1993 р. Смерть церкви

Тремтіння спекотливого повітря справляє враження, ніби в різкому, приглушуючому барви світлі розлогість полів, які я минала, і далекі лінії лісів стають трохи нереальними. Дорога вперто веде на схід, щоб несподівано повернути перед самісіньким кордоном. Я задумалася, чи невелике узгір’я, що закриває горизонт, розташоване по цей, чи по той бік. Але це вже Вежбіца. Я минаю кілька будинків, в’їжджаючи в багнисті колії дороги, поміж довгими, знищеними будинками ПЗР та іржавими машинами.

За кілька десятків метрів мета моєї подорожі. Посередині пустого поля купа поламаних дощок і балок, стоїть ще частина стіни, цілий купол нефа ніби спустився з висоти, сідаючи на траві. Над усім піднімається запах гнилого дерева і знищених водночас із церквою совиних гнізд.

Церква в Вежбіці завалилася 14 лютого 1992 року. Минулого літа вона справляла враження корабля серед полів. Проте це був тонучий корабель, похилення споруди свідчило про небезпеку, яка їй загрожувала. Постала в 1887 році, на місці давнішої, дату заснування якої ми не знаємо. Вона належала до небагатьох на території Замойського воєводства дерев’яних церков, представляла винятковий тип близькою висотою бабинця, нефа і пресбітерія. її внутрішню частину покривав багатий поліхромний живопис.

Розташовувалася спочатку в центрі села, яке згадується в документах уже в 1425 році. Будинки спалено після виселення українців, дерева навколо церкви вирубано, в [19]50-х роках розібрано дзвіницю. Нове село виникло значно далі, на Мші, люди, які відправляють римсько-католицькі обряди, збираються у знищеній могильній каплиці родини Літинських на вже не існуючому прицерковному цвинтарі.

Я вповзаю під завалені стіни і балки, намагаючись знайти якісь рештки розписів, зафіксованих на світлинах, можливо, останніх. Ще є: фрагмент постаті архангела Михаїла, голова ангела, ноги якогось святого і відносно найкраще збережений поліхромний живопис купола нефа з постатями святих мучениць, рослинно-геометричнимн орнаментами, золотими зірочками і головами ангелочків у хмарах.

Незайманим залишився лише хрест, який вільно стоїть і тепер, як німий свідок здіймається над руїнами і пусткою мертвого краєвиду.

Агата Мамонь „Tygodnik powszechny”

Переклад з польської Лідії Паламарчук

Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 206.