1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

У типах будівництва тридільних храмів придніпровські майстри так само вміли досягати визначних мистецьких ефектів найпростішими засобами. Чи не найхарактернішим храмом цього типу була церква Параскеви в селі Росошки, яку збудував у 1762 р. відомий ватажок селянського повстання Коліївщини Іван Гонта. Коли повстання було з допомогою царського війська придушено, польська шляхта жорстоко розправилася з повстанцями. Села Серби і Кодня, де провадилась екзекуція, підпливли кров’ю жертв шляхетського терору; одним повстанцям стинали голови, інших садили на палі, обрізували вуха або вирізували у них ремені з спини. Ґонті відрізали язика і після нелюдських катувань порубали його тіло на шматки, які розвісили на перехрестях доріг. На жаль, церква Ґонти не збереглася. У 1934 році вона була розібрана разом з чудовим іконостасом.

Інтер’єр жодної української церкви не можна уявити без іконостаса, який був головним ідейно-мистецьким акцентом. Силует іконостаса завжди підпорядковувався інтер’єрові. В церкві Івана Ґонти іконостас займав всю ширину центрального приміщення, яке не перевищувало 8 метрів. Отже, щоб влаштувати високий і статечний іконостас, майстер в плані його зламує; тому на площинах, не однаково обернених до вікон, завжди виграє світлотінь. Мерехтлива різьблена позолота є дорогоцінною оправою для монументального декоративного живопису. Лінії горизонтальних і навскісних карнизів, що членують єдиний килим іконостаса, вертикалі колонок та рам створюють бурхливу симфонію руху, гри барв, блиску позолоти.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 79 – 80.