Церква Спаса

Церква Спаса 1611 р. (дерев.). Зруйнована [Нариси історії архітектури України: дожовтневий період. – К.: Держбудвидав, 1957 р., список пам’яток].

Спасо-Преображенський собор. Місцевість Межигір’я розташована на північній околиці Києва. Являє собою амфітеатр на березі Дніпра, оточений з трьох боків горами, порослими лісами. Відродження Межигір’я починається з 1520-х рр. У 1609 р. монастир одержує від Костянтинопільського патріарха право ставропігії (підпорядкування безпосередньо патріарху). Протягом наступних століть монастир стає власником багатьох земель та угідь. З 1672 р. тут засновує шпиталь для немічних та старих запорізьких козаків, де вони знаходять свій останній притулок. У 1683 р. Запоріжжя стає офіційною-парафією Межигір’я. Тільки священики цієї обителі мали право служити Покровській церкві на Січі. Козацька старшина підносила монастирю дари, кошти на будівництво тощо. Межигір’я стає визначним культурним центром. Тут створено Межигірський літопис кінця 17 ст.

Після відродження монастиря перші його споруди були дерев’яними. У 1607 р. зводять Петропавлівську церкву, 1609 р. – св. Миколи, 1611 р. соборну Спасо-Преображенську церкву. Судячи з малюнка А. Ван Вестерфельда (1651), будівлі мали типові форми для українського народного зодчества того часу. Найбільшою спорудою був Спаський храм. Це була хрещата у плані п’ятибанна церква. У 1678-1690 рр. зводиться мурований хрестовокупольний, триапсидний, шестистовпний, п’ятибанний Преображенський собор. За давньоукраїнською традицією навколо храму було збудовано одноповерхову криту галерею. Фасади споруди прикрашались бароковим декором, галереї – рустом і тосканськими колонами. Великі півциркульні вікна оздоблювались характерними лиштвами. Фасади членувались пілястрами, прикрашені ліпними орнаментами, завершувались трикутними фронтонами над широким антаблементом. У тимпанах фронтонів були розписи. Круглі у плані барабани прикрашалися колонами, між пучками яких містились півциркульні вікна. Первісно барабани завершувалися складними грушоподібними банями, але в 1820 р., після пожежі 1810 р., їх замінили напівсферичними.

Занепад монастиря починається після знищення російською владою Запорізької Січі в 1775 р. У 1787 р. всі будівлі комплексу потерпають від великої пожежі. Наступного року на території колишнього монастиря засновують фаянсову фабрику. Таке рішення пояснювалося великими покладами каолінових глин у цьому районі. Вироби фабрики мали високу якість і славились далеко за межами України. Однак прибутки фабрики ніколи не покривали видатків, і це призвело до її занепаду та остаточного закриття в 1874 р. Чергове відродження Межигірського монастиря починається з 1880 р., коли він переходить до управління Києво-Печерської лаври. У 1886 р. обитель повністю відновлює своє життя завдяки отцю Іоні (Мірошниченку).

Після закриття монастиря за радянської влади в Межигір’ї влаштовують керамічну школу-майстерню (1920), потім технікум (1923), згодом інститут (1928).

Після перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва в Межигір’ї влаштували урядові дачі. Усі споруди колишнього монастиря розібрали в 1930-х рр. і натомість побудували котеджі.

Разом з культовими будівлями було знищено й житлові. Однією з найбільших був Братський корпус, який спорудили в 1766 р. за проектом Івана Кедріна. Двоповерхова споруда мала форми архітектури класицизму. Центральну частину фасаду прикрашав чотири-колонний портик з колонами тосканського ордера та балконом.