У зарубського броду або таємничий Трахтемирів

Тим хто незважаючи ні на що захищає рідний край присвячується…

І Трахтемиров геть горою

Нечепурні свої хатинки

Розкидав з долею лихою

мов п'яний старець торбинки

Т.Г. Шевченко

Багато хто в Україні в перший раз почув про Трахтемирів (правильна історична назва Терехтемирів) у зв’язку з мисливськими забавами колишнього керівника управління справами Бакая. Почув і спитав у себе: що ж це власне таке – Трахтемирів? Таке питання поставив собі й автор цього нарису. Відповідь знайти важко, адже села з цією назвою практично вже немає, а природна краса та висока історико-археологічна цінність території, на якій в 1998 р. створено Регіональний ландшафтний парк “Трахтемирівський” широко не афішувалася. На стику Київщини та Черкащини Дніпро огинає просякнуті покладами пісковику високі лесові кручі, утворюючи півострів, який найчастіше називають Букринським плацдармом. Тут було усе: і літописне руське місто, і козацький шпиталь, і подвиг тисяч людей в битві за Київ. Але все те минуло. Шовкові китиці ковили гойдаються над зарослими траншеями та окопами. Зорі тут тихі, та чи надовго? В цій статі наша розповідь про долю унікального куточку Середньої Наддніпрянщини – Трахтемирівського півострова.

Утворення

Територія Трахтемирівського півострова знаходиться на Придніпровській височині і являє собою хвилясто-пасмову рівнину, розчленовану ярами та балками. Утворення тутешніх ландшафтів пов’язано з відступом останнього великого морського басейну – Харківського. В той час на ділянці колишнього дна моря, перекритого осадовими породами, сформувалися платоподібні долини, що зазнали впливу вітряної та водної ерозії. Результатом стало утворення складно-розсіченого рельєфу, який дещо згладило відкладенням льодовикових товщ під час останнього зледеніння в Риський час. Втім, по своєму східному краю Придніпровська височина продовжувала зазнавати сильної водної ерозії, пов’язаної із стоком з її схилів поверхневих вод у Дніпро. Внаслідок цього східний край височини виявився складно розсічений (дислокований), та утворилися сучасні Канівські гори, що складаються з власне Канівського та Трахтемирівсько-Бучацького масивів.

Ця ділянка правобережжя належить до зони Лісостепу, де природні дубово-грабові ліси поєднувалися з ділянками лучних степів. В прадавні часи більшу частину території півострова займали дубово-грабові ліси, на плакорних ділянках схилів існували фрагменти лучно-степової рослинності, а на ділянках льодовикових пісків – соснові ліси. У підніжжя Трахтемирівсько-Бучацького пасма смугою вздовж Дніпра тягнулися заплавні діброви, розсічені протоками, порослими прибережно-водною та суто водною рослинністю. Наявність зручного для укріплень рельєфу, лісу для будівництва та джерел питної води обумовили розміщення тут людських поселень ще в дуже ранні часи.

Давні поселенці

На території України є не багато таких місць, де спостерігається неперервний ряд розвитку людської культури від кам’яного віку до нашого часу. Одне з них Трахтемирів. Сприятливі для землеробства умови призвели до осідання тут культур з домінуванням землеробського напрямку господарства. Так, на тутешніх пагорбах виявлено декілька поселень Трипільської культури (IV тис. д. н. е.), а в часи бронзи (Ш тис. до н. е.) спостерігається справжній розквіт поселень, коли, на думку дослідників невеличкі селища простягнулися від с. Зарубинці (на півострові) до хутору Хмільна (південніше Канева). Землероби цих поселень утримували свої позиції незважаючи на прихід в Причорноморські степи перших войовничих кочівників – кіммерійців, а згодом скіфів.

Привабливість цього відрізку Подніпров’я пояснювалась наявністю зручних бродів, якими з легкістю можна було переправлятися через Дніпро. Ці броди функціонували аж до створення Канівського водосховища. Так в XVIII ст. український гетьман Мазепа пише до графа Головіна:

«між Переяславом та Трахтемировим два броди такі проявились, що люди через них возами їздять».

В VI-IV ст. до н. е місцеве населення Наддніпрянщини для оборони від войовничих скіфів зводить цілу систему укріплених городищ: Хотівське, Ходосіївське (на південь від Києва), Трахтемирівське та Канівське, а також по кордону із степом – р. Тясмин: Пастирське, Шарпівське, Маніївське та Мотронинське. На Трахтемирівському півострові для оборони підступів до броду ще в VII ст. до н. е. влаштовуються високий (7 м) вал та рів (5 м глибиною). В північно-західному кутку відокремленого валом городища площею 500 га, зводиться своєрідна “цитадель”. Про участь цих укріплень у бойових діях зі скіфами свідчать знахідки наконечників від стріл та інші свідчення ворожого штурму, знайдені в заповненні рову.

На рубежі нашої ери на території Середнього Подніпров’я формується праслов’янська спільність. В V-VI ст. н. е. на прирусловій заплавній терасі розміщуються невеличкі поселення землеробів Київської та Пеньковської культур. В VIII-Х ст. – епоху формування слов’янської спільності, землероби Наддніпрянщини для оборони від кочових племен також зводять на півострові укріплені поселення. В цей час будується городище Монастирок на східному мисі Зарубської гори, що контролює вищезгаданий брід та розташований навпроти острів Варяжий (зараз броди та острів зникли затоплені водосховищем).

Але найбільшого розквіту набуло освоєння цих земель за часів Київської Русі, коли від Трахтемирова до Бучака розміщувалося чотири давньоруські городища (ХІІ ст.) і майже в п’ять разів більше сільських поселень.

Багато з них мали гавані. Наприклад, хоч городище в урочищі Чернече і розташовувалося в 300-500 м від Дніпра, втім мало гавань на прилеглому рукаві Дніпра, що перерізав заплаву. Розрослося городище Монастирок, яке зайняло усю гору і ототожнюється з літописним містом Заруб.

Це місто сім разів згадується у давньоруських літописах. У підніжжя гори – урочищі Церковщина в ХІІ ст. виник Пречистинський монастир, що мав кілька мурованих церков. Нажаль, зараз ерозія берега, посилена створенням водосховища невідворотно знищує їх руїни, що залишаються майже недослідженими. Цікаво, що нещодавно в береговому урвищі було знайдено поховання, яке первісно знаходилося під підлогою одного з храмів. Дані кістки були дбайливо викопані та складені в одному з храмів Київської області. Рештками монастиря є численні уламки фрескового розпису, які можна знайти в літоральній смузі. Монастир, як і місто, після тривалої осади зруйнували в ХІІІ ст. війська монгольських завойовників. Після штурму Переяслава війська Куремси перейшли Дніпро та знищили Заруб та інші поселення регіону.

В світлі історичних джерел

Після татарської навали життя на Трахтемирівському півострові не припиняється. Тут відомі поселення, що функціонували в ХIV-XV ст. Населений пункт з назвою Трахтемирів вперше згадується в 1552 р. в Описі Канівського замку:

«Селищо Ходорово там же от замку [Канівського] землею 3 мили, водою 6 миль – земянское Мелечево было, а теперь держит киянин Онкович, пусто, бобры только там гонят половинники. Оттуль нижей у мили селище Дердева, пусто, земянское, Богуш Морозов держит, дает уходникам на рыбы з третее части, на бобры з половины, а хто на пасеце сядет, от того 12 грошей. Там же село Каменка, земянское Балакирево, пусто, покинено на церковь Зарубскую Телехътемировскую. Там же селищо Телехътемиров – данина государская пану Остафию [Дашковичу], а от него монастырю Печерскому, а потом от монастыря променено за ся у руки господарские ку замку, киевскому воеводе, людей села того семей 9, служат посполу з каневцы, бобровые гоны на государя. А на низу устьи Самары к тому Телехътемирову уход на бобры, на рыбу, на мясо».

В літературі часто можна зустріти інформацію, що 1578 р. король Польщі Стефан Баторій передав розташований поряд з відомим на всю державу с. Трахтемирів монастир запорізьким козакам. З того часу селище начебто стає їх "столицею": тут розміщується шпиталь для хворих козаків, оселяється козацька старшина. Насправді Трахемирів в грамотах Стефана Баторія не згадується. Документи свідчать, що Трахтемирів був переданий особам шляхетського стану, пов’язаним з козацтвом королем сеймом в 1590 р. Також, як свідчить останнє дослідження М. Жаркіх, тут не було жодного замку, гарнізону, тут не мешкала козацька старшина та не відбувалися важливі збори та наради. Це скоріше був такий собі тихий ведмежий кут, де переймалися більше справами господарськими та духовними.

Мандрівник Е. Лясота у 1594 р. залишив в своєму щоденнику такий запис про Трахтемирів:

«До Терехтомірова (нове містечко, яке тільки починає будуватися. Його дав запорозьким козакам для шпиталю король Стефан), 1 миля. Тут же в Яна Осовського, волосного начальника, поснідали.»

Також як свідчить дослідження В 1639 р. Г.Л. де Боплан виконав зйомку Дніпра і на цих матеріалах накреслив карту Дніпра. Вона була вперше надрукована без імені автора в 1662 р. в Амстердамі в атласі світу голландського картографа Й.Блау і потім неодноразово передруковувалась. На цій мапі зокрема показано Переяслав та Ходорів. На території півострова показано Терехтемирів і окремо – монастир.

В 1638 р. після битви під Кумейками селище Трахтемирів було забрано у козаків і відійшло до польської шляхти. Козаки неодноразово намагалися зверненнями до польської влади повернути його. За договором 1652 р. король Я. Казимир повертає його козакам:

«На покірне прохання Війська нашого Запорозького, охоче до того нахилились, щоб фундацію Трехтемирівського монастиря, зроблену від попередників наших на скалічених та немічних вояків з названого війська, умислили затвердити. Тим нашим листом права і привілеї, надані тому монастирю від наших предків, в усіх пунктах, формулах і змісті повагою нашою королівською схвалюємо і затверджуємо».

В 1686 р. за так званим «Вічним миром» між Московією та Польщею була утворена нейтральна смуга між Трахтемировим та Чигирином, де заборонено було селитися. На початку XVІІІ ст. тутешні землі остаточно відходять до Росії. З часів козаччини (XVII-XVIII ст.) збереглися козацькі могили, зокрема хрест 1652 р. на могилі козака Мухи згаданого у реєстрі 1649 р. (біля "палацу"). Це тим більше важливо, що переважна частина сотенних містечок не можуть похвалитись ніякими пам’ятками доби козацтва, а тим менше – пам’ятками доби Хмельницького.

Історія Трахтемирова настільки наповнена переказами та легендами, що інколи важко зрозуміти що з того є історичною правдою. Це питання безумовно цікавило свого часу і Тараса Шевченка, для якого прогулянки лівим берегом Дніпра з видом на Трахтемирівські гори стали одним з натхнень під час написання відомої поеми «Сон» Тараса Шевченка.

Битва за Дніпро

Тутешній землі судилося стати ареною однієї з найзапекліших битв Другої світової війни, адже саме тут в жовтні 1943 року радянське командування зробило невдалу спробу, форсувавши Дніпро, розгорнути наступ на Київ.

Німці не готувалися заздалегідь обороняти лінію Дніпра, втім коли стало ясно, що радянський наступ на лівобережжі не втримати, похапцем почали фортифікаційні роботи по лінії р. Дніпро – р. Молочна. Вже 22 вересня війська Воронезького фронту вийшли до Дніпра та випробували на міцність так званий «Східний вал» в районі Трахтемирівського півострову. Тієї ночі вояки 3-ї гвардійської танкової армії, подолавши річку, вибили німців з сіл Григорівка та Зарубинці та утворили сумнозвісний Букринський плацдарм.

До початку листопада радянські війська намагалися тут прорвати німецьку оборону. Всі спроби виявилися марними, адже наступати в умовах вкрай пересіченої місцевості було дуже важко. Не допомогли й висаджені тут та на південний захід від Черкас парашутні десанти. Місцеві жителі переказують, що с. Великий Букрин мав взяти парашутний десант, втім німці дізналися про це від схопленого радянського розвідника, тож парашутисти висаджувались на німецькі багнети…На території однієї з трахтемирівських садиб, яка вціліла незважаючи на відселення села, збереглася могила двох солдатів. Ми дізналися її історію. Це було тоді, коли в хатині розміщувався штаб однієї з частин, що вела бої на плацдармі. Із штабу до сусідньої частини послали зв’язківця, а коли той, виконавши завдання, повернувся, то біля знайомої хатини напоровся на німців. Ті вибили нашу частину і зайняли село. Солдат чинив опір до кінця. Другого виніс Дніпро…

Досі не відомо, скільки радянських солдатів загинуло в цих боях. За різними оцінками в битві за Дніпро радянська армія втратила від 500 тис. до 1 млн. людей! Очевидці тих подій розказують, що Славутич був червоним від крові, а загиблих ховали, просто загортаючи у ярах. Врешті зрозумівши, що тут нічого не вдієш, командування на початку листопада перекидає основні сили на Лютезький плацдарм. А 6-го листопада радянські танки увірвалися до Києва…

Обличчя природи

Буремні події залишили глибокий слід в ландшафтах Трахтемирова. Лесові горби здавна були заселені людьми, на потребу укріплень вирубувалися дуби та сосни. В наш час корінні дубово-грабові ліси Трахтемирова з більшої частини його території зникли. Там же де лишилися їх залишки, домінантом став граб. Дніпровські схили на півострові зберігають численні свідчення часів протистояння на Дніпрі в 1943-му. Це й траншеї обох сторін, проіржавіле озброєння, і рештки непохованих солдатів…

До будівництва в 1970-х роках Канівського водосховища вздовж правого берега тягнулися заплавні діброви, які були повністю вирубані і затоплені. Територію плоских верхівок плато розорали під агроценози, через що зональна лучно-степова рослинність залишилася лише по стрімких ділянках схилів. Згодом ці землі випали зі складу орних угідь, а села, які стояли на правому березі Дніпра: Монастирок та Зарубинці – відселили.

Над Трахтемировим високо

На кручі, ніби сирота

Прийшла топитися… в глибокім,

В Дніпрі широкому… отак

Стоїть одним одна хатина…

З хатини видно Україну

І всю Гетьманщину кругом.

Під хатою дідусь сивенький

Сидить, а сонечко низенько

Уже спустилось над Дніпром.

Сидить, і дивиться, і дума,

А сльози капають… «Гай! гай!..–

Старий промовив.– Недоуми!

Занапастили божий рай!..

Гетьманщина!!..» І думнеє

Чоло похмаріло…

Мабуть, щось тяжке, тяжкеє

Вимовить хотілось?

Та не вимовив…

Т. Шевченко, Сон

Природа почала розвиватися за своїми законами. Колишні поля потроху перетворюються на степи, а деревні породи з сконцентрованих у ярах залишків лісів активно почали заростати безлісі простори.

Загалом, в наш час значна частина Трахтемирівського півострова являє собою один з останніх малонаселених острівців, у майже повністю освоєному господарюванням Середньому Подніпров’ї. Зважаючи на прогресуюче відновлення природних екосистем, сучасне велике біорізноманіття та природну ізоляцію урочище обов’язково має отримати статус природно-заповідного об’єкту загальнодержавного значення.

Рослинність та флора

Наразі, в рослинному покриві РЛП “Трахтемирівський” представлені як природні типи рослинності, так і рослинні комплекси антропогенного походження. До перших належать невеликі масиви грабових лісів, фрагменти лучних степів, рослинності болотистих лук, прибережно-водної та суто-водної рослинності. До другої – штучні насадження сосни та листяних порід (головним чином робінії), зарослі рудеральною рослинністю території колишніх сіл та полів.

Флора півострову за попередніми даними налічує більше 900 видів вищих рослин. Найбільшу цінність становлять аборигенні рослинні комплекси. Достатньо великі масиви грабово-дубового лісу збереглися в східній частині масиву в районі с. Луковиця. Тут під шатром грабняків зростають типово неморальні види: копитняк європейський, маренка запашна, осока волосиста, щитовники шартрський та чоловічий, пухирник ламкий тощо. Особливу цінність становлять великі популяції ефемероїдів: проліски дволистої, рястів ущільненого та порожнистого, фіалки запашної та підсніжника білосніжного, який охороняється Червоною книгою України.

Не менш цінним типом рослинності є лучно-степові угруповання, які панують на вершинах та схилах окремих пагорбів. Тут домінантами виступають два види ковили: волосиста та дніпровська, разом з ними зростають вівсяниця борозенчаста та тонконіг вузьколистий. Обидва види ковили охороняються Червоною книгою, а їх угруповання – Зеленою книгою України. Окремі фрагменти ковилових асоціацій збереглися зокрема на схилах церковища с. Трахтемирів та по верхівках інших горбів.

В складі лучно-степових угруповань зростають такі малочисельні зараз види, як анемона лісова та рокитник Ліндемана. На степових схилах рано навесні розпускаються червоні дзвоники іншої рідкісної рослини – рябчика руського, який також занесений до Червоної книги.

Подекуди на півострові та вздовж Канівського водосховища протягнулися вологі осоково-злакові луки. В їх складі зростає велика кількість цінних рослин: валеріана лікарська, не менш цінна лікарська рослина – вовче тіло болотне, лепеха, яку ми найчастіше спостерігаємо варварськи знищеною під час зелених свят, півники сибірські та болотяні тощо. На ділянках заплавних лук зростають і найбільш таємничі наші рослини – червонокнижні орхідеї. Це пальчастокорінник м’ясо-червоний та набагато рідкісніший зозулинець рідкоквітковий.

Прибережно-водна рослинність представлена заростями очерету, рогозу, а також ділянками вербових лісів. Місцями вони виходять безпосередньо до Дніпра. Вище від них сформувалися молоді зарості осики та верби, в складі яких зустрічається рідкісна верба розмаринолиста.

Рослинність акваторії Канівського водосховища представлена заростями рдесників пронизанолистого та блискучого, валіснерії спіральної та різухи великої. Влітку відмічається розвиток синьо-зелених водоростей. До берегів півострову з акваторій водосховища вітром приносить розетки водяного горіху плаваючого та водної папороті сальвінії, які, зважаючи на повільну течію тут, закріплюються. Угруповання обох рослин занесено до Зеленої книги.

Штучні насадження по трахтемирівських горбах характеризуються низьким різноманіттям, хоча місцями вони асимілювалися з рештками вихідних комплексів, що різко збільшує їх відновлювальний потенціал та робить необхідним їх охорону. Так, на ділянці Скіфського валу, засадженого соснами, на південній околиці с. Трахтемирів зростає велика популяція рідкісної в Подніпров’ї папороті – багатоніжки звичайної.

На прибережних піщаних осипах трапляється регіонально-рідкісна, пропонована до включення в Червоний список Київської області рослина – гвоздика несправжньорозчепірена.

Значну цінність являють собою деякі реліктові види (рісс-вюрмського часу) широколистяних лісів, які зростають тут на східній межі ареалу, а також низка бореальних (північних) лісово-болотяних та лучно-степових реліктових видів (вочевидь вюрмського часу) відсутніх в сучасних межах Канівського природного заповідника. Серед них рокитник Ліндемана, гвоздика вузькочашечкова, хвощ великий, рябчик руський, лілія лісова, молінія блакитна, кислиця звичайна, перстач прямостоячий, медунка м’яка, багаторядник списовидний та ін. Загалом, тут виявлено 17 видів червонокнижних рослин та 5 видів червонокнижних грибів.

Цінність також становлять відсутні в Канівському заповіднику фрагменти лучно-степових фітоценозів та вологих і мокрих широколистяних лісів та вільшаників, як зростають в місцях дренажу водоносних горизонтів на зсувних терасах.

Володіння сіруватня

Одним з найсильніших вражень, які залишилися в автора після відвідування Трахтемирова, стала зустріч з справжнім господарем тутешніх угідь орланом-білохвостом, або сіруватнем. Потужний птах – найбільший орел Європи поволі проплив у повітрі над нашими головами.

В умовах припинення господарської діяльності на півострові тутешня фауна переживала справжній розквіт. Прогресуюче самовідновлення степових лук на місці агроценозів перетворювало їх в чи не найважливіші резервати для існування великої кількості червонокнижних комах. Тут зустрічаються рідкісні коники: пилкохвіст український та дибка степова, жуки: самітник та вусач земляний-хрестоносець, метелики: махаон, подалірій, поліксена та мнемозина, перетинчастокрилі: бджола-тесляр фіолетова та звичайна.

Трахтемирів є однією з найпівнічніших точок поширення зеленої ящірки, дуже важливий для збереження червонокнижної неотруйної змії – мідянки та гадюки Нікольського.

На території парку, окрім сіруватня, що гніздує на одному з берегів водосховища, постійно тримаються підорлик великий та кулик-сорока, занесені до Червоної книги України. Під час весняних та осінніх міграцій тут трапляються також такі червонокнижні птахи: орел-карлик, скопа, балабан, змієїд, сапсан та беркут.

В фауні ссавців Трахтемирова наявні декілька дуже цікавих видів. Перш за все це рідкісний мешканець цілинних степів – сліпак подільський.

Окрім цих червонокнижних ссавців урочище населяють п’ять видів кажанів: нетопир лісовий, нетопир малий, кажан пізній, вечірниця дозірна та нічниця водяна.

Загалом, в парку зареєстровано червонокнижних тварин: комах – 28 видів, птахів – 20, ссавців та інших хребетних – 6 видів.

Хазяї

В 1990-ті роки, коли створювався регіональний ландшафтний парк “Трахтемирівський” в цієї території з’явилися нові хазяї. Під виглядом охорони природно-заповідного об’єкту та зусиллями тодішнього голови ДУС І. Бакая Трахтемирів стрімко перетворювався на приватне мисливське господарство, в якому грубо нехтувалося закономірностями розвитку природних систем. Внаслідок цього на степових схилах керівництво парку почало висадки карпатських буків та смерек. На місці скіфського городища, всупереч його статусу пам’ятки археології, зведено палац, а по схилах горба висаджено сріблясті ялинки. Було знесено тутешню пам’ятку – земську школу на місці якої споруджено вертолітний майданчик.

Хазяї подбали й про мисливські забави: завдяки підкормці на території парку було штучно збільшено поголів’я кабанів. Результат цього не тільки їх розстріл з мисливських вишок, а й дестабілізація екосистем урочища внаслідок руйнівної діяльності такого поголів’я цих всеїдних тварин.

Внаслідок цього майже знищені популяції пальчатокорінника, бульби яких викопали голодні кабани. Різко погіршилося епідеміологічне становище. Адже рештки вбитих під час полювань з автоматами кабанів скидалися просто в яри, де їх об’їдали лисиці. Не дивно, що чисельність цього основного переносника сказу різко зросла. Найбільш прикро, що коли Бакай втік з України, все в Трахтемирові залишилося по старому.

Адже вигнати з Трахтемирова колишніх співробітників Бакая теж не вдалося. Результат яскраво демонструє, що може зробити бізнес з цінною природною територією, яка вже натуральним шляхом поверталася до природного непорушеного вигляду. Станом на 2014 р. майже всі позитивні моменти створення і функціонування РЛП «Трахтемирівський» втрачено. Втративши свого ватажка – Бакая, його оточення почало «виживати», запустивши усі механізми витискання коштів з колишнього мисливського парку. Зокрема, з використанням мешканців с. Григоровка в якості провідників налагоджено браконьєрство в парку на козулю та кабана.

Усі залишені колись під натуральне заростання колишні поля розорано та засіяно технічними культурами з використанням хімікатів. Демонтовано та продано секції паркану, який колись оточував резиденцію. В запустінні стоять споруди колишньої бакаївської резиденції. Напіврозібрані загони для полювання. Адміністрацією вирогідно кришується заготівля деревини мешканцями навколишніх сіл на дрова. А на в`їзді до Трахтемирова красується оголошення, що це вже "Національний ландшафтний парк" – диво новояза, відсутнє в чинному законодавстві.

В 2009 р. було зроблено спробу зважаючи на добрий рівень збереженості тутешніх екосистем Середнього Подніпров’ї приєднати його до Канівського природного заповідника, який призначений охороняти еталонні екосистеми цієї частини України. Зазначимо, що багато видів рослин та тварин Трахтемирова на території сучасного Канівського природного заповідника не представлені. Втім розширити Канівський заповідник так і не вдалося. А наразі, коли заповідник позбавлено юридичної особи, доцільність реалізації попереднього сценарію є сумнівною. В умовах, що склалися потрібна політична воля для перетворення Трахтемирівського півострова (чи хоча б його частин, що входить до Черкаської області) на національний природний парк. Для цього можна було б використати втрачену інфраструктуру Бакая. Втім, створення такого парку вимагає контролю його відвідувачів, бо вже наразі до Трахтемирова потягнулися всі кому треба і не треба, а автомобілі, квадрацикли та мотоцикли завдають непоправної шкоди його нетривким екосистемам. Поновилися і запливи на випивку з Переяслава та Києва, внаслідок чого береги біля гори Батури вкриті сміттям.

З усіма цими проблемами намагаються порадити лише місцеві ентузіасти, які прибирають сміття, перекривають дороги, так щоб вони стали недоступними для транспорту, рятують те що можна врятувати з місцевої історико-культурної спадщини. Але сили їх вкрай обмежені і самим Трахтемирів їм не порятувати.

Література:

Петрашенко В.О., Максимов Є.В. Трахтемирів: Подорож у давнину. – К., 2000, – 102 с.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирівський». – К.: В-во АТЗТ «АЕО Трахтемирів», 2000, – 15 с.

В статі використано фото автора, Н.Атамась. К. Войцехівського, фото з

Вперше опубліковано «Країна Знань». – № 2-3, 2006 р. – С. 38-41 (частина перша); «Країна Знань». – № 4, 2006 р. – С. 40-42 (частина друга)

Науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця", д.б.н. Іван Парнікоза