1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

До другої половини XVII ст. належить справжній шедевр – портрет невідомого. Раніше він був у збірці Сосновського в Новомалині, звідки й перенесений до Острозького музею. Одні гадають, що це копія портрета Дмитра Вишневецького-Байди, інші вважають його портретом волинського магната Тишкевича. Але хто б не був тут зображений, портрет цей є визначним явищем в українському мистецтві другої половини XVII ст. Він свідчить, що українські художники не тільки оволоділи реалістичним методом, а й виробили власну мову, власні засоби і йшли в ногу з європейським мистецтвом. Тепер портретові трохи шкодять інші пропорції – він явно підрізаний внизу. На полотні намальовано чоловіка середнього віку, який, очевидно, був високий на зріст і відзначався неабиякою фізичною силою. Це був справжній професіональний вояка, який умів тримати не тільки булаву – ознаку влади, але й шаблю, що він і тут стискує лівою рукою. Крупна, по-козацькому підстрижена голова з невеликою, але широкою бородою, яку любили носити літні люди на Україні, міцно посаджена на могутній шиї. В портретованому є щось від билинного Іллі Муромця. Художник захоплений своєю моделлю і з великим пафосом увічнює її енергійним письмом, з яким гармоніює лаконічна, але сильна і виразна колористична гама, побудована на зіставленні червоної, чорної і охристо-рожевої барв. Тут художника вже не задовольняє передача суто зовнішніх рис – він прагне відтворити духовне обличчя людини, розкрити її внутрішній світ.

Своєю імпозантністю твори живопису цього часу близькі до архітектури, для якої теж характерні монументальність та епічна широта в поєднанні з точно обрисованими деталями. Саме цим зумовлена стилістична єдність усіх видів мистецтва. Ця риса найчастіше зустрічається не тільки в пам’ятках архітектури, але і в живопису та ужитковому декоративному мистецтві. Вона була зумовлена тим, що в своїх творчих шуканнях українські майстри дотримувались одних і тих же мистецьких принципів і, як можна з певністю твердити, застосували їх в різних видах мистецтва, незалежно від того, чи то була велика споруда – замок, палац, храм або скромні будівлі – каплиця і житло, чи монументальні розписи або невеликі ікони, оздоби рукописних книг і ювелірних виробів. Ці принципи зводились до того, що втілення образу досягалося дуже скупими засобами, все нехарактерне, дріб’язкове відкидалося, а закони ритму, масштабного співвідношення цілого і деталей дотримувались з невблаганною суворістю. Архітектура, живопис і декоративне мистецтво Острога є яскравою сторінкою в історії культури не тільки Волині, а й України взагалі.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 203 – 204.