2008 р. До річниці битви на Жовтих Водах

Вадим Рижков

Дата: 17.05.2008

“Союз козаків і татар виявився могутньою силою”. До річниці битви на Жовтих Водах

360 років назад об’єднане військо запорозьких козаків і кримських татар перемогло над поляками в битві на Жовтих Водах. Ця подія, вважає військовий історик, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного університету Іван Стороженко, стало для українців першим кроком на шляху до державності. Проте багато сторінок визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького досі залишаються практично невідомими. Ці прогалини значною мірою заповнюють наукові дослідження самого І. Стороженка, колишнього професійного військового, який багато років займається вивченням військового мистецтва Б. Хмельницького і козаків війська Запорозького.

- Іван Сергійович, чи правда, що справжнє місце першої битви військ Богдана Хмельницького залишається невідомим?

- Жовтоводською битвою я займаюся вже два десятиріччя. Крім вивчення документальних джерел, провів десятки польових досліджень, у тому числі неодноразові археологічні розкопки та аерофотографування місцевості. Допомогу в цьому надавали військово-повітряні сили України, я особисто звертався до міністра оборони А. Кузьмука. З повітря місце битви шукали й дніпропетровські дельтамотопланеристи.

У результаті, в околицях міста Жовті Води, на берегах ріки Жовта ми нічого не виявили. Справа в тому, що цю місцевість почали вважати місцем битви з подачі польського історика та письменника Маркіяна Дубицького. Він був учасником польського повстання 1863- 1864 років, а після заслання до Сибіру деякий час жив в Катеринославі та цікавився Жовтоводською битвою. М. Дубицький визначив географічні координати поля битви, щоправда, старі карти та система координат, якими він користувався, були незавершеними.

По його дослідженнях дійшли висновку, що польський табір перебував у районі села Жовте. Услід за ним так вважав і Д. Яворницький. Але 1991 року ми організували археологічну експедицію і нічого там не знайшли. Пізніше ми пройшли всю річку Жовту – від верху до низу, але там немає жодних слідів, які належать до XVII століття. Більш того – і в письмових джерелах немає відомостей щодо цієї річки та маршруту руху польського війська.

Загалом, я дійшов висновку, що це зовсім не та місцевість. Хоч, як відомо, саме в місті Жовті Води завжди вшановували ювілеї битви. Тут ще роль зіграло і те, що півстоліття тому Верховна Рада України перейменувала шахтарське селище Жовта Ріка, засноване 1895 року, на місто Жовті Води. У зв’язку з цим виникла плутанина – місцеве начальство вирішило, що битва була в околицях міста і всі урочистості стали проводитися там.

Саме на околиці Жовтих Вод встановили меморіальну дошку, а місцеві музейники навіть показують, де був командний пункт Богдана Хмельницького. У 1970-ті там з’явився і прекрасний пам’ятник – скульптурна група: Богдан на коні, Кривоніс і Богун. Узагалі-то добре, що в цьому місті шанують козацькі традиції, але, на жаль, битва була не там. Це не підтверджується фактами. До речі, помилок припускаються і польські дослідники, в тому числі і мої друзі, які не були під Жовтими Водами.

А справа в тому, що була ще одна річка Жовта, розташована дещо північніше. Більш того, на старовинних картах є ще й озеро з такою самою назвою. Тобто назва Жовті Води в XVII сторіччі означала не населений пункт і не річку, а цілу місцевість, де і відбулися пам’ятні події. Тому саме там ми і почали проводити свої дослідження, які з великою часткою ймовірності дозволили встановити справжнє місце бойових дій. Тепер поблизу села Жовтоолександрівка П’ятихатського району стоїть новий пам’ятник, який було встановлено 1998 року – до 350-річчя Жовтоводської битви.

- Чому зіткнення поляків і козацько-татарського війська сталося саме на Жовтих Водах?

- Через цю місцевість із Запоріжжя на «волость», тобто, в населену частину України, йшов добре відомий у ті часи Чорний шлях. По ньому навесні 1648 року і вирушив у каральну експедицію на Низ загін під командуванням сина коронного гетьмана – 20-літнього Стефана Потоцького. Як згадують польські учасники битви, їхнє військо заночувало в Княжих Байраків. А наступного дня, під час відпочинку, якраз біля річки Жовтої, воно було раптово атаковане татарською кіннотою.

Поляків застали зненацька, в них були розсідлані коні, одначе незабаром вони отямилися, організували оборону, обгородилися возами та поставили артилерію. Через чотири години підійшли козаки на чолі з Богданом Хмельницьким і взяли в облогу польський табір. Чисельна перевага була не на користь поляків, тим більше, що їх покинула частина реєстрових козаків. Загалом у боях на Жовтих Водах брало участь 18 тисяч татарської кінноти, і до 7 тисяч козаків Б. Хмельницького.

У поляків же було 4 тисячі кінноти та 1,5 тисячі піхотинців. У основному вони сподівалися на допомогу іншого, 6-тисячного загону реєстрових козаків і німецьких найманців під командуванням Барабаша, який відправився по Дніпру. Проте цей загін, що добрався до Низу, Богдана і його війська там уже не застав, а потім реєстрові козаки, які збунтувалися, перебили своїх командирів і самі перейшли на бік повсталих. При цьому вони привезли до табору ще і свої гармати.

У цілому Б. Хмельницький перехитрив поляків – він не дав об’єднатися двом загонам. Протягом 17 днів він осаджував польський табір на Жовтих Водах. Вважається, що поляки пішли на прорив і почали відступати до Княжих Байраків. Одначе насправді вони капітулювали, здали клейноди та гармати, і лише потім їх наздогнали татари й усіх перебили або взяли в полон – у полоні від ран помер і син коронного гетьмана.

Один із загонів Хмельницького до жовтня тримав в облозі фортецю Кодак, яка потім також здалася. Цікаво, що під Жовтими Водами в полон потрапив І. Виговський, якого Богдан наблизив до себе, а під Кодаком – Стефан Чарнецький. Останнього відпустили, а він надалі люто розправлявся з козаками та розорив могилу Богдана Хмельницького.

- Відомо, що у Хмельницького були особисті мотиви для виступу проти поляків, але чому саме йому вдалося підняти не лише козаків, а й усю Україну?

- Почнемо з того, що підбурювати козаків до повстання він почав іще 1647 року. Свою роль тут відіграло підготування польського короля до війни з Туреччиною й історія з королівською грамотою, викравши яку Б. Хмельницький розраховував мобілізувати військо під цілком офіційним приводом. Саме за підготовку повстання він і опинився у в’язниці, а вибравшись звідти, втік на Низ. Слід сказати, що, всупереч поширеній думці, ніякої Запорозької Сiчі в той час не було. Вона була ліквідована польським урядом ще 1638 року.

Зате на Низу стояли гарнізони реєстрових козаків, які не тільки несли прикордонну службу, а й стежили за тим, щоб на Запоріжжі не збиралися козацькі гурти. В одному з таких гарнізонів, на острові Томаківка, що належав Черкаському полку реєстрових козаків, і переховувався Б. Хмельницький. Він знайшов притулок серед своїх земляків, тим паче, що полковник Кричевський був його кумом. Богдану вдалося перетягти на свій бік і сусідній гарнізон, що стояв на Микитиному Розі.

Саме ці реєстрові козаки стали основою війська Б. Хмельницького. А підтримали вони його тому, що були вкрай незадоволені своїм становищем у Речі Посполитій. Узагалі, якщо звернутися до більш ранньої історії, то козацьке військо було породженням Лівонської війни. Уряд Польщі спочатку вербував козаків як допоміжну військову силу, а потім організував з них піхоту, озброєну пищалями. При цьому за зразок узяли угорську піхоту.

Пізніше польський уряд неодноразово реформував козацьке військо. Полки козаків базувалися в прикордонних фортецях – Черкасах, Каневі, Корсуні й інших, а кожний з цих полків мав свої укріплені гарнізони на Низу. Саме так з’явилася Запорозька Січ на Базавлуці, оточена невеликими гарнізонами на дніпровських островах, яка проіснувала до 1638 року.

Звучить незвично, але це історичний факт – і козацьке військо, і Запорозька Січ спочатку були створені Річчю Посполитою для захисту своїх південних рубежів. Інша річ, що козацтво, звільнене від сплати податків, почало швидко набирати силу. Воно стало контролювати цілі території України й узяло під захист православну церкву. У нас намагаються не акцентувати на цьому увагу, але козаки почали добиватися того, щоб їх зрівняли в правах з польською шляхтою.

Усе це неабияк непокоїло правлячу верхівку Речі Посполитої, особливо коли справа дійшла до відкритих повстань і воєнних зіткнень. Нарешті, 1638 року, після чергового повстання, польський уряд перекрив доступ на Запоріжжя, реєстр скоротили до шести полків, і козаки позбавилися всіх привілеїв. Фактично, статус козаків прирівняли до статусу холопів. Після цього частина з них пішли на лівобережжя й за російський кордон, решта затаїли образу.

До принижень додавалося й те, що реєстрівцям по декілька років не платили зарплату, а їхнє озброєння було в жалюгідному стані. Досить згадати, що до 1638 року сам Б. Хмельницький був генеральним писарем реєстрового війська, а потім його понизили до сотника. На вищу за цю посаду православних не призначали, й усі командні посади займали поляки й католики. Словом, для невдоволення реєстрові козаки мали вагомі підстави, й тому більшість із них підтримала повстання.

- Як вийшло, що братами по зброї для козаків стали татари, від яких вони завжди захищали південний кордон?

- Не варто забувати того, що молодий Б. Хмельницький після битви під Цецорой тривалий час перебував у полоні, вільно розмовляв татарською, добре знав їхні звичаї. Є відомості, що й з Тугай- беєм вони познайомилися давно й навіть були побратимами. Узагалі, не треба перебільшувати ворожнечу козаків і татар. Саме козацтво сформувалося на степовому порубіжжі як результат взаємовпливу слов’янського й тюркського світів. Швидше за все, чимало козаків – це нащадки тюрків, які прийняли православ’я. Їхні поселення на Україні відомі ще з часів Київської Русі.

Загалом, козаки – це субетнос, який через змішування крові мав підвищену пасіонарність і, як фермент, впливав на формування української нації. Татар і козаків ріднив сам спосіб життя – вони не лише воювали, а й торгували на взаємну вигоду. Що ж до їхнього військового союзу, то варто зауважити, що всі повстання козаків закінчувалися поразкою з однієї причини. Козаки як піхотинці ставали в оборону, окопувалися й намагалися відстрілюватися від поляків. А це рано чи пізно закінчувалося капітуляцією.

Б. Хмельницький одним з перших зрозумів, що треба змінити тактику – не оборонятися, а нападати. Однак для нової тактики потрібна була кіннота, якої козаки не мали. Цей недолік і заповнила татарська кіннота, яка славилася своєю маневреністю. Для поляків об’єднання татар і козаків обернулася на воєнну катастрофу. Такої доброї піхоти, як козаки, вони не мали, а кіннота була важкою й не такою маневреною, як у татар. Тільки до часу битви під Берестечком вони навербували німецьких піхотинців і реформували свою кавалерію.

Результатом була поразка Б. Хмельницького, хоча військовий союз козаків і татар і в подальшому неодноразово демонстрував свою ефективність. Хочу нагадати, що не лише татари допомагали козакам перемогти поляків, а й козаки неодноразово разом з татарами здійснювали походи на схід, аби захистити інтереси Кримського ханства. Союз розпався лише після того, як Б. Хмельницький почав вести переговори з Москвою.

До речі, після цього Богдану знову довелося замислитися над безпекою південного кордону, й він відродив Запорозьку Січ на Чортомлиці, яка проіснувала до її розгрому російськими військами 1709 року.

- Союз з татарами дозволив Б. Хмельницькому здобути перемогу над поляками, але в чому полягала вигода для самих татар?

- Передусім, послаблення Польщі було на руку турецькому султану, чиїм васалом був кримський хан. У свою чергу, Б. Хмельницький, уклавши союз з кримським ханом, ставав його васалом. Вочевидь, султан мав свої плани – в одному з листів висловлюється побажання, щоб відносини з козацькою державою були, «як з Молдавією». За допомогу татар розплачувалися не лише воєнною здобиччю, а й грошима. Бюджет козацької держави Б. Хмельницького становив приблизно 7 млн. польських злотих, 4,5 млн. витрачалося на військові потреби. З них 1 млн. злотих йшов татарам.

Татарський воїн отримував 30 злотих, як і козак. Командири козаків і татар отримували набагато більше – до 200 злотих. Заступники Б. Хмельницького й вищі татарські воєначальники отримували по 400 злотих. Є відгуки поляків про те, що Богдан був не лише добрим полководцем, а й фінансистом, який налагодив ефективне збирання податків. Звісно, під час бойових дій татари, як і самі козаки, старалися поживитися. Зазвичай діяла домовленість про те, щоб у козацькій землі бранців не брати, однак за Білою Церквою або за Случчю ця заборона вже не діяла.

Людоловля була таким же промислом, як полювання або риболовля, тільки небезпечнiшим. Такими були звичаї того часу. Не слід забувати, що й козаки постійно зачіпали татарські стани. Проте це не заважало укладати військові союзи, а союз козаків і татар виявився великою силою. Навіть Пилип Орлик пізніше писав, що непогано було б відновити братерські стосунки з татарами й створити коаліцію, на яку б зважали сусідні держави.

- Наскільки перспективним був би такий військовий союз татар і козаків у боротьбі за державну незалежність України й Криму?

- Про це важко судити, адже історія, як відомо, не має умовного способу. Але якщо вже казати про союз з татарами, то слід визнати, що без їхньої участі перемоги Б. Хмельницького були б неможливими, зокрема, й на Жовтих Водах. До речі, коли наприкінці 90- х почали споруджувати новий пам’ятник, то спочатку була ідея встановити скульптури двох бойових побратимів – Богдана Хмельницького й Тугай-бея. Але сама думка про це налякала наших чиновників. Почали говорити, що ситуація в Криму нестабільна, та й у Києві не так зрозуміють.

Коротше кажучи, запросив мене в кабінет один з керівників облдержадміністрації й говорить: «Давай переходити на символи». Але й із символами було не легше. А коли справа дійшла до напису на пам’ятнику, то ніяк не погоджувалися на згадування союзу татар і козаків, який став переможним. Довелося написати «за участю татарської кінноти, очолюваної Тугай-беєм». Мені досі шкода, що не встановили скульптури, хоча був матеріал і були кошти.

Щоправда, з пам’ятниками в нас усе не просто – за останні роки місцеві жителі двічі викрадали гармати з меморіалу, щоб здати в металобрухт. Тепер голова сільради тримає гармати у своєму кабінеті – подалі від гріха. Але хоч би як там було, й нинішнього року на місці Жовтоводівської битви відбудуться ювілейні урочистості, адже ця подія змінила сам перебіг історії України. Перемога на Жовтих Водах стала першим кроком до становлення нашої державності. Українці відчули, що можуть перемагати й звільнитися від рабства – це підняло бойовий дух нації й дало впевненість у своїх силах.

Джерело: “День”