1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Коли засновано Межиріч – невідомо, але вже в XIV ст. тут існували замок і великий монастир князів Острозьких з добре укріпленою оселею. В 1605 р. Межиріч дістає самоврядування. В XV ст. в ньому збудовано великий храм, наприкінці XVI ст. почато зведення оборонних мурів, а в 1609 р. – двох корпусів обіч церкви. З їх спорудженням утворився один з найкращих монастирських оборонних ансамблів України. Назва села походить від того, що воно лежить на півострові між Вілією і Збитенькою. Можна обійти вали з півдня і пройти через Заславську браму, що, подібно до Золотих воріт у Києві, містилася в земляних валах. Вона гарних пропорцій, у стилі Ренесансу. Крізь високу арку проїзду відкривається неповторний вигляд на будівлі монастиря з громаддям Троїцької церкви посередині. Можна обійти навколо мурів та башт монастиря і полюбуватися їх незвичайним виглядом.
У другій половині XVI ст. під впливом гуманістичних ідей реалістичні прийоми в мистецтві стають панівними, пом’якшуються колись суворі, похмурі образи оборонних споруд. Навіть в оборонних баштах з’являються різьблені одвірки, високі аттіки оздоблені аркатурою й тематичним або орнаментальним живописом, найчастіше в техніці сграфіто. Життєрадісне начало, притаманне народній архітектурі, поступово проникає в усі сфери мистецької творчості. В Межирічі на баштах, на рівні обходу мурів, проходить неширокий фриз, вкритий геометричним ренесансним плетінчастим чорно-білим орнаментом. Такі ж фризи є і на аттіках оборонних башт, але в зв’язку з тим, що вони містяться вище, їх рисунок крупніший.
Переступивши поріг брами, відразу попадаємо на велике закрите подвір’я. Від усього тут віє подихом сивої давнини – і від оборонних башт і мурів, і від величезного храму з бійницями нагорі, і від корпусів келій, на чатах біля яких стоять по дві круглі башти. Головною спорудою ансамблю є Троїцька церква. Вона повторює тип тринефних, чотиристовпових храмів у п’ятибанному варіанті. Однак у ній є ряд рис, які відрізняють її від храмів XII – XIV ст. Опорні стовпи не хрещаті, а квадратні в плані, що дало змогу надати інтер’єрові просторості. Апсиди значно понижені, порівняно з основним кубічним масивом, а фасади членують не пілястри або півколони, а солідні контрфорси. Вікна – не з арочними завершеннями, а готичної форми; підбанники не круглі, а гранчасті. Водночас наріжні бані поставлені набагато нижче від центральної, що разом з піднятими склепіннями нефа і трансепта нагадує конструктивну схему перекриттів Спаського собору в Чернігові.
В цьому поєднанні традиційних рис і досягнень готичної європейської архітектури і полягає своєрідність української архітектури другої половини XIII – XV ст. Масив храму, підпертий контрфорсами, справляє сильне враження. Зовні церква спочатку не мала закритого парапету з бійницями; його влаштовано пізніше, коли церкву пристосували до потреби оборони (1609 – 1610 рр.). Тоді ж перероблено склепіння в апсиді, що потерпіли від пожежі, та оздоблено їх білокам’яною різьбою в стилі мистецтва епохи Відродження. В товщі стіни, яка розділяє апсиду від ризниці, влаштували хід на горище.
Інтер’єр храму полонить просторістю, світлістю і щедрою різьбою іконостаса, численних кіотів та білокам’яними різьбленими склепіннями в апсидах. Різьба іконостаса та кіотів така пишна, що багатшу неможливо уявити собі. Акантове листя під рукою майстра перетворюється в суцільні золоті зарості й здається не вирізьбленим з дерева, а виконаним з металу, бо в дереві неможливе таке буйство форм. Кожна річ у церкві заслуговує на увагу: і тонкої ювелірної роботи шати на іконах, і оклади на євангеліях, і стародруки, і вишивані рушники, а особливо дві стародавні ікони, може, XV ст.
Від храмів XII – XIII ст. Межиріцька церква відрізняється іншим ладом пропорцій – набагато стрункішим, завдяки чому в інтер’єрі переважає висота над шириною. Маленькі низькі хори в західній частині храму не порушують цілісності інтер’єра, не розчленовують його. Дуже високі опорні стовпи здаються тонкими чотиригранними колонами і легко несуть п’ять бань.
У південно-східному куті подвір’я розташований досить видовжений, прямокутний в плані одноповерховий житловий корпус, збудований в XVI ст.; на другому поверсі був високий аттік, оформлений глухою аркадою. Такі аттіки стають в українській архітектурі XVI ст. дуже типовими. Вони є на замкових мурах та баштах, храмах і житлових будівлях. Добре знайдений ритм арочок надавав споруді затишності.
Другий цікавий об’єкт для ознайомлення – це корпуси келій, прибудовані до храму з півночі й півдня. їх планування однакове і є дзеркальним повторенням. Великі прямокутні в плані будови на першому поверсі мають по два великі зали з сінями посередині, а на другому – по одинадцять келій. Закінчується кожний корпус двома круглими оборонними баштами. В архітектурі їх привертають увагу білокам’яні наличники вікон та портали, близькі в окремих деталях до робіт львівської школи різьби. Благородні форми, гарні пропорції й тонка майстерна різьба ефектно виділяються на білих площинах стін і надають споруді певної імпозантності та світського вигляду.
Інтер’єри залів трапезної та бібліотеки відзначаються затишністю і великою оригінальністю завдяки своєрідним склепінням, де поєднуються прийоми готичної і ренесансної архітектури. Зірчасті нервюрні склепіння мають не гостролуку готичну форму, а півциркульну, ренесансну, хоча в цілому прийом цілком готичний. Від консольних широких капітелей, які фіксують п’яти склепінь, пружні нервюри впевнено здіймаються в напрямі центра склепіння, де в замку вкомпоновано велику білокам’яну різьблену розетку в рамі. Нервюри, ніби лінії сходу в перспективі, ведуть око глядача до головного декоративного акценту – розетки. В інтер’єрі цих залів, де всі засоби архітектурної виразності зосереджені на вхідних порталах та склепінні, є щось інтимне – тут глядач почуває себе дуже просто і невимушено.
Найкращий вигляд монастир має з-за Вілії або коли, ідучи на Острог, перейти Збитеньку: тоді силует монастиря проектується на небі, а його повторення відбивається у воді.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 190 – 194.