Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

1974 р. Чортківська округа

Загальна поверхня 1461 га, (в тому числі 565 двірської посілости), з того 742 орного поля. Число домів; 1921 р. – 259, 1931 – 303. Число населення: 1900 р. – 1455, 1910 – 1508, 1921 – 1349, 1931 – 1542. За австр. статист. 1900 р. в громаді 1328 гр. кат., 27 мойс., 21 ін.; в дворі 48 гр. кат., 26 р. кат., 3 мойс. Мова: в громаді 1331 укр,, 26 поль., 21 нім; в дворі 48 укр., 29 поль.

Школа за Австрії 2-клясна з українською мовою навчання, за Польщі 4-клясна утраквістична з польськими вчителями.

Село Добровляни, 2 км на північ від Заліщиків, довжиною коло 4 км, простаглося вздовж Дністра з півдня на півн. схід, положене в його ярі. Селом ішов битий шлях із Заліщиків до Борщова. В місцевій говірці наз-ва села звучала «Дібривєни», а цю назву одні поясняли, що нібито «добро» (тобто добру, родючу землю) «влила» Дністрова вода, інші, що над селом ріс ліс-діброва. Частини села називались: Могилки, Жиравка, Гасівка, Вощилівка, Підгора, Гукало. Назви піль: Над Горою, Дуднєва, На задах, Обіжева. Не терені села були каменоломні, копальні глини та піску. Часті прізвища в селі: Війтюк, Романко, Клічук, Юрійчук.

Село, приналежне до парохії в Заліщиках, мало стару дерев’яну церкву, поставлену 1767 р., у віддаленні 3 км від матірньої. Був переказ, що дерев’яну церкву принесли в село під час повені води Дністра, десь з-під Галича. Про це довідалися тамошні люди і забрали її туди, звідки вона приплила. По кількох роках це повторилося і церква осіла на тому самому місці, де й попереду. Люди зрозуміли так, що це Божа воля, щоб церква тут таки залишилася. Отже доброляни заплатили за церкву, хоч їх тоді ще не було багато, домурували до неї захристію і бабинець та хори і вживали її довгі роки. Будову нової, мурованої церкви розпочато 1934 р., а закінчено 1943. Для будови створено було комітет. Рачик Микола, Печанюк Василь, Костиник Данило; цей комітет працював спершу під проводом пароха о. Петра Мельничука, а пізніше о. Романа Добрянського. Церкву побудовано коштом 140000 зол. з добровільних пожертв парохіян, бо примусової репартиції не можна було накладати, тому що існувалаа парохіальна церква в Заліщиках,

Читальню «Просвіти» засновано, мабуть, ще в 1892 р. Її засновниками були: Юрко Головяник і Михайло Війтюк. Будинок для читальні почали ставити ще перед першою війною, а закінчили в 1930 р. Будинок названо «Народним Домом», бо в ньому містилися всі товариства. При читальні були бібліотека та часописи: Новий Час, Наш Прапор, Народна Справа, Громадський Голос, Нове Село. Діяли театральний, хоровий, оркестровий і самоосвітній гуртки. В «Народному Домі» мали приміщення споживча кооператива, молочарня, кредитівка, кружок «Сільського Господаря» та «Рідної Школи», відділ «Союзу Українок» з дитячим садком і т-во «Луг».

Перед першою війною було пожежно-гімнастичне тов. «Січ», по війні 1926 р. засновано «Луг», якого засновником був Федір Юрійчук. Кружок «Сільського Господаря» засновано в 1936 р., а його першим головою був Микола Клічук, син Петра. При С. Г. зорганізовано вишкіл хліборобської молоді, якого опікуном був Ілько Лугофет. Вишкільний гурток розвивався незвичайно успішно, діставши два морги дослідно-пробного поля-городу від місцевого громадського уряду. В селі удавалися морелі та виноград, але щеплені бросквині (персики) вимерзали, росли тільки дички.

Читальня «Просвіти» і кооператива «Шовк» у Львові заснували в селі спілку годівлі шовкопрядки, засаджено морви-шовковиці і влаштовано в 1932 р. спеціяльний курс під керівництвом фахівця інж. Б. Гнатевича.

Ще в 1908 р. засновано Касу Райфайзена. Її першу управу становили: Григорій Кузняк – керівник і Василь Романко – скарбник, книговод, що опісля 25 літ був душею кредитівкам. Після нього кредитівкою керували Василь Клічук і Михайло Федорашко, а з 1936 р. ще Петро Кузняк. Коли село звернулося до садівництва та городництва, що приносило людям добрі прибутки, то обороти Каси значно збільшилися і в 1936 р, виносили суму 230 тисяч золотих, з чого 120 тисяч переслано до централі на поточний рахунок. З 1937 р. діяльність кредитівки поширено на сусідні села: Касперівці, Бедриківці та Дзвиняч.

Споживчу кооперативу «Надія» засновано за ініціятивою Михайла Гоймана перед першою війною (коло 1910 р.) Відновлено її по війні щойно 1935 р. під назвою «Сад». Вона перебрала закуп і збут помідорів і морель. На її загальних зборах в 1938 р. вибрано управу в складі: Микола Клічук с.Петра, Дмитро Гойман і Микола Війтюк, яка вела кооперативу аж до приходу большевиків восени 1939 р. За останній, неповний рік кооператива вислала до різних міст Польщі (Варшава, Лодзь, Катовиці, Гдиня тощо) 42 вагони помідорів і морель на суму поверх 160 тисяч золотих. Мешканці села, переважно малоземельні, займалися рільництвом, а від 1928 р. городництвом та садівництвом, а дехто теж рибальством. В селі були свої шевці, теслі, мулярі і столярі. Кілька мешканців Добровлян були купцями в Заліщиках. В 1890 р. дві родини емігрували до Бразілії, пізніша еміграція йшла вже до Америки і Канади.

Власниками фільварку були барони Бруніцькі, після них Стелля де Турнав. Польську колонію «Сміглова» засновано в 1936 р.

Культурно-освітню працю в селі вели селянські провідники. Село посилало дітей до середніх шкіл. Учительську семінарію в Заліщиках покінчили перед першою війною Степан Король, що вчителював на Гуцульщині, опісля Іван Романко та Роман Романко, сини Василя, Петро Кузняк, Григорій Костиник, Петро Гуйван. Григорія Романка, с. Івана до матури не допустили після арештування за приналежність до О.У.Н. Микола Кузьмак покінчив у Відні в 1920-их рр, медицину, виїхав до Совєтського Союзу і там пропав.

В часі виборів за Польщі селяни голосували на листу УНДО або на радикальну партію. Польські окупанти переслідували селянських провідників. Зараз після окупації в 1920 р. польська поліція арештувала кошового повітового т-ва «Січ» Григорія Кузняка і забрала до Чорткова. Побитого й покаліченого дозволено родині забрати додому, де він зараз і помер.

В 1930 р. арештовано двох абсольвентів Учительської семінарії – Григорія Романка і Миколу Устяника. Романко відсидів рік у в’язниці, Устяника звільнено. В 1939 р. арештовано і вивезено до Берези Картузької двох учителів і одного селянина; вони по розвалі Польщі вернулися додому.

В 1940 р., коли Буковина була ще під окупацією Румунії, большевики виселили всіх людей із села, як і з інших прикордонних сіл, і розкинули їх по всій тернопільській області на колишніх посілостях польських колоністів. Декому тоді пощастило приміститися по сусідніх селах у кревних або знайомих.

У вересні 1941 р. по зливних дощах Дністер залив майже все село, чого ніколи не бувало в історії села. Вода плила з селі по шосе до двох з половиною метрів поверх нього.

Після повороту бопьшевиків в 1944 р. наступили в селі численні арешти і вивози на Сибір.

Відомості подали колективно чотири колишні мешканці села.

Джерело: Чортківська округа. – Нью-Йорк: 1974 р. – Український архів, т. 26.