2003 р. Свято-Введенська громада: нові дослідження і проблеми збереження пам’ятки

Ольга Пламеницька

[початку статті (с. 42 – 47) у моєму примірнику ПУ бракує]

війта мав би постати ще раніше). Натомість зведення церкви-ротонди залічуємо не до першої, а до останньої третини XIX століття: не буде великою помилкою, якщо за цю дату візьмемо 1878 рік – дату освячення храму. Тож Свято-Введенську громаду слід датувати в межах 80-ті роки XVIII століття – 1878 рік.

Будинок на вул. Московській, 40б (Старопечерський будинок), споруджений у стилі класицизму, дослідники датують 1820-ми роками, гіпотетично приписуючи його архітектові А.Меленському [Київ: Енциклопедичний довідник. – С. 575; Памятники… – Т. 1. – С. 22; Київ: Туристичний путівник. – С. 254]. Та, оскільки цей будинок показано вже на плані 1803 року, не виключено, що А.Меленський був причетний не до спорудження його, а до реконструкції. Гадаємо, дату зведення Старопечерського будинку також належить перенести на кінець XVIII століття.

Поряд з ротондою й Старопечерським будинком на червону лінію вул. Московської виходив торець будинку на вул. Московській, 40а, що стояв при межі з садибою № 42. Ця кам’яниця збереглася ще з часів виконання „Перспекта Киево-Печерской крепости” 1783 року, отже й датування її треба уточнити, перенісши на другу половину XVIII століття.

1882 року із західного боку до крила, яке ми вважаємо давнім війтівським будинком, що виходить на вул. Рибальську, прибудовано дзвіницю у формах еклектики. Автором її вважають І.Буланова або тогочасного київського єпархіального архітекта В.Ніколаєва [ДАКО. – Ф. 17. – Оп. 1. – Спр. 810; Дегтярьов М.Г. Зазнач. праця. – С. 6]. Вимурувана з цегли, квадратова в плані дзвіниця мала три яруси, у першому з них був арковий проїзд на територію садиби громади. Обабіч проїзду стояли одноповерхові сторожки, з яких дотепер збереглася одна – у торці війтівського будинку. Решту дзвіниці розібрано, ймовірно, у 1930-х роках.

У 80-ті роки XIX століття остаточно сформувалася територія садиби Введенської жіночої громади, перетвореної 1901 року на жіночий монастир. До неї, згідно з архівними планами 1885 року, нале жали дві ділянки – на вул. Московській, 42 і 40 [Державний архів м. Киева. – Ф. 163. – Оп. 41. – Спр. 2960]. Друга з цих ділянок мала складний у плані абрис і досить значні розміри. Уздовж вул. Рибальської вона простягалася на 190 м, охоплюючи тери торію сучасного житлового будинку № 8 з прилеглим до нього в глиб квартал) двором. Також до неї належала територія сучасної школи на вул. Рибальській, 4, а теперішнє шкільне подвір’я займав великий сад, що був ще в часи виконання „Перспекта” 1783 року.

Монастирські келії розміщувалися в кам’яницях: триповерховій на вул. Рибальській, 2 і двоповерхововій на вул. Московській, 40а. На терені садиби був також невеличкий мурований монастирський готель.

Комплекс Свято-Введенської громади, сформований з будівель кінця XVIII – кінця XIX століть, значною мірою зберігся до нашого часу. Це Свято-Введенська громада на вул. Московській, 42; триповерховий корпус келій кінця XIX століття на вул. Рибальській, 2; двоповерховий корпус келій на вул. Московській, 40а; Старопечерський будинок на вул. Московській, 40б; рештки дзвіниці Свято-Введенської громади на вул. Московській, 42 з боку вул. Рибальської; два будинки на вул. Московській, 40в (служби й „мурований готель” Свято-Введенської громади). У триповерховому будинку на вул. Московській, 38 на початку XX століття містилася парафіяльна школа Свято-Введенської громади, однак він не належав до садиби монастиря.

Разом із забудовою на вул. Московській, 38 і 36 та вул. Різницькій квартал з будівлями Свято-Введенського монастиря репрезентує взірець забудови давнього Печерська – один з нечисленних, зацілілих у вирі тотальної реконструкції, що останнім часом охопила Печерськ. Усього 10 хвилин неквапної ходи від урбанізованої площі Лесі Українки – і ми попадаємо в середовище, яке зберегло „дух місця”, близький серцю киян. У кожної з будівель комплексу своя доля. Старопечерський будинок на вул. Московській, 40а – пам’ятку раннього класицизму – 1989 року безпідставно розібрано, а наприкінці 1990-х років відтворено. Тепер у цьому будинку міститься Музей культурної спадщини.

Будинок Свято-Введенської громади на вул. Московській, 42 і корпус келій на вул. Московській, 40а використовує монастирська громада. Силами громади вже розчищено підвали давнього будинку війта Рибальського, але завершенню цієї справи перешкоджає постійне підтоплення підвалу з невстановлених джерел. Плануючи відбудувати зруйновану в 1930-ті роки дзвіницю між наріжним церковним будинком і корпусом келій на вул. Рибальській, 2, громада замовила проект відтворення її [проект опрацював інститут „УкрНДІпроектреставрація” (автор – архітект С.Юрченко)].

Втім, віднедавна з’явилася загроза втратити й цей куточок міста. Орендар монастирських келій на вул. Рибальській, 2 Науково-виробниче підприємство „Медінсервіс” планує спорудити на території пам’ятки національного значення сучасний комплекс, що включатиме дво-триповерховий офісний блок і 16-поверховий житловий будинок. А що така будівля потребуватиме неабиякої площі, передбачається знести два історичні будинки комплексу Свято-Введенського монастиря й реконструювати келії на вул. Рибальській, 2. Нова складної композиції споруда, яка могла б прикрасити сучасне міське середовище в іншому районі Києва, для цього київського куточка немасштабна й врешті безповоротно знищить історичний комплекс Свято-Введенської громади.

Юридично пам’ятка архітектури національного значення Свято-Введенська громада є об’єктом, на який поширюється охоронний статус. Розроблений проект зон охорони чітко визначає межі території пам’ятки, межі охоронної зони й межі зони регулювання забудови. Дотримання встановлених меж і режимів охоронного зонування виключає можливість нового будівництва й реконструкції історичних будівель. Отже, тепер би мав сказати своє слово Закон.

Примітки

‘ Архимандрит Дамиан. Свято-Введенская обитель. -К., 1998.-С. 2.

2 Центральний державний історичний архів України, м.Київ (далі – ЦДІАУК). – Ф. 442. – Оп. 56. – Спр. 56. -Арк. 1.

3 Там само. – Ф. 182. – Оп. 1. – Спр. 193. -Арк. 1, 2.

4 Архимандрит Дамиан. Зазнач, праця. – С. 3.

5 Киевские епархиальные ведомости. – 1879. – № 1. -С. 12, 13 (переклад з російської наш).

6 Дегтярьов М.Г. Історична записка // Комплекс Свято-Введенського монастиря по вул. Московській, 42 у м. Києві. Дзвіниця: Ескізний проект. – К., 1998. – Т. 1. -Кн. 3. – С. 1,4; Київ: Туристичний путівник. – К., 2001. – С. 254; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (далі – Памятники…). – К., 1983. – Т. 1. – С. 22; Державний реєстр національного культурного надбання: (Пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України. – 1999. – Ч. 2-3. – С. 27.

7 Проект зон охорони пам’ятки архітектури національного значення Свято-Введенської громади (охор. № 868) по вул. Московській, 42 / Виконавці роботи О.Пламени-цька і Н.Логвин. – К.: НДІТІАМ, 2003 (рукопис).

8 Затверджено проекти зон охорони Башти № 5 Київської фортеці (НДІТІАМ, 2002 p., керівник О.Пламени-цька) та садиби Ханенків на вул. Терещенківській, 15 (Всеукраїнський науково-методичний центр досліджень архітектурної спадщини, 2002 p., виконавець В.Завада).

9 Київ: Енциклопедичний довідник. – К., 1981. – С. 400, 522.

10 Зберігається в Російському державному військово-історичному архіві (Москва). Репродукція у вид.: Київ в образотворчому мистецтві ХІІ-ХХ ст. – К., 1982. – Іл. 97.

11 Державний архів Київської області (далі – ДАКО). -Ф.1542.-Оп.І.-Спр. 262.

12 ЦДІАУК. – Ф. 194. – Оп.З. – Спр.99.

13 Дегтярьов М.Г. Зазнач. праця. – С. 2.

14 Там само. – С. 1.

15 Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР. – К., 1989. – Т. 1. – С. 216, 233.

Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 42 – 51.