2011 р. Церкву в Шмирках врятували селяни

Ірина Олійник, Олена Щегельська

Дата: 12.01.2011

Однак чудотворну ікону та срібну позолочену елейницю зберегти не вдалося. Справді, мешканці Шмирок Волочиського району майже сто років тому не дали розграбувати панський маєток і зберегли унікальну церкву – пам’ятку архітектури 1754 року. Розповідають, що у 1917 році, коли повсюди грабували і громили поміщицькі маєтки, пан Кіч (який купив село у кінці ХІХ століття у спадкоємців відомого юриста Олександра Лохвицького) зібрав кістяк села й закликав: «Люди, збережіть будівлі! Якщо я не повернуся – ви користуватиметеся». І люди послухали. Й донині будівлі маєтку служать людям.

Завдяки патріотичним мешканцям досі діє у селі церква з непокритого дерева, якій більше 250 років. Побудована вона 1754 року, однак відомості про того, хто звів храм, не збереглися. За повідомленням волинського краєзнавця XIX століття Миколи Теодоровича, церкву збудовано на честь святого архистратига Михаїла у 1754 році. Вона має форму шестигранної башти з непокритого дерева природного кольору.

До 1794 року була уніатською (греко-католицькою). Із входженням Шмирок до складу Старокостянтинівського повіту Волинської губернії парафіяни перейшли у православ’я. У 1853 році поставлена на кам’яний фундамент. На захід від церкви раніше розташовувалася двоповерхова дзвіниця з шістьма дзвонами, причому один з них важив 35 пудів. У радянський період дзвіницю демонтували.

В дореволюційні часи в храмі зберігалися дві цікаві реліквії – чудотворна ікона Пресвятої Богоматері та срібна позолочена елейниця (подарунок імператриці Марії Олександрівни). Ікона мала властивість зцілювати від хвороб. Так в 1840 році, за повідомленням парафіяльного літопису, одному селянину з Вереміївки у сні з’явилася ікона, яка нібито кликала до себе в Шмирки. Жінка, яка страждала хворобою серця, прийшла за декілька верст, щоб поклонитися Божій Матері, і після молитви в присутності місцевих парафіян одержала зцілення. На честь цього на іконі було зображення серця.

До відновлення богослужінь у часи незалежності приміщення Михайлівського храму використовувалося, як зерносховище. В радянські часи у храмі влаштували склади. Тривалий час тут був будинок культури. На місці вівтаря висів герб Союзу та гасло «Пролетарі усіх країн, єднайтеся». З 1999 року храм належить Українській православній церкві Київського патріархату, і тут знову відбуваються богослужіння.

Від минулої краси залишилася хіба що добротна підлога. Тому у селі вирішили гуртом відновити церкву. Гроші збирають селяни, дають пожертви спонсори. Ремонт триває вже кілька років, але грошей на все не вистачає. Адже тільки для зовнішньої реставрації потрібно не менше ста тисяч гривень.