Пам’ятник Ігнатію Рошковичу
Степан Пеняк, Михайло Приймич
Розмір зображення: 600:800 піксел
Пам’ятник Рошковичу І., 2012 (мист.) На перетині площі Театральної та набережної Незалежності, яка за часів Австро-Угорщини носила ім’я художника Ігнація Рошковиця. Встановлено 19 листопада на пошанування відомого художника за ініціативи депутата Ужгородської міської ради Івана Волошина. Автор: скульпт. Михайло Колодко.
Бронзову скульптуру митця зображено у повний зріст з мольбертом у процесі своєї натхненної роботи над картиною. І. Рошкович, вдягнений у пальто, в капелюсі, змальований в момент, коли він зосереджено підносить пензлик до картини.
Автором майстерно втілено вишукані манери художника. Реалістична пластика твору, витончене моделювання рис обличчя, одягу, ретельна деталізація та камерність надають скульптурі романтичного поєднання з повсякденним багатолюдним середовищем.
Рошкович Ігнатій (28.09.1854, с. Славковці, колиш. Угорщина – 1915, м. Будапешт, Угорщина) – угорський художник-живописець і портретист.
Народився поблизу українсько-словацького кордону колишнього Ужанського комітату у родині уніатського священика, згодом професора Ужгородської духовної семінарії. У 1857 родина Рошковичів поселилася в Ужгороді. Тут закінчив гімназію, де його вчителями малювання були Ф. Гевердле і Ф. Видра. З 1875 навчався в Академії мистецтв у Будапешті, з 1879 – у Парижі і Мюнхені. В 1882-83 рр. навчався в Італії. З кін. 1883 повернувся в Ужгород, де певний час працював учителем малювання.
З 1885 постійно жив в Будапешті. Найбільш плідний період творчості І. Рошковича припадає на 1880-90-ті рр. – інтенсивно працює як живописець та ілюстратор, виконує велику кількість церковних розписів у різних населених пунктах Австро-Угорщини. В кін. 19 ст. відчутний злет популярності І. Рошковича як монументаліста й церковного живописця. Розписи в церквах Пряшева, фрески у Синайській церкві поблизу Земплина (1888), у Снині (Словаччина), монастирі Марія-Радна (Румунія) – лише частина у великому переліку робіт І. Рошковича. 1882 за картини релігійної тематики йому присуджена нагорода, у 1900 – мала державна золота медаль, а 1902 – премія Кароля Лотца. Також відомі на цю тему роботи: розпис соборного храму в Кечкеметі (1899), плафон «Св. Миколай благословляє пастухів і землеробів», розпис залу св. Стефана у Будинському королівському палаці (1896).
І. Рошкович – один з талановитих портретистів Угорщини завдяки своїм відомим картинам «Автопортрет» (кін.1870-х рр., Музей образотворчих мистецтв у Будапешті), «Портрет графа Наполеона Терека» (1888, ЗХМ), «Янко» та ін. Не менш популярними були полотна про побут простих селян «Маленьке червоне яблучко» (1885), «Дикий мак», «На баштані», «Весільний танок» та багато ін.
У Закарпатті жила родина Рошковича, яку щоліта з Будапешта навідував під час канікул. Тут багато працював як живописець. З ранніх картин митця «Св. Мефодій і Кирило – апостоли слов’ян» (1876, ЗХМ), його пензлю належать розписи іконостасів у Великій Копані, Ужгородській Преображенській церкві на Цегольні. Як доброму знавцеві мешканців краю і природи, Рошковичу доручили ілюструвати розділи «Ужгородський комітат» і «Русини» до п’ятого тому «Австро-Угорської монархії в слові і картині» (1886-1902) – етнографічного дослідження професора А. Годинки, присвяченого Закарпаттю. Останні роки життя митця затьмарені сліпотою, що прогресувала, операціями і хворобами. Помер у 1915 у Будапешті, де й похований.
Пам’ятник в Ужгороді Ігнацію Рошковичу – це данина поваги ужгородців своєму відому у світі живописцю. У 2014 в Будапешті, на одній з мальовничих площ набережної міста в знак дружніх добросусідських стосунків на пошанування відомого в Угорщині І. Рошковича встановили пам’ятник – подарунок Ужгородського бізнесмена І. Волошина. Пам’ятник є точною копією скульптури І. Рошковича, встановленою на наб. Незалежності в Ужгороді.
Джерела і література
Островський Григорій. Образотворче мистецтво Закарпаття. – Київ: «Мистецтво», 1974. – С. 21-25; Поп Иван. Энциклопедия Подкарпатской Руси.- Ужгород, 2006. – 411 с. В Ужгороді флешмобом вітали історичну постать митця, що прославив Закарпаття [].
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 115 – 116.