збереглося практично непорушним, то замок зазнав значних руйнувань. Більш ніж століття він був покинутий. Останні 20 років там збиралися далеко не найкращі представники нашого суспільства, які залишили після себе гори сміття та руїни. І лише з 2006 року тут почали незначні роботи. А вже цьогоріч мають проводити перші археологічні дослідження. Збереглося чимало інформації про зовнішній вигляд замку, однак, на жаль, мало що відомо про внутрішні приміщення.

Замок комфортного проживання. Бережанський оборонний комплекс від самого початку (1534 року) формувався як об’єкт комфортного й естетичного проживання. Тому замкові зали відразу вирізнялися високою естетикою оформлення і головне – предметами комфорту. Наприклад, під час розчистки старого палацового корпусу дослідники знайшли древні стаціонарні туалети. А ще там була система обігріву приміщень, каналізації.

Друга особливість замку – впродовж наступних 200 років його постійно добудовували, проте майже всі попередні елементи забудови зберігалися незміненими, а всі наступні зводили в ренесансному стилі. Це робили для того, щоб не порушувати загальну внутрішню гармонію замку.

Третя особливість – місце розташування споруди. Зводячи замок як італійське палаццо, Микола Синявський запозичує ідею голландської фортифікаційної школи, яка пропонувала не піднімати його над місцевістю, а маскувати в навколишніх природних умовах. І будівничі ставлять замок на болоті між двома рукавами річки Золота Липа й оточують зовнішньою оборонною лінією за допомогою двох каналів. У такий спосіб півострів перетворюється на острів.

Зовнішня оборонна лінія оточує замок лише з трьох боків, а з четвертого – болото, завширшки близько 800 метрів, яке підтримували штучно. Чому 800 метрів? Розгадка в тому, що у XVI, у XVII і навіть у XVIII столітті облогові гармати, що їх використовували в походах, могли обстрілювати об’єкт на відстані 500-700 метрів – не більше. Отже, болото не дозволяло обстрілювати замок із цього боку.

Як зазначає Володимир Парацій, іще до початку Першої світової війни замок непогано зберігся як єдина цілісна споруда, хоча власники його майже не використовували. Перших серйозних пошкоджень він зазнав у 1915-1916 роках. А вже 1920-го були спроби відновити замок. 1922 року мали намір провести реставрацію та використовувати два палацові корпуси. Перший як військову казарму, а другий… як гуртожиток для дівчат місцевої жіночої семінарії.

Звісно, відразу запротестувало воєводське управління освіти. Проект 1933 року належав далекій від архітектури людині – полковникові 51-го піхотного полку, дислокованого в Бережанах, Станіславу Бідацькому. Замок планували відреставрувати за кошти полкової каси. Найцікавіше, що офіцери полку знали всі підземелля, підземні ходи, які пролягали тут. Проте через рік полковник пішов у відставку, тож проект так і не реалізували.

У вересні 1934 року помирає останній офіційний власник замку Яков Потоцький і той переходить у власність міста. Всі роботи в ньому надовго припиняють. І лише з 2004-го про замок знову згадали. Нині зусиллями спеціалістів “Укрзахідпроектреставрація” виконано проектні роботи, а безпосередні відновлювальні заходи має провести АТ “Львівреставрація”.

Туристи в Бережанах тепер майже не бувають. Причина цього – проблема з дорогами та проживанням у місті. До того ж, відсутня промоція міста на загальнодержавному рівні. Утім ситуацію поволі змінюють на краще…

Джерело: “Львівська газета”