1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

С. Таранушенко

Михайлівська церква, збудована в 1778 р.

[Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, т. V, стор. 97, 92;

Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини. Харків, 1922;

Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII ст. Харків, 1928]

За планом пам’ятка являє собою восьмикутник в центрі і два шестикутники – один на схід, другий на захід. Вона належить до групи чи не найбільш поширених тризрубних триверхих будов XVIII ст. на Лівобережжі.

[До цього ж типу плану належать обміряні нами церкви: триверхі – у Зінькові, Малих Будках (пізніше перероблена у п’ятиверху), Лебедині, Коровинцях, Солоницівці, Соснині (на В’юнищах), Введенні, Печенюгах та одноверхі – у Великому Усті, Будках, Лозовому, Кролевці. З числа необміряних, або тих, обміри яких не збереглися, сюди ж треба додати церкви: триверхі у Воронькові, Шилівці, Бабайковому, Петриківці, Пустовійтівці, Москалівці, Левченках, Миколаївці, Грем’ячі, Коропі (Воздвиженська), Новому Ропську (Борисоглібська), Печенюгах, Старій Жадовій, Деріївці. Цей же тип плану відтворено в мурованих будовах, таких як Покровський собор та церква Миколи у Харкові, собор Хорошівського монастиря, в церкві Покрови у Вільшані].

Без сумніву, пізніше прибудовано західний, південний та північний притвори та паламарня. Південну та північну стіни бабинця взято «у лисиці».

Церква стоїть на вершечку найвищого пагорба. Відкрита з усіх боків, вона чітко вимальовується на тлі неба. Компактну масу струнких зрубів стін завершують три верхи; пірамідоподібним силуетом вони легко підносяться над зрубом стін.

Вхідним дверям майстер надав форми шестикутника. Одвірки зовні оздоблено скромним різьбленим гуртиком у вигляді «разка намиста». Всередині одної висоти зруби бабинця, центра і вівтаря майстер трактує ізольовано один від одного. Високий, мало не вдвоє вищий за довжину, зруб стін бабинця відкривається до центра просвітом лише на 1/3 своєї висоти і тільки на половину своєї ширини, а внизу, де виступають заплечики, ширина просвіта і того менша. Просвіт оформлені у вигляді півкола, що спирається кінцями на виступи заплечиків. Борт півкола оздоблено уступом і висіченими дрібними зубчиками, а зеніт півкола прикрашає кругла «гирка». Над нижнім просвітом прорізано другий, менший – голосник, що повторює форму більшого.

Таким чином сполучається з центром і вівтар, тільки заплечики центрального зрубу тут значно коротші, ніж у бабинці. Просвіти бабинця розраховано так, що від західних дверей глядач через нижній просвіт бачить нижню половину іконостаса, а через верхній просвіт – верх зрубу стін центральної дільниці.

Характерною рисою левківської пам’ятки є те, що зруби стін її не мають нахилу всередину. Майстер вважав, що для зрубу в 5 ж довжини, щоб створити враження величної будови, вистачить 9 м висоти. Цією особливістю вона наближається до будівель XVI – початку XVII ст., для яких характерні вертикальні стіни. В XVII-XVIII ст. панував уже інший стиль – з засобами ілюзорного підвищення внутрішньої висоти будівель; між ними нахил стін зрубів всередину посідав важливе місце.

Зруб стін бабинця в інтер’єрі переходить у восьмигранний крутий (45-52°) і трохи опуклуватий назовні залом. Завершується бабинець струнким ліхтариком. Таким чином, світлового восьмерика у бабинці немає, вікон ліхтарик також не має. Отже, верхня частина зрубу, залом і ліхтарик освітлені лише рефлексами світла, що потрапляє сюди з вікон, прорізаних на середині висоти зрубу стін. Південна і північна грані зрубу стін бабинця вгорі зв’язані з західною гранню ригелями. Вівтар повністю повторює форми і структуру бабинця.

Зруб стін центра здається у порівнянні зі зрубами вівтаря та бабинця пропорційно нижчим. Дуже коротким і похилим (50°) заломом він переходить у помірної висоти просторий світловий (четверо вікон) восьмерик. Довжина восьмерика ритмічно пов’язана з планом: вона повторює довжину плану бабинця, а ширина восьмерика дорівнює пів-сумі повної довжини плану центра і вівтаря. Висота його дорівнює половині ширини. Восьмерик переходить у похилий (45-52°) з довгими гранями другий залом. Завершується центральна дільниця струнким глухим ліхтарем. Верх зрубу стін центра на межі з першим заломом навколо обходить пояс ригелів. У восьмерику ригелі розміщено вгорі при вузьких гранях. Левківська церква належить до групи триверхих будов з розвинутим центральним верхом і недорозвинутими верхами бабинця та вівтаря.

Зовні корпус стін будови не виявляє тої ізольованості зрубів, яку спостерігаємо всередині; навпаки, він сприймається як монолітна маса злютованих гранчастих, призматичної форми зрубів однієї висоти. Верхи утворюють пірамідальну композицію, симетричну, з чітко підкресленим центром і урівноваженими крилами. В цілому будова, особливо коли розглядати її з півдня чи з півночі, вражає простотою і ясністю композиції, граціозною елегантністю архітектурних форм, вишуканою пропорційністю частин.

Багато уваги майстер приділив вікнам, як композиційним елементам. Композиція верхів і розташування вікон центрального зрубу ритмічно пов’язані. Крім вікон, ніщо більше не порушує гладь стін. Прості і в той же час соковиті карнизи надають будівлі ошатності. Вони складаються з двох чвертьвалків, які поділяють два мережані рядки зубчиків: один ряд – дрібних, другий – більших.

Характерні риси пам’ятки переконують, що майстер, шануючи певні приписи народної монументальної архітектури XVI-XVII ст. все ж був сином свого віку. Зруби стін зведеної ним будівлі – високі, стрункі, виразно витягнуті вверх. Гранчастість в побудові плану проведена чітко, послідовно. Форма одвірків теж розвиває ідею багатогранності. Центральний верх має розвинену форму – з світловим восьмериком. Але, шануючи здобутки своїх попередників, майстер відмовляється від нахилу стін всередину, бокові верхи мають недорозвинену форму без світлових восьмериків. В пропорціях він іноді вдається до засобів, улюблених в добу панування класичного стилю. Розріз будівлі, наприклад, точно вписується в квадрат (внутрішній її контур). Спокійна гармонія, довершеність архітектурної композиції, ясність, прозорість думки – все це здобутки класичного стилю, спадкове прийняті і збережені нашим майстром.

Вихідний розмір в побудові плану – ширина центральної дільниці, довжина центра становить 3/4 повної ширини дільниці. План центральної дільниці – восьмигранник, вписаний в прямокутник. Західна і східна грані центра дорівнюють довжині його, а довжина південної й північної грані – 1/2 діагоналі квадрата з стороною, що дорівнює довжині центра. Бабинець – шестигранник; його ширина дорівнює довжині. Довжину бабинця визначає половина діагоналі чотирикутника, в який вписується восьмигранник центра. Південа й північна грані бабинця (і вівтаря також) дорівнюють 1/2 повної ширини центральної дільниці. Західна грань бабинця (розмір зовні) дорівнює 1/2 західної грані центра.

Вівтар – також шестигранник, вписаний в квадрат. Його довжина і ширина дорівнюють довжині й ширині бабинця, а східна грань вівтаря на товщину бруса коротша від західної грані бабинця.

Розміри зрубів стін, заломів, восьмерика й ліхтарів визначаються розмірами плану і пропорційні їм.

Висота зрубу стін усіх дільниць однакова, вона дорівнює сумі .довжини центра і 1/2 довжини бабинця, або віддаленню між західним кінцем південної грані і східним кінцем північної грані плану центра. Висота зрубів стін вівтаря й бабинця до початку переходу шестигранників у восьмигранник дорівнює ширині плану центра.

Висота залому і зрубу стін разом дорівнює подвоєній довжині плану вівтаря. Перший залом центральної дільниці скомпоновано з розрахунку, щоб довжина восьмерика перекликалася з довжиною плану вівтаря. Отже, довжина восьмерика дорівнювала довжині плану вівтаря, ширина восьмерика – півсумі довжини плану центра і бабинця, а висота – 1/2 ширини восьмерика. Висота восьмерика і першого залому разом становить 1/2 висоти цілого верху центральної дільниці. Висота восьмерика, першого залому і зрубу стін, разом взятих, дорівнює подвоєній довжині плану центра. Висота другого залому і восьмерика разом дорівнює також апофемі рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює ширині восьмерика.

Висота верху центральної дільниці дорівнює ширині плану дільниці. Внутрішня висота центральної дільниці дорівнює довжині плану будови. Внутрішня висота бабинця дорівнює подвоєній довжині плану центра. Залом вівтаря повторює залом бабинця. У вівтарного ліхтаря довжина на один брус коротша, а висота ліхтаря й залому, разом взятих, на один вінець більша, ніж у бабинця, і дорівнюють вони висоті восьмерика і першого залому центрального верху. Боковим граням вівтаря і бабинця для поліпшення акустики надано опуклості.

Нижні вікна в зрубі стін центра закладено на висоті, що дорівнює сумі довжини плану центра і бабинця, поділеній на чотири. Вікна в бабинці і вівтарі закладено на висоті, що дорівнює довжині південної грані плану бабинця. Верхнє вікно в зрубі стін центра закладено на висоті, що дорівнює довжині плану бабинця. Вікна в восьмерику центра закладено на висоті, що дорівнює подвоєній повній довжині плану бабинця. Верх вікна восьмерика лежить на висоті, що дорівнює сумі довжини плану центра і бабинця.

Центр верхнього вікна зрубу стін центральної дільниці – вершина рівностроннього трикутника з стороною, що дорівнює довжині плану центра. Зовнішні нижні кути нижніх вікон і середина низу верхнього вікна центрального зрубу стін дають рівносторонній трикутник з стороною, що становить 1/2 довжини плану бабинця. Віддалення нижніх вікон зрубу стін центральної дільниці від західної і східної її граней дорівнює віддаленню між центрами цих вікон, а також віддаленню центра вікна вівтаря від східної грані зрубу центральної дільниці і віддаленню центра вікна бабинця від західної грані зрубу стін центральної дільниці.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 227 – 232]