2018 р. Звід пам’яток України
Внутрішній двір корпусу келій
Келії монастиря піарів (іст., арх.), 1684 р., вул. Незалежності, 54.
Піднесення Любешова у другій половині XVII ст. дослідники пов’язують з іменем пінського шляхтича Яна Кароля Дольського. У 1693 р. шляхтич домігся перетворення населеного пункту на містечко з магдебурзьким правом.
Любешів отримав назву Новий Дольськ. Шляхтич Дольський також підтримував католицький чернечий орден піарів (займалися навчанням молоді).
Монастир піарів заснований у 1684 р. Відомості про це знаходимо у «Словнику географічному Королівства Польського» за 1884 р.У тексті джерела йдеться про те, що «у 1684 році Ян Кароль Дольський, маршалок Великий Литовський, який мав резиденції в Забожі і Дольську, першим почав забудовувати це містечко і фондував будівництво кляштору (монастиря) піарів з костьолом, подарувавши йому в 1693 році у володіння села Плівно (Пнівно) і Вульку Плівненську (Воля Любешівська) з правом збирання податків – 90 тисяч злотих».
У 1686 р. Ян Кароль виділив землі на лівому березі річки Стохід під будівництво костьолу святого Яна Апостола і Євангеліста. Будівництво дерев’яного костелу розпочалося 10 квітня 1689 р. У 1693 р. Ян Кароль подарувавна потреби монастиря 90 тис злотих. На ці кошти ченці відкрили у Новому Дольську інтернат для дітей збіднілої шляхти. Пізніше заклад було перейменовано у Любешівський колегіум. Вищенаведені факти підштовхнули окремих дослідників до думки, що келії монастиря піарів були зведені у 1693 р.
Після смерті шляхтича Дольського у 1695 р. його дружина, Анна Ходоровська, виділила кошти на будівництво мурів монастиря. Крім того, було збудовано дерев’яний монастир на 10 кімнат з кухнею і передпокоєм, а також, зведено будинок для послушників на 12 келій та інші приміщення.
Великий гетьман Литовський Михайло Карибут Вишневецький, одружившись на дочці Яна Дольського Катерині, отримав велику спадщину. У 1700 р. молоде подружжя подарувало монастирю піарів кошти на будівництво мурованої колегії.
У 1706 р. шведське військо на чолі з Карлом ХІІ зруйнувало Любешів. Проте монастир вцілів.У 1717 р. верхня частина костелу згоріла від удару блискавки. Проте решта храму не постраждала.
У 1745-1762 рр у Любешові було зведено новий кам’яний костел. Відомо, що храм розписав фресками вихованець місцевої школи, Лукаш Гюбель.
У середині XVIIІ ст. після смерті останньої з роду Дольських княжни Анни Вишневецької почалися суперечності за любешівські володіння між представниками Мнишків, Сапегів, Огінських та інших. Врешті, у1754 р. Новий Дольськ за 380 тисяч злотих викупив брацлавський каштелян Ян Антоній Чарнецький. Новий власник розпочав будівництво замку у Любешові.
У роки радянсько-німецької війни костел було пошкоджено. Будівля залишилася без накриття. У липні 1969 р. костел піарів було зруйнованоза наказом радянського керівництва. Для цьогоз Нововолинська викликали шахтарів з бурильним устаткуванням. До нашого часу збереглися лише келії монастиря піарів.
Будівля келій прямокутна у плані, двоповерхова, з внутрішнім двориком, коридорною системою з одностороннім розміщенням келій. Перекриття виконане у вигляді хрестовидних склепінь. Вхід на східному фасаді підкресленеий класичним порталом. Спочатку по першому ярусі фасадів внутрішнього дворика проходила відкрита аркадна галерея. Сьогодні будівля служить для римо-католицької общини селищаЛюбешів.
При монастирі діяла відома на Волині школа, яка проіснувала майже 140 років. Навчальний заклад мав бібліотеку, кабінет фізики, інтернат. У цій школі у 1755-1760 рр. навчався керівник польського повстання 1794 р. Тадеуш Костюшко. З любешівською школою пов’язана діяльність низки представників науки і просвітництва Волині.
Джерела та література:
Бірюліна О. 525 років від часу першої писемної згадки про смт. Любешів (1484) Волинської області / О. Бірюліна // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2009 рік. – Луцьк, 2008. – С. 140 – 143;
Бущик П. Г. Любешівщина. Історико-краєзнавчи й нарис. Луцьк: ВОРВП «Надстир’я», 1996. – С. 37-41, 47-54;
Бущик П. Г. Ми від роду − українці: історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк: «Вісник і К», 2004. –97-119;
Вечерський В. В. Втрачені святині. – К. : Техніка, 2004. – С. 114-116;
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. – С. 457;
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х томах. – К.: Будівельник, 1985. – С. 92.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 327 – 330.