2023 р. Гвіздецька синагога

Сергій Кравцов

Синагога у галицькому містечку Гвіздець, видатна пам'ятка єврейської сакральної дерев'яної архітектури, привертає увагу дослідників з кінця XIX ст. Знищена під час Першої світової війни, вона і зараз цікавить науковців. Лише протягом останніх десятиліть їй були присвячені численні статті й монографія Томаса Крейга Губки, яка витримала два видання поспіль. Реконструкція цієї синагоги займає центральне місце у варшавському Музеї історії євреїв Польщі «ПОЛІН». Української мовою (у перекладі з англійської) гвіздецька синагога була описана в статті Тита Геврика (1985 р.). Оскільки з того часу процес її вивчення помітно просунувся, пропонуємо статтю, яка знайомить українського читача з сучасними уявленнями про пам’ятку.

Синагога була розташована у містечку Гвіздець (тепер селище міського типу Коломийського району Івано-Франківської області) на схід від сучасної вулиці Петрака (у міжвоєнний час – Гмінна), на території нинішньої Гвіздецької районної лікарні №2, на південь від садів монастиря бернардинців.

Дата будівництва синагоги невідома. У 1910 р. її дослідник Алоїз Бреєр зміг прочитати нечіткі написи 1640, 1652 та 1688 років, але пізніші дослідники не побачили цих дат на його фотографіях. Сучасний дослідник синагоги Томас К. Губка вважає, що синагогу побудовано бл. 1700. Синагога, як і більша частина містечка, згоріла влітку 1916 р. під час Брусиловського наступу [подекуди помилково зазначається, що згоріла у 1941 р.]. Детальні обстеження синагоги здійснили Кароль Машковський (1890 і 1898), Ізидор Кауфман (1897) і Алоїз Бреєр (1910).

Синагога стояла у східній частині подвір’я (їдиш: шулгойф), до якого можна було потрапити через провулок, що вів з півдня, від сучасної вулиці Івана Франка (дорога з Коломиї на Городенку). До молитовного залу згодом були прибудовані сіни (їдиш: пуліш) для чоловіків, вхідний передсінок і мурована мала синагога на заході та жіноча частина на півночі. Молитовна зала являла собою зруб, укріплений вертикальними брусами («лисицями») та кожухований гонтом зі сходу та півдня, сіни і жіноча частина – нешальовані зруби; передсінок був фахверковим з вертикальним шалюванням дошками, мала синагога – мурованою, тинькованою та побіленою.

Молитовна зала була покрита двоярусним дахом, пошитим гонтами, висота якого сягала бл. 15 м. Нижній ярус даху був наметовим, із сильно винесеним карнизом. Цей ярус мав каркасну («стільцеву») конструкцію, винесену всередину від зовнішніх стін за допомогою коротких балок і назовні урівноважену карнизом. Конструкція зберігала сліди первісного поздовжнього циліндричного склепіння. Нижній ярус даху був реконструйований бл. 1720–1728 рр., коли на зміну циліндричному склепінню прийшов зімкнутий триярусний купол. Нижній ярус каркасу ніс невисоку каркасну стінку, яка служила основою для верхнього ярусу і була шальована зовні. Верхній ярус був наметовий, з західним і східним причілками, каркасної конструкції. Сіни, жіноча частина та мала синагога були покриті односхилими дахами; передсінок був під наметовим дахом із західним причілком.

Чоловіки входили до синагоги із заходу, через двері з південного боку передсінку, повертали праворуч, входили до сіней і звідтам в молитовну залу по її осі, обличчям на схід. Крім того, повернувши на південь у сінях, чоловіки могли увійти в малу синагогу, єдине опалюване приміщення. На перемичці дверей до зали, на її внутрішній стороні, була вирізьблена дата, яка позначала 1718 р. Жінки входили з заходу, безпосередньо знадвору; жіноче приміщення було з’єднане з молитовною залою прорізом заввишки 4 см. Нерегулярне планування жіночого приміщення свідчило про його перебудови. У синагозі не було сходів, адже простір горища не мав літургічного призначення.

Молитовна зала була квадратною в плані, розміром 10,3 х 10,3 м, висотою до верху стін – 5,5 м, а до вершини купола – 7,0 м. Залу освітлювали дванадцять вікон, по чотири з північного, східного та південного боків. Північні та західні вікна були затінені дахами прибудов. Західну стіну додатково прорізало гратчасте кругле вікно над входом.

Триярусний купол зали спирався на пристінні падуги. Нижній ярус мав восьмикутну основу, перехід від квадрату до восьмикутника здійснювали чотири горизонтальні трикутники. Нижній ярус куполу складався з увігнутих циліндричних сегментів: чотирьох трапецій і чотирьох трикутників, з’єднаних нагорі в квадрат. Другий ярус мав в основі квадрат і складався з чотирьох увігнутих циліндричних трапецій. Чотири горизонтальні трикутники перетворювали його верхній пояс на восьмикутник. Третій ярус складався з восьми опуклих циліндричних поверхонь: чотирьох трапецій і чотирьох трикутників, які складалися нагорі у горизонтально перекритий квадрат. Сучасні дослідники відзначають, що реконструйований купол було вбудовано методом спроб і помилок у вже існуючу конструкцію даху, яка не передбачала такого втручання. Отже, частину первісної конструкції довелося випиляти, щоби створити простір для купола, який проникав до верхнього ярусу горища. Згодом нове перекриття провисло через брак первісних елементів і вимагало ремонту. Внутрішня поверхня купола, в якому опуклий ярус вінчав два увігнутих, створювала враження шатра. Купол складався з дошок, прибитих до дерев’яних кружал. Внутрішні поверхні куполу були вкриті розписами та написами.

Молитовна зала містила кілька літургійних елементів. Ковчег Тори займав середину східної стіни, біма стояла в центрі зали, трохи зміщена на захід. Пюпітр провідника молитви (хазана) стояв на південь від ковчега. Лавки з постійними місцями оточували стіни та біму і доповнювалися пюпітрами (штендерами). Скринька для милостині була прикріплена до західної стіни на північ від вхідних дверей. Північніше висів бляшаний рукомийник, уживаний перед ранковою молитвою. Залу освітлювали бронзові світильники-павуки.

Дерев'яна поліхромна розписна біма являла собою поміст, на який з півночі та півдня вели чотири сходинки. Огорожа біми була прикрашена сліпою кільоподібною аркадою у нижньому ярусі й точеною балюстрадою нагорі. Зі східної сторони біми стояв похилий стіл для читання Тори. Восьмикутний балдахін біми складався з S-подібних ребер і ажурних кілеподібних щитів різьблених рослинними та тваринними сюжетами. Балдахін увінчував легкий барабан з кілеподібною аркадою та цибуляста маківка. Всередині балдахіна були написи з правилами читання Тори.

Ковчег Тори являв собою різьблену поліхромну розписну та позолочену конструкцію, до якої спереду вели шість сходинок з балюстрадою. Двоярусний, із нахиленим вперед завершенням, ковчег спирався на стінні консолі. Нижній ярус ковчега містив шафу для сувоїв Тори, фланковану коринфськими колонками та ажурними панелями з рослинними завитками. Другий ярус містив Скрижалі Завіту, обрамлені пишно різьбленими витими коринфськими колонками, бічними панелями та волютами, що несли антаблемент. Завершення ковчега являло собою двоярусний щит, під яким був різьблений ламбрекен. Нижній ярус щита завершував розірваний фронтон з написом: לפרט מעשי ידי להתפאר בצדק העיסק במלאכת הקדש (літа роботи рук Моїх, якою Я славлюся, праведно виконую цю святу працю, 1831). У центрі ярусу під двома руками, що символізували Ааронове благословення, було вирізане серце з абревіатурою ב"ה («благословення первосвящеників»). Верхній ярус щита був арковий, обрамлений волютами та увінчаний двоголовим коронованим орлом.

Пюпітр провідника молитви стояв на південь від ковчега. На ньому була табличка шівіті в різьбленому обрамленні з симетричними грифонами вгорі та рядом бронзових свічників унизу.

Гвіздецька синагога була унікальною пам'яткою дерев'яної архітектури і свідком суттєвих змін в синагогальній архітектурі. Вона включала найдавніший відомий дерев'яний купол, вбудований у простір даху. Разом із розписом цей купол символізував небесну сферу і, на думку Т. Губки, своєю шатроподібною формою натякав на Скинію. Дванадцять вікон натякали на містичну «верхню синагогу» як прототип земної синагоги (Зогар, Пікудей 251а). Подібне просторове й декоративне вирішення повторюється в подільських дерев’яних синагогах Смотрича (1745/46), Міньківців (1775/76), Михайлівки (1762/3), Яришева (1779/80). Проте в усіх цих дерев’яних синагогах XVIII ст. стелі нагадували радше кам’яні куполи, ніж переносні намети, і в цьому відношенні вони відходили від зразка Гвіздця.

Купольний простір синагоги нагадував куполи тогочасних українських церков з їх виразним вертикальним виміром. Однак він суттєво відрізнявся технікою будівництва. Куполи церков являли собою східноєвропейські зрубні конструкції з поступовим напуском вінців. На відміну від них, дах синагоги був каркасною конструкцією, що бере свій початок у західноєвропейській готиці, з додатком фальшивих барочних склепінь, підшитих до каркасу. У той час як вінці у куполах церков були тесані сокирою, склепіння синагоги складалося з дошок, вироблених на тартаках, які поширилися в регіоні з XVI ст.

У 2010–2014 рр. для основної експозиції Музею історії польських євреїв POLIN у Варшаві було відтворено розписний купол, каркасний дах та біму. Цю роботу здійснили Асоціація Єврейського історичного інституту Польщі та студія «Гендгаус» у Массачусетсі.

Дякуємо Роману Могитичу за цінні поради при редагуванні статті.

Бібліографія

Геврик, Тит. Дерев’яні синагоги України. Сучасність 11 (295) (листопад 1985): 44–55.

Breyer, Alois. Die hölzernen Synagogen in Galizien und Russisch-Polen aus dem 16., 17. und 18. Jahrhundert. Ph. D. thesis, Technical University of Vienna, 1913.

Breyer, Alois, Max Eisler, and Max Grunewald. Holzsynagogen in Polen. Vienna, 1934.

Hubka, Thomas Craig. Resplendent Synagogue: Architecture and Worship in an Eighteenth-Century Polish Community, 2nd edition. Waltham MA: Brandeis University Press, 2022.

Maszkowski, Karol. Bożnica drewniana w miasteczku Gwoźdźcu. Archives of the Polish Academy of Science in Cracow, Polska Akademia Umiejętności WI-08, fols. 1–41.

Piechotka, Maria, and Kazimierz Piechotka. Heaven’s Gates: Wooden Synagogues in the Territories of the Former Polish-Lithuanian Commonwealth. Warsaw: Polish Institute of World Art Studies, 2017.

Szydłowski, Tadeusz. Ruiny Polski: Wykaz szkód wyrządzonych przes wojnę w dziedzinie zabytków sztuki na ziemiach Małopolski i Rusi Czerwonej. Warsaw: Gebethner i Wolff, 1919.

Wyganowska, Wanda. O odkryciu polichromii bożnicy drewnianej w Gwoźdźcu pod Kołomyja. Rocznik Historii Sztuki 27 (1988): 429–36.