2018 р. Звід пам’яток України

Церква святого Іллі Пророка (іст., архіт.) 1700-1886рр., вул. Волі 3.

У 1700-1886рр. Іллінська церква була розташована біля замчища ХVI-ХVІІ ст. Споруди замку не збереглися. Церква ще у кінці 80-х років ХХ ст. була головною і єдиною домінантою центральної частини Камінь-Каширського.

Храм було видно з кількох вулиць міста. Крім того, Іллінська церква була єдиною архітектурною спорудою, яка свідчила про історичне минуле місцевості.

Дерев’яна церква на кам’яному фундаменті, тризрубна, однокупольна з високою дзвіницею і двома ризницями з обох сторін вівтаря.

Побудована у 1700 р. Спочатку складалася з трьох зрубів – квадратних бабинця, нефа і п’ятистінного вівтаря. Пропорції зрубів у плані близькі до «живого квадрату». Найвищий центральний зруб, увінчаний масивним приземистим восьмериком з шатровим завершенням і банею. Характерним для волинської школи дерев’яного зодчества є перехід від четверика до восьмерика у центральному зрубі. Грані восьмерика, розташовані по сторонам світу, є продовженням відповідних стін четверика, а діагональні грані спираються на бруси, покладені на квадратний зруб, відрізаючи кути паралельно діагоналям. Пазухи, які виникли, забиті дошками таким чином, що утворилилися «фальшиві паруси» трикутної форми. Зруби бабинця і вівтаря були значно нижчими центрального зруба.

Церква була погано освітлена. Справ у тому, що в зрубах були невеликі прямокутні вікна і у гранях восьмерика − по одному круглому вікну.

Згідно зі свідченнями Теодоровича М., зі сходу, півдня і південного сходу церква була оточена єврейськими будинками, а з півночі – поміщицькою садибою.

Впродовж ХІХ ст. церкву неодноразово ремонтували. Спочатку церква стояла на дерев’яних стендарях.На початку ХІХ ст. під будівлю підвели цегляний фундамент. У1886 р. її суттєво перебудували. Проте основні зруби бабинця, вівтаря і нефу збережено. Була розібрана тільки західна стіна бабинця, шатрове накриття восьмерика, дах над бабинцем і вівтарем. Зруби бабинця були надбудовані. Їх висоту довели до висоти центрального четверика й накрили новим дахом. Старі вікна були забиті і, натомість, прорізані більші. З обох сторін вівтря прибудовані невиликі ризниці. Із західної сторони була побудована висока багатоярусна дзвіниця каркасної конструкції. Восьмерик був перекритий низьким зімкнутим зводом зрубної конструкції таким чином, що ззовні обриси куполу були схожими до напівсфери. Тоді ж будівлю прикрасили кокошниками в основі купола, цибулевидною банею, завершенням дзвіниці з шоломовидною банею, дощатими лиштвами вікон. Церкву було обшито дошками, а купол і дах – листовим металом. У церкві було споруджено триярусний іконостас.

Декоративні елементи, не порушивши загальної композиційної структури, збільшили масштаб будівлі. Таким чином, після перебудови 1886 р. Іллінська церква стала більшою за розмірами й перетворилася на величну архітектурну домінанту центральної частини міста.

У 1857 р. церква мала 5 дзвонів від 1 до 6 пудів вагою. У описі земель церкви зазначена орна земля (32 десятини 2332 сажні), сінокіс (5 десятин 1248 сажнів) та ще вісім ділянок (9 десятин 716 сажнів).

Церква Каменя-Каширського була тісно пов’язана з навколишніми селами. До Іллінської парафії входили села Підцир’я, Клітицьк, хутір Копилуха, хутір Лютня. У 1896 р. до парафії було приписано 158 дворів, 1203 парафіян і два млини. Водяний млин належав поміщику, а вітряний – селянинові.

Теодорович М. зафіксував імена священників Іллінської церкви. Серед них були Андрій Баланда (1790 р.), Григорій Горбачевський (1800-1820 рр.), Симеон Григорович Горбачевський (1820-1861 рр.).

У 1906 р. в Іллінській церкві Каменя-Каширського був хрещений майбутній вчений шевченкознавець Євген Шабліовський.

У післявоєнний час церква перебувала у доброму стані. 23 травня 1945 р. церковному старості Кривдику Ф. М. була видана довідка на право керувати храмом та майном.

У 1951 р. настоятелем храму був о. Георгій Демчук. Згідно з актом технічного стану від 19 вересня 1951 р., Іллінська церква потребувала ремонту частини даху, заміни окремих балок. Без ліквідації цих дефектів інженер Шатілов В. визначивстан храму як непридатний для використання.Впродовж 40 днів був проведений ремонт храму, що й засвідчив вже згаданий інженер.

Тиск радянської влади на парафіян храму продовжувався і у наступні роки. Справа у тому, що на відстані 100 м від Іллінської церкви розташовувався будинок райкому комуністичної партії. Цей факт значно ускладнював життя церковній общині. Зокрема, висувалися претензії щодо стану протипожежної безпеки у храмі. За п’ять років шість разів змінювалася церковна «двадцятка» (за уставом РПЦ у часи УРСР парафія в особі церковної «двадцятки» наймала священика) та три рази священники храму. У цей час священниками були о. Віктор Перхович та о. Григорій Римарчук.

21 червня 1961 р. керівництву храму було дозволено відремонтувати одне вікно, ринви, а також, дірки на даху ризниці та паламарки.

Зберігся звіт священника, який описував життя церквної парафії святого Іллі Пророка у 1961 р. Зокрема, у документі зазначалося, що Іллінській церкві та приписаному до нього храму у с. Застав’є належить 4 тис. парафіян.

Священник наводить дані щодо хрещення 80 % новонароджених, вінчання 5 % шлюбних пар і поховання 75 % померлих у цих населених пунктах. Прибуток храму за рік становив понад 6 тис. карбованців.

У квітні 1965 р. церкву було закрито за наполяганням радянської влади. Богослужіння пропонувалося перенести у Церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка перебувала в аварійному стані. З цією метою були здійснені дії для приховання фактів непридатності Різдво-Богородичного храму для проведення богослужінь. Віряни намагалися скаржитися Голові Ради по справам православної церкви при Раді Міністрів СРСР Куроєдову і, навіть, особисто їздили до Києва і Москви, але нічого змінити не змогли. У 1970 р. церква була знята з реєстрації.

У наступні роки храм зазнав сильного пошкодження. Внаслідок бурі у1982 р. завалився верх. Як зазначено в акті технічного стану будівлі від 9 квітня 1987 р. «в 1982 году в результате сильного ветра обрушилось покритие над алтарной частью церкви, а в 1984 году при ураганном ветре произошло обрушение покрития над центральной частью церкви. Пристроенная деревянная колокольня получила крен, значительно отклонившись от вертикали (у верхней части около 1 м.)». Залишки верху кілька років лежали в центральному приміщенні церкви. А тим часом між представниками райвиконкому Камінь-Каширського і фахівців памяткоохоронної справи розпочалася спражня битва за існування пам’ятки культури.

У 1983 р., згідно з договором між Львівською комплексною архітектурно-реставраційною майстернею Інституту «Укрпроектреставрація» та Волинським обласним відділом з справ будівництва та архітектури, було розроблено проект реставрації церкви. Документом передбачалося пристосування церкви під музей історії релігії та атеїзму. Проект передбачав два шляхи реставрації храму.

Перший полягав у реставрації будівлі церкви до стану 1970-х рр., тобто до початку руйнування пам’ятки. Проте обрали другий шлях, який полягав у відтворенні початкових (станом на 1886 р.) обрисів храму. Автори проекту пропонували розібрати прибудови ХІХ ст.: дві ризниці, дзвіницю, надбудову бабинця і вівтар. Крім того, відновити центральний верх з ліхтарем і банею, перекриття, дах вівтаря і бабинця, відновити початкові вікна й закласти віконні прорізи ХІХ ст.

12 серпня 1986 р. церкву обстежила комісія у складі Колоска Б. В. (члена Президії Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, далі УТОПІК), Вечерського В. В. (голови Бюро громадської Інспекції республіканського правління Волинської обласної організації УТОПІК), Протаса Л. О. (першого заступника голови правління Волинської обласної організації УТОПІК), Лесніка Г. В. (заступника голови райвиконкому, голови правління районної організації УТОПІК), Гайдука С. Я. (районного архітетора).

Комісія дійшла висновків, що «дерев’яні бруси, з яких складено бруси бабинця, вівтаря центрального нефа, непридатні для використання у разі реставрації пам’ятки. Зруби повністю потребували б заміни».

8 травня 1987 р. співробітники Київського науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури (Вечерський В., Трегубова Т., Тиманович Е., Скибицька Е.) задокументували висновки щодо доцільності реставрації Іллінської церкви в Камінь-Каширському .

У 1989 р. церква була повністю відбудована Львівською комплексною архітектурно-реставраційною майстернею Інституту «Укрпроектреставрація» на замовлення Волинського обласного відділу Держбуду УРСР.

30 червня 1989 р. Рада в справах релігій при Раді Міністрів СРСР «зареєструвала релігійне об’єднання Руської православної церкви та відкрила молитовне приміщення в м. Камінь-Каширську». В наступні роки церкву відновлювали за кошти прихожан, а 14 травня 1990 р. з цієї нагоди відбувся хресний хід. 9 серпня 1990 р. Іллінський храм був освячений і в ньому відновилися богослужіння.

У 2012 р. церкву було реконструйовано. Зазнав і змін зовнішній вигляд церкви. 7-8 квітня 2015 р. Іллінська церква згоріла.Рятувальникам вдалося вберегти від вогню ікони та церковне приладдя. Існує проект відновлення точної копії храму.

Низка ікон XVII–XVIII ст. з Іллінського храму, які є памятками мистецтва, зберігаються в Музеї волинської ікони у Луцьку, серед них – монументальна ікона «Спас Вседержитель» (перша половина XVII ст.), ікона «Христос» XVII ст. Крім того, у храмі знаходилися ікони XVII−XVIIІ ст.: «Сходження у пекло», «Ісус Христос Пантократ», «Богородиця Одигітрія».

Джерела та література:

Бундак О. Духовні осередки Камінь-Каширщини // Минуле та сучасне Волині та Полісся: Камінь-Каширський в історії Волині та України: Наук. зб.: Випуск 20: Матеріали ХХ Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 15-й річниці Незалежності України, 810-й річниці першої писемної згадки м. Каменя-Каширського та 100-й річниці від дня народження українського літературознавця Євгена Шабліовського, 26 жовтня 2006 року, м. Луцьк.- Луцьк, 2006. – С. 47-48;

Гулько Г. До питання про закриття православних храмів у Камінь-Каширському районі у 50−60-ті роки ХХ ст. // Минуле та сучасне Волині та Полісся: Камінь-Каширський в історії Волині та України: Наук. зб.: Випуск 20: Матеріали ХХ Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 15-й річниці Незалежності України, 810-й річниці першої писемної згадки м. Каменя-Каширського та 100-й річниці від дня народження українського літературознавця Євгена Шабліовського, 26 жовтня 2006 року, м. Луцьк.- Луцьк, 2006. – С. 131-134;

Девятисотлетие православия на Волыни. 992-1892 г. ч. II. Статистические сведения о приходах Волынской епархии. Житомир, 1892,С. 234-236;

Духовні святині Камінь-Каширщини : фотоальбом / Автор тексту Наталія Пась, ред. Євгенія Ковальчук. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. – 24 с.;

Колосок Б. До історії церкви святого пророка Іллі в Камінь-Каширському // Минуле та сучасне Волині та Полісся: Камінь-Каширський в історії Волині та України: Наук. зб.: Випуск 20: Матеріали ХХ Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 15-й річниці Незалежності України, 810-й річниці першої писемної згадки м. Каменя-Каширського та 100-й річниці від дня народження українського літературознавця Євгена Шабліовського, 26 жовтня 2006 року, м. Луцьк.- Луцьк, 2006. – С. 42-47;

Пась Н. З історії Свято-Іллінської церкви у м. Камені-Каширському // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть: Матеріали VІІ міжнародної наукової конференції з волинського іконопису. – Луцьк, 2000. – С. 76;

Сидорчук Т. Туристсько-рекреаційні ресурси Камінь-Каширського району // Минуле та сучасне Волині та Полісся: Камінь-Каширський в історії Волині та України: Наук. зб.: Випуск 20: Матеріали ХХ Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 15-й річниці Незалежності України, 810-й річниці першої писемної згадки м. Каменя-Каширського та 100-й річниці від дня народження українського літературознавця Євгена Шабліовського, 26 жовтня 2006 року, м. Луцьк.- Луцьк, 2006. – С. 106;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х томах. (Редколлегия :Н.Л.Жариков (гл.ред.) и др.). – К.: Будівельник, 1985. – С. 70;

Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том V. Ковельский уезд / Николай Теодорович. – Почаев : Типография Почаево-Успенской Лавры, 1903. – С. 239-240;

Колосок Б. До історії церкви святого пророка Іллі в Камінь-Каширському // Минуле та сучасне Волині та Полісся: Камінь-Каширський в історії Волині та України: Наук. зб.: Випуск 20: Матеріали ХХ Волинської обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 15-й річниці Незалежності України, 810-й річниці першої писемної згадки м. Каменя-Каширського та 100-й річниці від дня народження українського літературознавця Євгена Шабліовського, 26 жовтня 2006 року, м. Луцьк.- Луцьк, 2006. – С. 42-47.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 184 – 191.