1966 р. Історія українського мистецтва

Розмір зображення: 771:800 піксел

У 1848 році з подільської річки Збруч було витягнуто слов’янського ідола, відомого під назвою Збруцького ідола, або Святовита [Література, присвячена Збруцькому ідолу, дуже велика; огляд її див.: Ф.Д.Гуревич. Збручский идол. – «Материалы и исследования по археологии СССР», № 6, М. – Л., 1941, стор. 279 – 287]. Він потрапив до Краківського музею, де зберігається й досі. Скульптуру було скинуто в Збруч за часів християнізації Русі – приблизно тоді, коли київського Перуна тягли Боричевим узвозом до Дніпра. Час створення статуї не встановлено, вона могла простояти не одне століття, приймаючи поклони кількох поколінь. Можна гадати, що поблизу сучасного села Гусятина існувало велике поганське святилище, бо краківський істукан був не єдиний: в 1860-х роках тут було знайдено іншого подібного ідола. На жаль, його було розбито і закладено як звичайний будівельний камінь у фундамент гусятинського собору.

Збруцький ідол являє собою великий чотиригранний стовп висотою понад два метри, увінчаний головою з чотирма обличчями, в слов’янській шапці півсферичної форми, ніби облямованій хутром. Такі шапки, як видно з давньоруських мініатюр, носили слов’янські князі за часів Київської Русі. Голова показана більш-менш повно. З кожного боку добре окреслено овал обличчя, ніс, очі, рот.

На верхній частині стовпа (нижче голови) подані рельєфні зображення людиноподібних постатей, які, безперечно, разом з обличчям мають становити одне ціле, отже, виходить, що істота, відтворена давньослов’янським скульптором, мала не тільки чотири обличчя, а й чотири фаси тулуба, вісім ніг і вісім рук. А можливо, це чотири окремі істоти під однією шапкою. Руки з чітко окресленими пальцями подані в стереотипному положенні: права піднесена вгору до серця, ліва опущена до пояса. В одному випадку в правій руці зображено ритуальний ріг, в другому – біля ніг – маленьку (символічну) постать коня, а на поясі – шаблю з трохи вигнутим лезом. За одяг усім чотирьом постатям править довга сорочка, підперезана широким поясом.

Середній ярус зображень на стовпі складається з чотирьох невеличких людських постатей з непомірне великими головами, коротенькими ногами і безпорадно розведеними в боки руками. На нижньому ярусі (за винятком однієї сторони) вирізано рельєфи облич з неприємним, злим виразом.

Три яруси зображень – це три сфери світу: небо – місце, де живуть боги; земля, заселена людьми, беззахисними перед лицем потойбічного (можливо, зображеними в молитовній позі); і, нарешті, пекло – царство злих духів. Ідеологічна концепція твору зумовила і його стилістичні особливості: композиційне членування всіх чотирьох фасадів на однакові (або урівноважені) за змістом горизонтальні регістри, фронтальність і статичність (за винятком фігури коня) зображень.

Ці стилістичні особливості аж ніяк не є наслідком примітивності чи обмеженості образного мислення давньоруського художника, адже при реалізації інших ідеологічних завдань східнослов’янські майстри І тисячоліття н. е. уміли знаходити й інше, просторове й динамічне розв’язання художнього образу (наприклад, мартинівські фігурки, про які мова йтиме нижче). Та й у цій скульптурі фігура коня, яка не лише за масштабом, а й стилістично випадає з загального кола зображень, свідчить про великі можливості автора описуваного твору.

Порівнюючи Збруцького ідола з іванковецькими, бачимо в ньому значний крок вперед у розвитку давньослов’янської скульптури. Якщо автор іванковецьких пам’яток навіть не ставив перед собою завдання якось індивідуалізувати образи, то в зображеннях Збруцького ідола уособлено якісь певні почуття чи ідеї. Художник прагне за допомогою ще дуже скромних засобів передати й олімпійський спокій небожителів у верхньому ярусі, і безпорадність людей – у середньому, і гнів та злість на обличчях – у нижньому. Тут маємо справу з більш високим ступенем художньої майстерності.

Збруцький ідол одразу після його відкриття був атрибутований як зображення Святовита – чотириликого бога, описаного Саксоном Грамматиком, на тій підставі, що й він має чотири обличчя [И.И.Срезневский. Збручский истукан Краковского музея. – «Записки имп. Археологического общества», т. V, СПб., 1853, стор. 164]. Річ, як бачимо, не така вже й проста, оскільки зображення має складніший та глибший зміст і є чотирикратним у всіх своїх елементах, за винятком однієї лише шапки (с. 116 – 118).

Збруцький ідол (Святовит) з-під Гусятина, Хмельницької обл. Вигляд з чотирьох боків. X ст. Краківський археологічний музей.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 117.