2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський, Валерій Бєлашов

Особняк Терещенків, 1867 (архіт., іст.). Вул. Терещенків, 45.

Двоповерховий мурований будинок міститься в історичному середмісті Глухова. Бічним східним фасадом виходить на червону лінію вулиці Шостенської (за радянської доби – Леніна, нині – Терещенків). За містобудівною роллю є архітектурним акцентом, що формує комплекс історичної забудови поблизу Трьох-Анастасіївської церкви.

Глухівський першої гільдії купець і потомствений почесний громадянин Терещенко Артем Якович (1794-1877) двічі порушував перед Чернігівським губернським правлінням клопотання про надання дозволу на будівництво власного мурованого двоповерхового будинку в Глухові – в 1855 та 1866. І хоча обидва рази клопотання було задоволено, будинок збудували тільки в 1867. Після його смерті належав синові, широко відомому українському підприємцю, меценату і громадському діячу Миколі Артемійовичу Терещенку (1819-1903).

М.Терещенко народився у Глухові 14 жовтня 1819 (за старим стилем). Тут же, в повітовому училищі одержав початкову освіту. У квітні 1851 його, порівняно молоду людину, обирають старшим бургомістром у Глухівський магістрат. Цю посаду він займав дев’ять років. А потім, після реформи міського управління, ще чотирнадцять років був міським головою. Крім того, він брав найактивнішу участь у роботі повітового – в Глухові – та губернського – в Чернігові земств. Двічі підряд його обирали гласним губернських земських зборів. У його біографії – трикратне обрання почесним мировим суддею Житомирського і Київського мирових округів.

Юнаком займався хлібною і соляною торгівлею. Під час Кримської війни (1853-56) його прибутки разом з батьком і двома братами Федором (1832-94) та Семеном (1839-93) були значно збільшені за рахунок поставок для російської армії і Шосткинського порохового заводу. У 70-х рр. 19 ст. він став орендатором, займодавцем і власником багатьох цукрових заводів навколо Глухова і майже по всій Україні.

Він також був обраний членом Глухівської повітової училищної ради, а потім і попечителем Глухівської прогімназії. У 1859 став попечителем Кролевецької міської лікарні, у 1860 – директором Глухівського товариства опіки над в’язницями, у 1874 – обраний попечителем дитячого притулку ім.Терещенка.

Певну частину своїх доходів Терещенко надавав для потреб народної освіти, на благодійні цілі як у Глухові, так і в Києві, куди він з сім’єю переїхав на постійне помешкання у 1875. За його кошт у Глухові було придбано обладнання для ремісничого училища і жіночої торгівельної школи, збудовано Трьох-Анастасіївський храм у Глухові.

М.Терещенко на благодійні цілі надав більше 5 млн. крб. Глухову, Києву, С.-Петербургу, Москві. Із них близько 1,5 млн. були витрачені на будівництво у Глухові учительського інституту, чоловічої і жіночої гімназій, ремісничого училища вищого типу, безкоштовної лікарні Св. Єфросинії, корпусів земської лікарні, Трьоханастасіївського собору, розширення створеного його батьком притулку для бідних дітей-сиріт, облаштованих і забезпечених ним разом з братом Федором. Будучи попечителем майже всіх цих закладів, М.Терещенко збільшував основний капітал кожного з них до обсягу, який забезпечував їх існування відсотками з цього капіталу. У міському банку зберігалися перераховані ним кошти, на відсотки з яких місто роздавало на свята Різдва і Великодня допомогу бідним.

М.Терещенко виділяв кошти монастирям і церквам, сприяв шкільному будівництву у Сибіру. Крім цього будував нічліжки у Києві для бездомних. Значна частина прибутків підприємця була направлена для знедолених у С.-Петербурзі, Москві, Чернігові, Новгород-Сіверському, Ніжині та ін. На кінець життя Миколи Артемовича сума його благодійних пожертвувань становила понад п’ять млн. руб., і тільки на потребу Києва – до двох млн. руб.

За благодійницьку і меценатську діяльність одержав чин таємного радника, звання почесного громадянина м. Глухова і м. Києва, нагороджений російськими орденами, орденом Білого Орла.

Помер 19 січня 1903 у Києві, похований у Глухові, в усипальниці Трьоханастасіївського собору поряд з батьками і братом Федором.

З 1931 у будинку А.Терещенка містився Всесоюзний науково-дослідний інститут коноплі (з 1992 – Інститут луб’яних культур Української академії аграрних наук).

У цьому будинку також з травня 1938 по липень 1969 працював Рум’янцев Олександр Харитонович (1904-75) – науковець, секретар Глухівського підпільного райкому партії.

З травня 1938 працював в інституті науковим співробітником. Роботу молодого дослідника перервала німецько-нацистська окупація. У серпні 1941 увійшов до складу Глухівського райкому партії, був одним з організаторів партизанської боротьби і підпільних груп на теренах Глухівського та інших районів. Рішенням Сумського підпільного обкому КП(б)У від 11 листопада 1942 О.Рум’янцев призначений виконуючим обов’язки редактора обласної підпільної друкарні. Після загибелі Г.Ковальова у березні 1943 О.Рум’янцев стає секретарем підпільного райкому та здійснює координацію і керівництво боротьбою проти німецько-нацистських окупантів до повного визволення району. З вересня 1943 по липень 1946 він був першим секретарем Глухівського райкому КПУ. З серпня 1946 по липень 1969 знову працював у колективі науково-дослідного інституту луб’яних культур. Помер у 1975.

Будинок не зазнав значних перебудов і втрат, проте частково втрачено декор інтер’єрів. У 1992 проведено ремонтно-реставраційні роботи.

Будинок має Г-подібний план. Вузьке рамено, витягнуте вздовж вулиці, має коридорне розпланування з однобічним розташуванням кімнат. Широке прямокутного плану рамено з ризалітами, що прилягає з боку двору, поставлене перпендикулярно до вулиці. Воно має внутрішнє розпланування, близьке до дворядної анфілади. Головний вхід влаштовано на дворовому північному фасаді. З вестибюля на другий поверх ведуть широкі двомаршеві сходи, всі елементи яких, у т. ч. сходи й огородження, виконано в техніці чавунного декоритивного литва.

Архітектурне вирішення – в стильових формах історизму з переважанням неоренесансних мотивів. Стіни членуються лопатками й горизонтальними гуртами; у межах першого поверху наріжні лопатки рустовані. Вікна першого поверху аркові, облямовані профільованою лиштвою. Вікна другого поверху прямокутні, з простою лиштвою.

Південний фасад симетричний, фланкований двома ризалітами пластичних обрисів, що увінчуються лучковими щипцями. Вінчає будівлю карниз з зубчиками. В інтер’єрі частково зберігся первісний декор: профільовані гурти й ліплення стель, різьблені двері, кахляні груби тощо.

Будинок має підвал. Підмурки цегляні стрічкові. Стіни муровано з цегли на вапнянопіщаному розчині, потиньковоно й побілено. Фасади пофарбовано жовтою вохрою з білими деталями. Перекриття плоскі, балкові. Дахи напівщипцеві, по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю.

У 1981 на фасаді будинку на честь О.Рум’янцева було встановлено чавунну меморіальну дошку з написом. (нині тимчасово відсутня).

Глухівський будинок Терещенків є визначною пам’яткою історії та архітектури, оскільки це родова садиба родини видатних історичних діячів, доброчинців Глухова. За своїми архітектурними якостями будинок належить до найімпозантніших історичних будівель міста.

[Державний архів Чернігівської області, ф.127, оп. 1 б, спр. 68; ф. 179, оп. 25, спр. 120; Вечерський В. В. Глухівська старовина / В. В. Вечерський // Пам’ятки України: історія та культура. – 1994 – № 3 – 6. – С. 60 – 62; Вечерський В. В. Українська спадщина: Історико-культурологічні ессе / В. В. Вечерський. – К., 2004. – С. 254 – 270; Вечерський В. В. Глухів / В. В. Вечерський, В. І. Бєлашов. – К., 2003. – С. 98-110; Кальницький М. Терещенки / М. Кальницький, М. Факторович // Пам’ятки України. – 1993. – № 1 – 6. – С. 66 – 71; Ковалинский В. В. Семья Терещенко / В. В. Ковалинский. – К., 2003. – С. 15 – 21.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 392 – 394.