1996 р. Садибний будинок у с.Тютюнники на Житомирщині

О.Артамонова, О.Романченко

Пам’ятка архітектури XIX ст. – садибний будинок, розташований серед мальовничого парку в центрі села Тютюнники Чуднівського р-ну Житомирської області. Будинок не вражає величчю та пишнотою вишуканих архітектурних форм, як, скажімо, палац Потоцьких у Тульчині чи палац Тарновських у Качанівці. Проте він зберігає риси архітектури ампіру і є типовим представником невеликого шляхетського садибного будинку. Куточок парку над озером разом з будинком вражає затишком та камерністю композиції, гармонійною єдністю архітектури і ландшафту. Відомостей щодо пам’ятки в літературі та архівних джерелах майже не збереглося. В Тютюнниках були володіння Трипольських і Фелінських [Slownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1895. – T.15. – S. 221]. Останнім власником маєтку перед жовтневим переворотом був Сигізмунд Узембло. Він був людиною освіченою, мав велику бібліотеку, любив музику. Є відомості про те, що пам’ятка пов’язана з ім’ям визначного українського і польського композитора та музиканта-віртуоза Юліуша Зарембського: у Тютюнниках, де жила його сестра, музикант часто гостював [Матеріали з історії села Тютюнники (Тютюнниківський краєзнавчий музей), арк. 3]. Коротку довідкову інформацію щодо садибного будинку в с. Тютюнники наведено в 4-томному каталозі „Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К. – 1982. – С.157]. Восени 1995р. пам’ятку дослідили фахівці інституту „Укрпроектреставрація” В. Кос’яненко, О. Романченко, О. Артамонова, згідно з договором з Житомирським обласним відділом у справах містобудування архітектури № 58/1 від липня 1995 року.

Після жовтневого перевороту 1917 р. садибний будинок пристосували й перепланували до потреб середньої школи. Під час війни 1941-1945 рр. він зазнав значних руйнувань. З 1985 р. тут розміщено будинок урочистих подій, а після пожежі 1992 р., яка знищила частину даху, стоїть недоглянутим. Будинок одноповерховий, прямокутний у плані, з чотирисхилим дахом.

Головний фасад орієнтовано на північний схід. Дерев’яні отиньковані стіни, прикрашено профільованими цегляними пілястрами та декоративними тягами-карнизами, прорізує їх чіткий ритм симетрично розташованих вікон.

Найкраще зберігся головний фасад. Вхід до будинку акцентує чотириколонний портик зі спареними цегляними колонами. Протилежний парковий фасад втратив оригінальну прибудову колишнього більярдного залу, зникла тераса з портиком. На бічному південно-східному фасаді втрачено вхідний тамбур.

Найбільших втрат зазнали інтер’єри пам’ятки. Змінено первісне розпланування, втрачено ліпні архітектурно-декоративні елементи. Майже повністю знищено архітектурний декор найурочистішого великого залу (приміщення № 2). Дерев’яна ферма, що тримає стелю залу, перебуває в незадовільному технічному стані. Замуровано цеглою первісні дверні прорізи та прорубано нові. Повністю втрачено паркетну підлогу, що мала оригінальні декоративні композиції. Каміни та печі зруйновано. В ході дослідження вдалося розшукати фрагмент орнаментових кахлів, якими були облицьовані печі. В деяких кімнатах виявлено первісне кольорове пофарбування стін переважно кремового, охристого та рожевого відтінків. У східному крилі, в цокольному поверсі досить добре збереглося приміщення винного льоху, перекрите парусним склепінням.

Незадовільний технічний стан пам’ятки, можливість подальшої її руйнації стимулювали термінове проведення натурних архітектурних досліджень. Основна мета їх -виявлення первісної розпланувальної структури, уточнення датування об’єкта, віднайдення втрачених архітектурних елементів фасадів та інтер’єрів. При дослідженнях виявлено первісну розпланувальну схему. Праве крило будинку займали житлові кімнати господарів, ліве – було призначено для гостей. Центральний вестибюль (приміщення № 1), великий зал (приміщення N° 2), більярдна (приміщення № 3) – це ті елементи плану, які композиційне та функціонально поєднувало праве й ліве крило.

Садибний будинок, як показують результати проведених досліджень, первісне мав анфіладно-коридорну структуру розпланування. Так, у лівому крилі знаходиться коридор, що має первісне розпланувальне походження та з’єднує бічний вхід з великим залом (приміщення № 2). Зондажем розкрито первісне передаточне вікно з коридора до залу. Така змішана розпланувальна структура характерна для садибних будинків середини XIX ст.

Уточнено контури плану більярдної (приміщення № 3). Первісне приміщення мало тригранний ризаліт за межами зовнішньої стіни. Зондажами знайдено вінчики зруба, що мають характерний кут зрізу для перев’язки зі стінами ризаліту, підтверджено наявність чотириколонного портика паркового фасаду. Про його архітектурні форми дає уявлення фотофіксація 30-х років з фондів сільського краєзнавчого музею.

Встановлено місця первісних дверних прорізів (знайдено старі дверні коробки). Доведено, що нинішні три віконні прорізи великого залу були дверними та вели до паркової тераси. Цікавим є прийом влаштування фальшивих дверей, які замикають анфіладно пов’язані між собою приміщення № 19, 20, і 2. Також доведено наявність пізніших перегородок між приміщеннями № 5, 7, 8, 16, 17. Вікна більярдного залу були не прямокутними, як решта, а мали нео-готичний обрис.

Простежено місця первісних печей та камінів за слідами в натурі у приміщеннях № 2, 4, 5, 12, 13 та за розташуванням первісних димарів на горищі. Зафіксовано вцілілі фрагменти оздоблення інтер’єрів приміщень та фасадів (профільовані тяги, падуги, розетки). Стилістичне вирішення архітектурних деталей характерне для класицизму середини XIX ст.

Виявлена розпланувальна схема садибного будинку дозволяє твердити, що основні господарські приміщення знаходились у флігелях.

Отже, проведені дослідження дозволяють уточнити датування пам’ятки -середина XIX ст. Це підтверджує віднайдена первісна просторово-розпланувальна структура пам’ятки та характер архітектурного декору. Зібрано досить матеріалів для розробки проекту реставрації, якої ця, безперечно, цікава пам’ятка терміново потребує. Світовий досвід свідчить, що одним з варіантів використання такого типу будинків міг би бути так званий заїзд. Безперечно, подорожньому запам’яталася б вечеря у відреставрованому великому залі під звуки класичної музики, ночівля у затишній кімнаті зі справжнім інтер’єром XIX ст., дотик до живої історії.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 242 – 244.