Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

На особливу увагу заслуговують також фрески у селі Вислиці. Зараз їх розчищають і реставрують. Однак ті сюжети, що вже відкрито й цілковито або частково розчищено, дають змогу скласти певну уяву як про іконографічний підбір сюжетів, так і про їхню живописну манеру.

Розписи у Вислиці вражають грандіозністю задуму і майстерністю виконання. Вони збереглися лише у вівтарі і мають таку композицію: внизу, на висоті близько 3,5 метра, намальовано завіси-плати, а потім (до висоти п’ят нервюрних склепінь) у два яруси розташовано великі сюжетні композиції – сцени з життя богородиці і Христа, а над ними – поодинокі постаті святих з орнаментами в завершенні.

В колориті фресок переважає cipo-блакитне тло та теплі цегляно-червоні, зрідка зелені та білі барви одягу, що надає інтер’єрові особливо урочистого вигляду. Барвистість інтер’єру доповнюють соковиті орнаменти червоних, синіх, зелених і вохристих кольорів з рослинних мотивів, які іноді поєднуються з геометричними.

Розглядаючи поки що обмежене число сюжетів, можна умовно виділити «почерки» кількох майстрів. Майстер «Успіння» володіє сміливим рисунком та любить видовжені овали облич з крупними масивними рисами. Натомість фрески майстра «Зняття з хреста» відзначаються композиційною вишуканістю, постаті в них тендітні, досить видовжені. Майстру «Різдва богородиці», навпаки, властива енергійна мужня манера. Постаті в його розписах виразні та кремезні, «виліплені» простими малярськими засобами. Особливо витонченою є манера майстра «Благовіщення». Кольорові сполучення в його роботах гармонійні, постаті легко й гарно намальовані, а композиції відзначаються вдалою режисурою мізансцен. Майстер «Бичування» гостро окреслює видовжені постаті та надає зображенням воїнів деяких готичних рис. Йому належать «Наруга», «Перед Пілатом» та «Перед Каїафою». Урочистість настрою в «Різдві богородиці» створюється не лише ритмічним чергуванням силуетів двох башт з червоними велюмами, що своїми чіткими формами фланкують всю сцену, не лише силуетами струнких постатей біля породіллі, але й колоритом, де переважають білі та вохристо-золотисті барви, з якими прекрасно контрастує насичений червоний колір орнаментованого покривала на ліжку.

В «Знятті з хреста» майстер досягає трагічного настрою вмілим розподілом постатей та контрастом кольорів – великих площин густого червоного (великий хрест та одяг) та білого (оголене тіло мертвого Христа, яке наче сяє на темному тлі).

Подібно до «Розп’яття», жалібний урочистий настрій в «Успінні» досягається насамперед колоритом, протиставленням силуетів постатей у білому й темно-червоному вбранні, кольори яких своєю трепетною грою посилюють драматичну напруженість сцени. Найчастіше білий одяг здається злегка блакитним або світло-рожевим. Це залежить від того, якою фарбою – рожевою чи блакитною – зроблено малюнок складок. Обличчя модельовані дуже просто: вохра служить основним тоном, а для виявлення форми вжито затінення (вохра з сажею), що надає їм зеленуватого відтінку. Рисунок крил носа, очей, брів і волосся зроблено коричневою фарбою. Пробіли – енергійні й широкі. Обличчя дуже своєрідні, видовжені, з великими носами й очима, порівнюючи до овалу, енергійно модельовані широким пензлем темно-коричневими мазками в тінях та пробілами у висвітлених місцях, що надає формі особливої міцності та конструктивності.

Найближчі аналогії вислицьким фрескам маємо в мініатюрах «Бесід Григорія Богослова» (XIII ст., Державна публічна бібліотека ім. Салтикова-Щедріна в Ленінграді). Особливо вражає в них подібність іконографічного типу Христа, а також художньої манери. Стилістичні особливості живопису, моделювання форми та архітектурний стафаж вислицьких фресок вказують на їхню приналежність до кінця XIV – початку XV століття та на зв’язок з колом мистецьких осередків Галичини. А якщо це так, то мимоволі напрошується питання, чи не пов’язується час виконання їх з грамотою короля Ягайла, виданою у Городку в 1426 році малярові Гайлеві на парафію церкви Різдва Христова в Перемишлі за малярські роботи, що він виконав їх у Сандомирській, Краківській і Серадзькій землях [Марія Грушевська. Причинки до історії руської штуки в давній Польщі. – «Записки Наукового товариства імені Шевченка», т. LI, кн. 1, Львів, 1903, стор. 6].

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 173 – 176.