Українські місця в Парижі
З українських місць Парижа зазвичай першою згадують бібліотеку – найдавніший і найбільш знаний у світі (особливо в колах інтелігенції) осередок українськості у французькій столиці. Бібліотека імені Симона Петлюри міститься (займає другий поверх) у будинку на .
Поряд із бібліотекою розміщений Музей Симона Петлюри, де зберігаються деякі документи періоду національно-визвольних змагань 1917–1921-го (тексти чотирьох універсалів, третій із яких – чотирма мовами: українською, польською, російською, їдиш; нагороди, грамоти, рештки прапора України тощо). Найцінніші експонати – особисті речі Головного отамана: хрест, відзнаки та нагороди України та інших держав, ремінь і люлька, одяг, у якому він був убитий більшовицьким найманцем на Rue Racine у травні 1926 року (сорочка, капелюх, пальто і шарф). Надбання колекції останнього десятиліття – поштова марка із зображенням Симона Петлюри, випущена в Україні 2004 року.
На першому поверсі цього самого будинку міститься українська автокефальна православна церква Святого Симона. Це приміщення придбала українська громада Парижа саме для потреб бібліотеки та церкви, у якій щонеділі відбуваються богослужіння. Найціннішим тут є чудово оздоблений іконостас, виготовлений на замовлення художником із Чернігова Андрієм Сологубом. Ярослава Йосипишин розповідала, що 1976 року в музей та церкву ввірвалися радянські агенти і намагалися їх понівечити та пограбувати.
Останнім помешканням Симона Петлюри з дочкою Лесею та дружиною Ольгою став готель на вулиці . У сусідніх номерах жили студенти та вчителі, а також особи з найближчого кола спілкування отамана. Родина займала дві маленькі кімнати без кухні. Тому Петлюри ходили обідати до дешевих ресторанів Латинського кварталу. Чи не щодня вони бували в "Бульйон-Шартьє" по вулиці , який існує і понині.
В останній день життя, 25 травня 1926 року, Петлюра також відобідав у "Бульйоні". Його дружина занедужала, і український лідер прийшов до ресторану один. Очевидно, за ним хтось стежив. Шварцбард розстріляв Петлюру . Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Перехожі, які стали свідками убивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж як могли швидко доправили до найближчої лікарні "Шарите". Але врятувати не змогли.
Смертельно пораненого Петлюру привезли в госпіталь Шаріте, що неподалік вулиці Расіна на бульварі Сен-Жермен, де він провів останні хвилини свого життя. 1942-го приміщення каплиці передали українській громаді. Нині тут українська греко-католицька церква Святого Володимира Великого за адресою . Українська громада змогла отримати будинок у 1942 році. У неділю в час богослужіння буває дуже людно. Сюди приходять українці, які зараз живуть і працюють у Парижі.
При вході – дві меморіальні дошки, французькою та українською – на згадку про загибель Петлюри. У середині самої церкви, там, де було ліжко, на якому помер Петлюра, нині встановлено невеликий поминальний хрест.
«А мені під паризьким мостом, Чи в суворих Шильйонських мурах Все – о Боже! – вогненним хрестом Rue Racine, Montparnasse, Петлюра!» – писала Наталія Лівицька-Холодна. Ганебно, але жодних меморіальних дощок чи написів на місці загибелі Петлюри немає.
Жалобна панахида по Петлюрі та прощання з ним відбулися у православній румунській церкві, до якої пан отаман щонеділі приходив молитися, бо українських храмів на той час у Парижі ще не було. Ту церкву можна й нині відвідати по вулиці .
З боку бульвару Сен-Жермен за адресою до будівлі церкви прилягає сквер Тараса Шевченка. Тут ще 1964-го до 150-річчя уродин Кобзаря було споруджено пам’ятник із написом «Тарас Шевченко – український поет». А сам сквер заснований паризькою мерією з нагоди 155-річчя з дня народження Тараса Григоровича 29 березня 1969-го. 1978 року тут урочисто відкрито радянським посольством бюст Шевченка. Автор пам'ятника-погруддя — київський скульптор М. Лисенко. У Києві існує копія цього монументу — у подвір'ї Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Сквер і церква на Сен-Жермен упродовж останніх років залишаються незмінним місцем зустрічі наших співвітчизників-заробітчан, які приходять сюди щосуботи та щонеділі.
Символічним для українців місцем у Парижі є могила на цвинтарі Монпарнас, у якій покояться Симон Петлюра, його дружина та донька. Серед старовинних поховань французьких і світових знаменитостей не так легко відшукати пам’ятник і надгробок із жовто-блакитними стрічками…Могила Симона Петлюри і родини (1926), boulevard Edouard Quinet, Cimetière du Montparnasse, .
Могила Сергія Лифаря (1986), цвинтар Сент-Женевьєв-де-Буа (cimetière communal de Sainte-Geneviève-des-Bois), . Сергій Михайлович Лифар – балетний танцівник та хореограф українського походження, відомий як один із найвидатніших танцівників XX сторіччя. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». Помер у 1986 році в Лозанні, Швейцарія, похований нацвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа (під Парижем). На постаменті скромний напис: «Serg Lifar de Kiev».
Українськими місцями Парижа є офіційні установи: консульський відділ Посольства України на та Український культурний осередок імені Василя Сліпака, відкритий 2004-го за адресою
Джерела:
Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».