Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2011 р. А ви б залишилися ночувати у замку з привидами?

Дата: 25.04.2011

Головні ворота до замку тепер зачинені. У подвір’я можна потрапити лише через східну браму.

Хочете здійснити подорож у часі і побувати у справжньому замку? Тоді варто вирушати до Європи. Не обов’язково їхати у Францію чи Італію, де багато замків переобладнано під готелі. У Польщі, лише за півгодини їзди від українського кордону, є один з найгарніших ренесансних замків у Східній Європі – Красічин.

Більшість українців, які мало не щотижня їздять на закупи до Перемишля, навіть не здогадуються, що за кілька кілометрів від міста – така краса. Коли ми під’їхали під браму, подумала, що приїхали не туди. Не видно ніякого замку! Величезні дерева старого парку повністю ховають білосніжну будівлю, яка ніби зависла між століттями. По обидва боки містка, що веде до замку, – гармати. На містку замість карет – машини.

У самому замку замість лицарів та дам у пишних платтях метушаться люди з мобільними телефонами та лептопами, які готуються до мультимедійних презентацій у конференц-залах… Всередині Красічинський замок облаштований скромно, але вишукано. Немає розписів чи ліпнини на стінах – вони просто побілені. У деяких залах є картини, але небагато – після війни тут практично нічого не вціліло.

Зате внутрішнє подвір’я замку – це щось неймовірне. Вимощене білим каменем – на сонці аж очі разить. Тут немає жодної рослини, навіть вазона – усе для того, щоб не відвертати увагу від розпису на стінах. Точніше, це навіть не розпис, а спеціальний спосіб тинькування, коли з-під сірої штукатурки виглядає біла. Причому таким чином, що з’являються силуети лицарів, вельмож, святих. У такий спосіб оздоблено сім тисяч квадратних метрів мурів. Уявляєте, скільки над цим треба було працювати?

Останніми власниками замку була родина Леона Сапіги. Того самого, який ризикнув вкласти гроші у будівництво залізниці в Галичині. Якби кордон з Польщею таки пройшов по річці Сян, Красічинський замок залишився б нам – він практично на березі річки. Тоді він, мабуть, був би у такому ж жалюгідному стані, як і наші замки. Сапіги мали традицію: якщо народжувалась дівчинка, у парку висаджували липу, якщо хлопчик – дуба. Під кожним деревом є камінь з іменем та датою народження.

Тут є такі давні липи, які і троє осіб не могли б обійняти. Навіть зовсім висохлих дерев не зрізають, хоча парк ідеально доглянутий. Цей парк є справжнім музеєм просто неба. Мені сподобались лавки, заховані у густих заростях як під зеленим навісом. З алеї їх навіть не видно.

Як і у кожному порядному замку, у Красічині є свій привид – Бєліца. За легендою, шістнадцятирічна княжна Зося Сапіга закохалася у сільського хлопчака. Батьки вирішили терміново видати її за дворянина. У день весілля, коли дівчина вперше побачила свого нареченого, побігла в одну із веж і кинулась на каміння. З того часу у замку та парку час від часу з’являється привид жінки в білому.

Попри те, що ночували ми у замковому комплексі, ніхто Бєліцу не бачив. Але якщо замовити спеціальну нічну екскурсію підземеллям замку, де є кімната тортур і начебто людські останки, Бєліца обов’язково покажеться (у неї спеціально перевдягається хтось із персоналу).

Попри сумну історію Зосі, у Красічині часто влаштовують весілля. Вінчаються у місцевій каплиці, святкують у ресторані замку, а за гарної погоди столи накривають просто неба у парку.

Ян Пєкло, директор Фундації українсько-польської співпраці PAUСІ:

Красічинський замок у часи війни був зруйнований. Коли сюди ввійшла радянська армія – спалили меблі, підлоги. Навіть повиймали з гробівців кістки Сапіг, які покоїлись у підземеллях каплиці. Шукали золота, скарбів…

Тут нема оригінальних оздоб – все зроблено заново. Держава вклала величезні кошти, щоб відремонтувати замок. Багато грошей надійшло після вступу Польщі до ЄС. Якби Сапіги тепер хотіли повернути замок, мусили б повернути державі кошти, вкладені у його відновлення. Вони не знайшли б таких грошей. Тут недалеко був ще один знищений замок – у Дубєцку. Тепер відреставрований. Там також є готель, можна приїхати відпочивати.

Я їздив по Україні – по замках Золотої підкови, був у будинку Шептицьких-Фредрів у Судовій Вишні. Вони руйнуються на очах. Одна з найгарніших ренесансних споруд – палац у Підгірцях. Він ніби і забезпечений. Але нічого там не відбувається – він не заробляє на себе. Варто б створити якусь програму, подумати про спільний польсько-український туристичний продукт, щоб продавати туристам у пакеті виїзди і на територію Польщі, і на територію України.

Вам варто подумати про публічно-приватне партнерство або передання їх якійсь іноземній структурі, яка розпоряджається міжнародними фондами, щоб ці замки хоча б підремонтували, щоб вони не зруйнувалися повністю. В Україні є гроші олігархів. Вони, може б, і пішли на такі старовинні об’єкти, але у тому варіанті, що олігарх мав би цей об’єкт і робив там, що хотів, а люди з того не могли б користати.

Зіновія Воронович

Джерело: “Високий Замок”