2008 р. На жертовному камені зробили розп’яття

Олена Дзік

Дата: 30.09.2008

В урочищі Монастирок неподалік села Лісники Бережанського району Тернопільщини стоїть камінь, схожий на корабель. Заввишки він понад 5 м і 7 м завширшки. За легендою, його ніс чорт із пекла, щоб скинути на церкву на галявині. Але донести не зміг і кинув у лісі.

Через красу місцини сюди часто приїжджають люди на відпочинок. До райцентру звідси 4 км. До початку Другої світової війни люди приїздили до урочища, щоб оздоровитися. Тут є джерело із цілющою водою. Здавна вважали, що нею можна вилікувати хворі очі. Мох, що росте на камені, також має цілющі властивості. Він, за переказами, допомагає від хвороб шкіри.

– Львівський археолог Микола Бандрівський приїжджав у Монастирок 2005-го. Має робити досліди на цьому місці. Там і досі видно ями, видовбані вручну. Колись язичники використовували камінь як жертовник. У ці заглибини стікала кров від жертвоприношень, – показує на брили депутат Бережанської міськради Олег Захарків, 30 років. – Назви ”чортів камінь” ми уникаємо. Натомість кажемо, що це камінь-розп’яття.

Під ним колись жили пустельні монахи. Про вхід до печери нагадує вузька ущелина. Якщо кинути в неї камінець, чути відлуння. Це означає, що внизу є порожнеча чи западина.

– Монахи-пустельники використовували такі місця. Мабуть, вони перші видовбали у скалі розп’яття. Це могли зробити й отці-василіяни, що селилися тут у ХVI-XVII століттях, – припускає Захарків.

1982-го в Монастирку на галявині спалили дерев’яну церкву. За вказівкою радянської влади на її місці створили фонтан. Поряд почали зводити будинок під ресторан. Тоді ж зруйнували і розп’яття Ісуса Христа на лісовому камені. Місце, де воно було, заробили сірим цементом під колір скелі.

– Навіть не було помітно, що там колись щось було. 2003-го вирішили відновити святиню. Зібралося нас шестеро. Видовбали на 10 сантиметрів углиб каменю, але розп’яття не було, – згадує Захарків. – Майстер Ігор Крук заново його зробив. А ми допомагали.

Ентузіасти використовували стародавні методи обробки каменю. Упоралися за два тижні.

– Клеї робили, як колись древні слов’яни – на казеїнових відварах, сироватках. Щоб добре трималося, – пояснює чоловік. – Працювати було важко навіть не фізично, а психологічно. Нам ніби щось перешкоджало. Якщо не помолилися перед початком, то робота не йшла.

Люди перевіряли цю ділянку геопатогенної зони з допомогою біорамки. Вона показує пролами й ущелини, печери в землі. Тут біорамка крутиться.

З іншого боку урочища Монастирок у лісі збереглася дорога, відома з ХІІІ-ХІV ст. Колись вона була торговельним шляхом і вела до Львова. Це ідеально вироблений із землі кілометр шляху. Завширшки 10 м, він не заростає травою й досі рівний. Обабіч збереглися канави і насипи, щоб на дорогу не затікала вода.

Джерело: “Газета по-українськи”