8. Хитрять, щоб місце добре під двір свій роздубути

(Онуки під свято бабу свою згадують)

Нашій бабі [11] дуже припало до душі оце займище наше. Так їй хотілось двору такого, як оце і є він зараз: хати на цьому самому місці, токовище теж, загорода праворуч від хати, а од шляху між хатою і загородою двір щоб був і воловня в йому, а ліворуч пастівника – загінець для телят. Але на такий двір треба було ще прирізать громадського вакату чималенько, а тут у сусіда ще тїснїйше, однак живуть і вони, вже й ручки поклали на вакат перед нашим двором! А баба все під свято, було, торують їм: отам верба дуплината була і в ній все сичі водились, поки і верба зогнила, а коло верби був шлях перехресний давно і шинок жидівський довго був, заїзд Жиди держали. Торували, торували їм, поки таки втовмачили сусідам, що то місце не підхоже під нї якій двір: ті взяли та хату свою роздовжили, а там збоялись заводити нового двору собі, бо, мовляв, і собі можна піти тим путтям, що й трах-тирь той. Потулились у старім дворі, а баба тоді до батька нашого: „став тепер ти хату – в тебе синів пять [12], де будеш дівать? То я навмисне лякала сусід, щоб внукам моїм видніше око було це забрати місце!” Спасибі бабі, містину гарну обібрала для всього нашого двору. Усї пять маємо кубельця собі на цьому дворі. Царство небесне і земля легка їм!..