2009 р. Храм на козацьких кістках

Володимир Ботюк, “Доба”

Дата: 20.06.2009

Коли стомлений мандрівник дістається до центру вісімсотлітнього села Онут, що на мальовничих пагорбах над Дністром на Заставнівщині, своєрідною оазою для нього стає церковне подвір’я храму Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього (див. фото). Тут можна відпочити у тіні високих дерев, попити чистої криничної води і відвести душу щирою молитвою.

Під старою грушкою на храмовому подвір’ї, неначе реквієм за всіма вірними синами України, стоїть кам’яний хрест з тризубом. На ньому напис: “В цій могилі спочивають два бійці УПА, що загинули за волю України. Прізвища невідомі. Спіть вічним сном, нехай земля буде вам легким пером”. Нижче дата – 9.11.1944 року. Як розповів староста храму Василь Месинюк, це могила вояків УПА. Двоє молодих хлопців-повстанців родом з Києва були вбиті радянськими військами у буковинському селі.

Півмільйона за святість

– Про початок будівництва нашої церкви у 1926 році мені розповідав рідний брат моєї бабусі, 1898 року народження, – каже літня парафіянка храму Воздвиження і репресована комуністичним режимом Марія Середюк. – Він брав участь у будівництві і згадував, що в ті часи село не змогло б своїм коштом спорудити церкву, якби не допоміг грошима пан з сусіднього села Чорний Потік на прізвище Бзовий, імені не пам’ятаю (з Інтернету дізнався, що цього багатія звали Василем – авт.).

Цей чоловік пожертвував мільйон лей на будівництво, відтак сказавши, що коли парафіяни знайдуть всередині у церкві місце для його фотопортрета, він дасть на храм ще півмільйона. Але село відмовилось, бо грошей вистачало і за відносно короткий строк (два роки) наша церква була збудована і того ж таки 1928 року освячена. Всі роботи обійшлися в два мільйони лей, тобто половину грошей на церкву зібрали в селі.

Підходжу ближче до побіленої церкви і впадає у вічі акуратна кладка тесаних кам’яних блоків. Пан Месинюк каже, що камінь привозили з сільського кар’єру і його біля церкви обтісували селяни. На бабинці (тобто, над входом) храму – ще один хрест, але значно давніший, розбираю лише напис “Цей хрест поставили Петро та Василина Костинюки”. І вказаний рік – 1929. Староста каже, що цей пам’ятний християнський символ раніше стояв на арці воріт храмового подвір’я, яка була біля дороги. Коли ж у 1989 році відновлювали церкву, то й поклали його над входом до храму.

Взагалі до 1989 у церкві був музей. І хоча в ті часи у православній споруді в більшості були побиті вікна і гніздилися голуби, її таки врятували від знищення. Адже за командою тоталітарної влади у 1962 році усе рухоме начиння з храму повиносили і спалили, однак всередині в церкві нічого не чіпали завдяки одному з сільських бригадирів, який заслонив іконостас полотном і запропонував зробити музей. Про це розповів скарбник храму Воздвиження Іван Давидюк.

А у 1988 році православні парафіяни села почали писати заяви в різні державні установи (в тому числі і до Кабінету Міністрів) з проханням надати їм храм для служінь. Натхненником відновлення духовності в Онуті став сільський патріот і добрий організатор нині покійний Василь Лопатнюк. “Мій чоловік, – згадує його дружина Домка Лопатнюк, – майже самотужки займався справами відновлення кам’яного храму і знаю, що терпів наругу з боку комуністичної влади”.

Як Московська олімпіада церкву гетьмана Сагайдачного пограбувала

Християни Онута згадують про ще одну стародавню і унікальну святиню, яку комуністичні посіпаки зруйнували дощенту. “В нашому селі була старовинна дерев’яна церква – там, де зараз у селі стоїть пам’ятник загиблим під час Другої світової війни, неподалік від церкви Воздвиження, – каже Іван Давидюк. – Вона була збудована 1621 року козаками за наказом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, на честь перемоги під Хотином”.

З’ясувалося, що храм було збудовано без єдиного цвяха і він пережив декілька імперій. І стояв би собі тихо-мирно й досі, якби не комуністична влада, що знищила його на початку 1960-х років. Взяв тодішній голова колгоспу трактор і просто… розвалив ним старовинну пам’ятку архітектури, до речі, одну з найстаріших на Буковині! Коли згодом на місці церкви викопували котлован, то там знайшли багато кісток, очевидно, з братської могили і, ймовірно, козацьких.

Цікаво, що після зруйнування давньої релігійної споруди селом проїжджали військові, частина яких дислокувалася на території Вінницької області. Командир військових доїхав до місця розташування стародавньої церкви і зупинився – виявляється, храм був своєрідним вказівником на військових картах, тому солдати не знали, куди їм їхати далі….

“Ще знаю від своєї мами, – згадує Марія Середюк, – що цей іконостас, який наразі стоїть у нашій Воздвиженській церкві, – зі стародавнього монастиря, що колись був над Дністром. Це підтвердили і художники-реставратори, які минулого року робили в церкві капітальний ремонт. Отож, наразі на іконостасі нижні різьблені образи – з монастирської церкви, решту ж – зі старої козацької церкви. Також знаю, що перед проведенням у 1980 році Олімпійських ігор в Москві з нашого села були вивезені й безслідно зникли безцінні ікони”.

Виявляється, в Онуті тоді розташовувався спортивний табір з підготовки радянських спортсменів до Олімпіади-80. І саме спортсмени з цього табору викрали і потім вивезли із села кільканадцять безцінних монастирських та козацьких образів! От так Московська олімпіада й обікрала церкву гетьмана Сагайдачного.

Але часи гонінь минули і 1990 року єпископом (наразі – митрополитом Чернівецьким і Буковинським) Данилом було звершено чин відновлення кам’яної церкви, згодом владика посвятив також і хрест жертвам тоталітарної системи. А у 2002 році були перенесені на церковне подвір’я хрести воякам УПА. А ще зараз височіє над яром хрест сотникові підпілля, якого кадебісти вбили у яру.

“Цей хрест поставлено на честь і пам’ять сотнику ОУН Панчуку Миколі Івановичу, який народився 1917 року і 1944 загинув за Українську державу”. На місці, де стоїть пам’ятник жертвам Другої світової війни, селяни хочуть встановити хрест – не годиться християнським душам без хреста спочивати. На цьому хресті онутівці планують розмістити й інформацію про давню козацьку церкву – старшу сестру кам’яної церкви в Онуті.

Наразі у церкві служить отець Назарій Гагалюк, який також є настоятелем парафії у селі Брідок Заставнівського району і разом з віруючими села надзвичайно пишається тим, що 10 липня наступного року в їхнього храмі буде визначна дата – 15 років, відколи в нім почалося відправлятися українською мовою.

Джерело: РІСУ