Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Окопи с

2010 р. Окопи Св. Трійці

Дата: 09.09.2010

У 1672 році пав Кам’янець – східний форпост Речі Посполитої. Відповідно до ганебного для поляків Бучацького миру, Поділля перейшло під владу Оттоманської Порти. Думка відвоювати Кам’янець не покидала поляків з самого початку окупації. Вже наступного року з’являється ідея побудувати у найвіддаленішому південно-східному кутку Речі Посполитої фортецю.

Ціль була зрозумілою: як мінімум, не давати туркам відчувати себе господарями у Кам’янці, а як максимум – повернути собі столицю Поділля. Спочатку на роль форпосту у цій боротьбі претендував сусідній Жванець. Але він мав свої мінуси: замок знаходився не на березі Дністра, що ускладнювало б контроль над головною артерією краю. До того ж, Жванецька фортеця на той час вже була достатньо поруйнованою.

З ідеєю побудови фортеці на скелястому півострові у міжріччі Дністра і Збруча виступив коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський. Місце обрали майже ідеальне – звідси проглядаються і Хотинська, і Жванецька фортеці, а поруч на Дністрі був брід.

Перший камінь у будівництво заклав сам гетьман 25 березня 1692 року. Керував роботами генерал коронної артилерії Марцин Контський, а кошти виділив сам Яблоновський, не чекаючи допомоги від сейму. Будівництво йшло шаленими темпами: за 6 тижнів укріплення було готове. Щомісячно гетьман направляв королю Яну ІІІ Собєському реляції про хід робіт і використання фортеці. Так було до самої смерті короля у 1696 році.

В одному з листів, датованому 26 вересня 1692 року, Яблоновський пише королю: «Є це над Лашківцями шия скеляста, що її стискає з однієї сторони Дністер, а з іншої – Збруч, і тут же нижче впадає Збруч у Дністер від Жванця за чверть милі… Зі сторони Польщі місце захищене двома півбастіонами, бо від скелі до скелі є 180 ліктів. А від Кам’янця захищене воно двома півбастіонами і одним цілим посередині, бо від скелі до скелі – 470 метрів. Вода є, бо існує схід до Дністра, добрий і безпечний для коней; є і схід до Збруча для піхоти, також дуже добрий. Брід хороший на Дністрі під самою фортецею і такий же виїзд на волоську сторону і до Городенки».

Цікавою інформацією поділився haiduk_kamienec. Згідно польських джерел автором проекту окопської фортеці був Тильман ван Гамерен, голландський інженер, що багато працював в Речі Посполитій.

Фортеця отримана назву «Окопи Святої Трійці, або блокада Кам’янця» і становила собою нерегулярний прямокутник, що складався з двох ліній бастіонних земляних валів, які перетинали півострів від Дністра до Збруча. На валах розмістили брами, збудовані з пісковику та вапняку, відстань між якими складає 480 метрів. Брами отримали назви за напрямами: західна – Львівська, східна – Кам’янецька. Обидві брами збереглися до наших часів.

Брами це прямокутні у плані башти. Кам’янецька – більш витягнута, Львівська – майже квадратна. Обидві башти двоярусні, у першому ярусі – наскрізні арочні проїзди, у другому влаштовані бійниці.

Комендантом фортеці був призначений полковник аркебузирів Міхал Брандт, региментаром гарнізону – Якуб Калиновський. Навіть узимку над укріпленням замкових споруд працювало 4000 піхотинців, продукти для яких доставляли поромами по Дністру. У будь-яку пору року, вдень і вночі гарнізон нападав на турецькі вози з продуктами та зброєю. Про рейди окопської залоги писала навіть французька газета “Gazete deFrance”. Одного разу поляки захопили туркецький обоз з екзотичною на той момент для них кавою, а в 1694 році ледве не вкрали турецькогу пашу під стінами Кам’янецької фортеці.

По смерті Яна ІІІ Собєського новий король Август ІІ пообіцяв відвоювати Кам’янець у яничарів. У 1698 році гарнізон фортеці в Окопах додатково укріплюють козаками і німцями, будують шпиталь на 1500 осіб. Похід на Кам’янець планувався досить серйозно, та турки самі віддали місто у 1699 році за Карловицьким миром.

4 червня 1699 року Окопи одержують статус містечка: король Август ІІ надає їм Магдебурзьке право і привілей на проведення ярмарків. Та після вигнання турків з Поділля значення форпосту значно підупало, не розвивається і саме поселення. Лише у 1711 році під загрозою нападу турецької та шведської армій замок знов готували до оборони, укріпивши вали та збільшивши залогу. На той час вона налічувала 1500 вояків з 19 гарматами. Працювали кузня і токарський цех.

Разом із замковими укріпленнями у 1693 році на території фортеці було зведено бароковий костел Святої Трійці , який зберігся до наших днів у досить занедбаному стані. Надписи на храмі «1693-1789-1903» свідчать про його реставрацію у 1789 та 1905 роках. Дах на костелі відсутній, в інтер’єрі залишилися рештки геральдичного стінопису, а на підлозі – уламки мозаїк. Біля храму стоїть скромна дзвіниця з двома арковими отворами.

Протягом 1768 – 1769 років навколо Окопів розгортаються події, пов’язані з повстанням Барських конфедератів. У листопаді 1768 року загони конфедератів на чолі з братами Францишком, Казимиром і Антонієм Пуласькими перейшли Дністер і зайняли Жванець та Окопи, зробивши їх своїми форпостами. На допомогу польському королю у придушенні повстання прийшли російські війська, які 8 березня 1769 розпочали штурм Жванецької і Окопської фортець. Обороною Окопів командував Казимир Пуласький. Кожна будівля в Окопах перетворилася на бастіон, а останнім оплотом конфедератів став костел Святої Трійці.

Коли бій був програний, частина конфедератів на чолі з Пулаським у сутінках спустилася до Дністра і переправилася на інший берег. З трьох братів врятуватися зміг лише Казимир, який втік на Захід, а пізніше, в Америку, де загинув в бою з британцями при Саванні, воюючи в лавах американської революційної армії. Двох інших братів росіяни вислали до Сибіру. Неначе пам’ять про ті події, над високим берегом Збруча стоять руїни сторожової башти фортеці, яку називають «баштою Пуласького».

Після першого поділу Польщі у 1772 році Окопи переходять до монархії Габсбургів. Наступного року фортецю таємно відвідав австрійський цісар Йосиф ІІ, щоб оглянути звідси Хотин: у Австрії і Росії саме були плани на війну з турками. Але війна не відбулася, і у 1795 році австрійський уряд наказує розібрати фортечні мури. У 1842 році австрійці збиралися відбудувати фортецю на противагу Жванецькому замку, відбудову якого планували росіяни. Але обидві фортеці так і не були відновлені.

У 1874 році на кошти, виділені крайовим сеймом, були відреставровані дахи над баштами, а в 1905 році коштом графа Мечислава Дуніна-Борковського Польським товариством шанувальників старовини здійснено реставрацію Кам’янецької брами, про що зберігся відповідний надпис на її верхньому ярусі.

Під час Першої світової війни росіяни, що захопили Поділля, мали намір з’єднати залізницею Кам’янець і Борщів. Її будівництво розпочали у 1915 році, проте війна не дала можливості реалізувати плани. При цьому було розрівняно частину валів, а про будівництво залізниці сьогодні нагадують дві залізничні опори, що збереглися поблизу башти Пуласького.

У міжвоєнний період в Окопах містилася прикордонна застава, а одна з брам слугувала митницею. Місцева легенда зберегла переказ про місцевого мешканця, який напередодні Другою світової спорудив собі крила, задумавши перелетіти Збруч. Стрибок хлопець здійснив з вежі Пуласького. Як не підбадьорювали його радянські прикордонники, до протилежного берегу він так і не долетів: впав на острівець посеред Збруча і розбився.

Ще одна легенда розповідає про корчму, яка у давні часи стояла біля впадіння Збруча у Дністер, і «півня, що на три держави піяв». Сьогодні місце злиття Збруча і Дністра є кордоном трьох областей України: Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької. А знаменитого півня відновили у 2002 році при в’їзді на Тернопільщину з боку Жванця.

У 1700 році в Окопах народився засновник хасидизму – містичної течії іудаїзму, Ізраїль бен Елієзер, відомий світу, як Баал Шем Тов («Володар доброго імені»). Його духовне становлення проходило у селі Виженка в Буковинських Карпатах. У 1730 році Бешт (так скорочено називають його послідовники) переїхав до містечка Меджибіж (сьогодні – Летичівський район Хмельницької області) і заснував новий напрямок іудаїзму, оснований на ортодоксальному іудаїзмі і кабалі. Могила Баал Шем Това у Меджибожі є місцем паломництва хасидів з усього світу.

Автор – andy_babubudu

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 11

Модифіковано : 20.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.