1974 р. Чортківська округа

Загальна поверхня 1476 га, (в тому числі 548 двірської посілости), з того 1253 орного поля. Число домів: 1921 р. – 338, 1931 – 378. Число населення: 1900 р. – 1859, 1910 – 1730, 1921 – 1641, 1931 – 1730. За австр. статист. 1900 р. в громаді 1592 гр. кат., 120 р. кат., 32 мойс.; в дворі 58 гр. кат., 54 р.кат., 3 мойс. Мова: в громаді 1556 укр., 188 поль.; в дворі 54 укр., 61 поль. Пошта в Дуплисках (4 км), залізн. станція Дзвиняч-Жежава (4-5 км), станиця поліції («постерунок») у селі.

Село Дзвиняч (народна назва Дзвінєче, Дзвінєчого) положене на горбах, а частинно на долині над потоком (Малий потік мав неофіційну назву Дзвинячка або Луг.) Окремі частини села: Нагорянка, Луг, Горішний кінець, і вулиці: ксьонцка і Козьмукова. Назви піль: Толока, Шанці, Дукта, За долиною. В полях було багато хрестів, а при в’їздах до села кілька капличок. На території села були каменоломні, копальні піску та глини. Часті прізвища в селі: Найдан, Угринюк, Сохацький, Паньків, Мартинчук, Олійник, Сторожук, Боднарчук.

Селяни були малоземельні; тільки один мав 15 моргів поля і кількох по 4-5. Багато людей емігрувало до Канади й ЗСА. До Аргентіни тільки 2-3 родини. Село мало своїх ковалів, столярів, шевців, кравців, ткачів, мулярів.

У селі був двір, власність вірменина Вартановича, два млини і гуральня, а також корчма, яку тримав українець. Колоністів на території села не було, тільки на поблизьких полях, що належали до Заліщиків. Нечисленні латинники розмовляли українською мовою,

В центрі села стояла стара, мурована церква, побудована 1791 р. у формі костела, при ній мурована дзвіниця. Був теж у селі малий мурований костел (каплиця), до якого доїздив ксьондз із Заліщиків.

За Австрії була 2-клясна школа з українською мовою навчання, за Польщі 4-клясна утраквістична. Вчителями бували поляки і українці. Керівником був поляк греко-католицького обряду Менкарський, потім Гавран українського походження. Шкільний будинок мурований, що погорів був під час першої війни.

Читальня «Просвіти» мала власний будинок ще перед першою війною, який в часі війни згорів. По війні фондами односельчан з Вінніпегу поставлено новий читальняний будинок. При читальні була гарна бібліотека і часописи. Народна Справа, Новий Час, Свобода, Діло, Громадський Голос і Місіонер. Були гуртки: аматорській і хоровий. Село мало споживчу кооперативу, філію молочарні в Торськім, кружок «Сільського Господаря» і «Рідної Школи», літні дитячі садки і відділ «Союзу Українок». Перед першою війною молодь гуртувалася в «Січі», в 1930-их рр. в тов. «Луг». Із політичних партій У.Н.Д.О. влаштовувало віча. Суспільно-громадську працю перед першою війною і в перших роках по війні вів парох о. Ісидор Ганкевич із кількома селянськими провідниками, з 1924-25 р. працю перебрав сільський актив.

До першої війни кількох селянських синів вчилися головно в гімназії в Кіцмані. По війні до школи вже не вернулись через свій вік, залишилися в селі і працювали для його національного та економічного розвитку. Імена деяких із них: Іван Мартинчук, Іван Вівчар, Дмитро Борсук, Павло Никорук. До них долучились активні селяни: Яків Бодкарчук, Павло Вівчар, Лев і Володимир Думи, Іван Худий, Іван Бариський і Максим Найдан.

По 1930 р. були міжнаціональні непорозуміння на тлі виборів до громадської ради. Підпільний рух проявлявся від 1930 р., але активнішим став від 1940 р. За Польці були арештування. Зокрема три рази був арештований і раз суджений Олекса Ганкевич. До цієї розправи на всіх 12 суддів присяглих покликано 10 колоністів. На розправі Окружного Суду в Чорткові прокурор висловився, що саботажів у повіті не було тому, що повітовий провідник Олекса Ганкевич сидів у тому часі у в’язниці. Проти цього вислову запротестував адвокат д-р Степан Шухевич. З польських організацій був за Польщі «Стшелєц», що від 1935 р. виявлявся активним.

Науку в Учительській Семінарії почала перед першою війною і покінчили по ній: Юстина Сохацька, Марія Найдан, Гриць Сохацький, Михайло Майдан, Василь Борсук, Юрко Козьмук, а з молодших Сильвестер Сохацькмй і Павла Заравецький. Високі школи покінчили: д-р Степан Боднарчук (порівняльна філологія), що опісля працював асистентом професора Віденського університету, Іван Костинюк – право, Лев Сохацький – політехніку на Чехах (згинув у мотециклевім випадку), о. Володимир Ганкевич – Богословську Академію у Львові (помер у 1953 р.), Олекса Ганкевич – філософію у Львівському університеті, з якої не зміг користувати через конфлікт з польським карним кодексом за приналежність до ОУН. По другій війні Маріян Боднарчук закінчив політехніку у Відні і там залишився на праці.

Народний одяг по першій війні почав уступати місце міському, проте дехто носив його до другої війни, особливо в часі Великоднях свят. Зразки цього одягу збереглися в домі О. Ганкевича та в українському музею в Чікаго.

Відомості подав Олекса Ганкевич.

Джерело: Чортківська округа. – Нью-Йорк: 1974 р. – Український архів, т. 26.