2010 р. Четвертня. Діти кукурудзи

Вадим Войтик

Дата: 06.09.2010

Навіть зараз дістатись до деяких сіл Полісся – завдання не з простих. Підсушена меліорацією земля залишається важкою для прокладання доріг. Що вже казати про дрімучі часи Русі чи Литовського князівства? Може саме з огляду на неприступність і стало волинське поселення колискою для українського княжого роду Четвертинських.

Вперше про Четвертню згадують в 1409-му році, вже як про місто. А отже, поселення має давніше походження. Дехто вважає, що до заснування села причетний син князя Володимира Великого братовбивець Святополк. В усякому випадку, нащадки Рюрика, що вибрали собі Четвертню за родове місто, воліли називатися Святополк-Четвертинськими. Володіли вони чималими землями на Волині, Брацлавщині, Турівщині.

Назва села походить від якоїсь чверті чи четвертого разу. Тиражованою є така версія: В історії відомі поселення, що передавалися у спадковість на певному праві власності по четвертому разу, які так і називалися «четвертними поселеннями».

На жаль, я не можу розтлумачити, що власне це означає. Підозрюю, що мова йде чи про якусь обов’язкову четвертину (як в наші дні – обов’язкову частку для немічних родичів), чи про щось подібне. Головне, що тою часткою не погребували Святополки. Бо очевидно не без їх допомоги село стає містом визнаним.

Аби це сталося, потрібен був спеціальний документ, локація. Це такий королівський папір, що дозволяв заснування міста чи надання новому місту міських прав. Ніби як ідентифікаційний номер від податкової. Вже з ним можна було просити про маґдебургію і тому подібні розкоші. Четвертня свою локацію отримала в 1471-му. Це дозволило проводити в місті щотижневі торги і річний ярмарок. Крім того, на той момент в Четвертні вже діяв заснований князями в 1437-му році Преображенський монастир.

Монастир був спершу роблений з дерева, але на початку XVII століття його головний храм перебудовують у камені. Храм справляє солідне враження: стіни двометрової товщини, глибокі вікна, важкі ковані двері, двадцятиметрова висота.

Міцності споруди додавав вапняковий розчин на яйцях зі шкаралупою. Церква має мінімум оздоблення, хіба що бароковий фронтон.

Мені, читачу Дена Брауна, знаки нагорі тхнуть масонством. Звичайно, це лише від мого клерикального невігластва.

Сусідню дзвіницю збудували значно пізніше, в 1905-му.

До православного монастиря в 1625-му на запрошення Григорія Четвертинського прибувають мандрівні друкарі-фрілансери, монахи Сильвестр і його колега з дивним прізвищем Павло Домжив-Люткович-Телиця. В Четвертні друкується «Псалтир» – 244-сторінковий фоліант з гербом Четвертинських на обкладинці.

Про середньовічну Четвертню (тоді це було два поселення, Стара і Нова, що нині зветься Боровичі) згадується як про досить розвинуте містечко. В певний період тут було два монастирі, друкарня, гуральні, вітряні й водяні млини, кузні та інші ремісничі об’єкти.

Якийсь час Четвертнею володіють князі Збаразькі. Саме тоді Яків Четвертинський будує на іншому березі Стиру замок, основу Нової Четвертні. Згодом вже його син, Стефан Четвертинський викупить родовий маєток. Проте у XVIII столітті містечко занепадає. За описом 1798 року село було власністю князя Фелікса Четвертинського, а мешкало тут лише 249 жителів.

Вже не знаю з якого дива, але за переказами саме в це занепале містечко власною персоною прибуває нова господарка Волині російська імператриця Катерина II. Її величність дарує старовинному монастирю дві ікони, рукописне Євангеліє і… свої сукні на ризи батюшці.

Переконаний, що ніякої Катерини тут не бувало. І навряд чи освіченій імператриці спало б на думку дарувати царські шмотки попу. Проте люди вірять, що серед старовинних ікон, що зберігаються в церкві є також дарунок цариці. А на найбільші свята служба ведеться зі древнього рукописного Євангелія.

Тишу сучасного життя екс-княжої Четвертні інакше як патріархальною не назвеш. Вулиці (хіба крім частини центральної), а особливо під’їзди до села – суцільне болото. Зрештою, як і сто років тому.

Місцевих мешканців на Волині відзначають особливо. По-перше, за бунтарський дух. Кажуть, що за це сусіди жартома прозивають четвертинців «чеченцями». І по-друге, за колориту місцеву говірку. Ні за перше, ні за друге нічого не скажу, бо від чеченців мене Бог милував, а єдиний мешканець Четвертні, з яким я намагався потеревенити, виявився німим.

І на останок про ще одну особливість сучасного життя села. Здавалось би, загублене в бездоріжжі волинських боліт село має вимирати. Кращі часи у минулому, роботи немає, молодь їде в місто і так далі. Проте ще одна пташка, яку я зустрів дорогою підказала, що не все так погано.

Так от, біля церкви, та й на головній вулиці села я побачив з десяток дитячих візочків. Молоді мами грілись під недільним сонечком і вигулювали малюків. Мало того, відповідно до указу вже Віктора Януковича про присвоєння звання «Мати-героїня», зі 140 волинських матусь 15, тобто одна десята (!) мешкає у Четвертні (у Луцьку – нуль). Геройські четвертинські мами мають по п’ять, сім і навіть десять дітей. Такий от демографічний бум.