2018 р. Звід пам’яток України

Михайлівська церква (дер.) 1772 р., розташована в центрі села.

Був час, коли Оса вважалась церковним селом. Спершу церква Святого Михайла була парафіяльною самостійною, до якої належало і село Ревушки, розташоване за 5 км на південь від Оси. Пізніше Михайлівська церква села Оса була приписана до Вербичненської церкви і належала до Вербичненської парафії. Землі піщані в селі Оса, а парафіяни жили бідно, і тому церковне оздоблення в храмі дуже бідне.

У 1880 р. Михайлівська церква була покрита бляхою. А пізніше пофарбована. У 1887 р. до західного фасаду прибудовано триярусну, завершену шатром дзвіницю. Святиня дерев’яна, хрестова в плані, одноверха, з укороченими бічними гілками. Основні зруби представляють собою рівні квадрати. До східного зрубу примикає невелике приміщення з півночі.

Центральну частину вінчає невисока восьмигранна шатрова глава на низькому барабані. Дахи бічних зрубів майже приховують барабан. В інтер’єрі пам’ятника висотний простір центрального зрубу розкрито дощенту главки. Перекриття інших зрубів плоскі. У 1893 р. в церкві влаштували новий іконостас.

До Другої світової війни у цьому храмі зберігались копії метричних книг, які було розпочато ще в 1816 р., зберігались і обшукові книги з 1826 р. У 1855 р. землемір Іванов склав план на землю. Орної землі було 27 десятин, а виділеної під сінокіс – 18 десятин. Щоб уникнути черезсмужжя, ще в 1887 р. землі ці замінені на поміщицькі і в тому ж році зняті на план.

Восени 1943 р. церква зазнала значних пошкоджень і була пограбована. У післявоєнний період на церковних дверях висів замок. В 1960 р. богослужіння було припинено. Рішенням облвиконкому № 885 від 11 серпня 1961 р. церкву зняли з держреєстрації. Приміщення планувалося переобладнати в спортзал школи, не використовувалося, знаходилося в аварійному стані. Постановою Ради Міністрів УРСР № 970 від 24 серпня 1963 р. визнано пам’тником архітектури.

Після отримання Україною незалежності на початку 90-х років XX ст. церква була відбудована і нині в ній проводиться богослужіння. У радянський період дзвони із села Оси були вивезені в місто Луцьк, а після відбудови церкви – повернуті їх законним господарям.

Джерела та література:

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. ХХ століття: історико-краєзнавчий довідник. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.;

Волинь : фото путівник. – Луцьк : Надстир᾽я, 2014. – 72 с.;

Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К. : Вид-во Акад. наук УРСР, 1970;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог). В 4-х т. – К. : Будівельник, 1983 – Т. 2;

Рожко В. Волинь – оберіг українського православ’я / Історична Волинь // [];

Рожко В. Православні монастирі Полісся: Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк : Надстир᾽я, 1996. – 212 с.;

Туристичні маршрути / Турійська районна державна адміністрація // [];

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (Краєзн. Словник – від найдавніших часів до 1914 р.). – Т. 2. – Вінніпег, 1986. – 578 с.;

Ярмолюк З. П. Вверх по Турії. Історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2003. – 240 с.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 427 – 429.