2018 р. Звід пам’яток України
Михайлівська церква (іст., архіт.), 1691 р.
За переказами старожилів Свято-Михайлівська церква була зведена на кошти однієї бездітної поміщиці, яка жила в селі у ХVІІІ ст. Побудували храм волинські майстри, імена яких до нашого часу не збереглися. Висвятили церкву у день Святого Михайла (21 листопада). Звідси пішла назва – Михайлівська.
Церква розташована у кінці села. Її відвідують також прихожани, які проживають у сусідньому с. Замостя.
У 1882 р. до західного фасаду церкви прибудована дзвіниця. Це істотно змінило характерну для Волині композицію церкви. Тоді ж замінено дерев’яне перекриття нави, що імітувало купольне склепіння, зовні покрите восьмигранним шатровим верхом, завершеним глухим ліхтарем з розвиненою цибулеподібною банею. Кількість прихожан церкви на ті часи – 618 чоловіків і 608 жінок. У власності церкви перебувало 90 десятин землі. Функціонувала церковно-приходська школа. Церква була розрахована на 250 чоловік.
Храм дерев’яний, тризрубний і одноверхий. Будівля складається з трьох основних приміщень: прямокутного у плані бабинця, квадратної нави і пятистінного вівтаря. Зруби рівновисокі, шальовані горизонтально дошками, а бічні − перекриті скатними дахами. Нава довша й ширша в плані за притвор і п’ятигранну апсиду. Вона має дерев’яне перекриття, яке імітує купольне склепіння (ХІХ ст.) на низькому восьмерику підбанника. Вівтар завершений по гребеню даху сигнатуркою. В інтер’єрі розкрито простір нави у висоту.
Перекриття вівтаря − зрізана піраміда, а бабинця − плоска підшивна стеля. Інтер’єр прикрашає декоративна різьба по дереву XIX ст.
Дзвіниця дерев’яна, триярусна. У плані споруда виконана як восьмерик на двох четвериках й увінчана високим шатровим дахом. Перекривалася церква за час свого існування лише один раз. У наш час дах перекритий металом.
На території церкви знаходиться могила. Жителі села припускають, що там поховані священник і його сім’я.
У ХІХ ст. навколо церкви був посаджений яблуневий сад, який перестали доглядати за радянської влади. Остання намагалася перетворити приміщення церкви на склад або музей. Коли ж дзвони хотіли переплавити на зброю, місцеві жителі затопили їх у Святому озері (оз. Озерце). Можливо вони й досі там. У 1976-1988 рр. церква була закрита. Після проголошення незалежності України церква отримала постійного священника.
Незважаючи на значні зміни, пам’ятка є типовим зразком волинської народної архітектури.
Джерела та література:
Девятисотлетие православия на Волыни. 992-1892 г. ч. II. Статистические сведения о приходах Волынской епархии. Житомир, 1892, С. 342;
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х томах. – К.: Будівельник, 1985. – С. 98;
Свято-Михайлівська церква с. Карасин − пам’ятка архітектури національного значення / П. Хомич // Маневиччина крізь віки : науково-краєзнавчий нарис. – Луцьк, 2005. – С. 212-213;
Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року. Т. 1. – Вінніпег : Товариство «Волинь», 1984. – С. 486.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 357 – 359.