Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2002 р. Ікона „Архангел Михаїл та Параскева П’ятниця” (др. пол. XVII ст.)

Ярослава Павличко

Іконописна спадщина Волині до кінця XVII століття включно кількісно небагата. Тому кожна нововиявлена чи нововведена в літературу пам’ятка викликає зацікавлення дослідників. Такою пам’яткою є нещодавно опублікована ікона з колекції Національного музею у Львові „Архангел Михаїл та Параскева П’ятниця” другої половини XVII століття, яка походить із церкви арх. Михаїла села Черська, що на Берестейщині (інв. № 36753; 1-2422) [1]. Ікона є зразком предели.

До Національного музею у Львові пам’ятка надійшла 1953 року. Раніше вона належала музеєві греко-католицької Богословської академії (ч.410), який отримав її 1933 року як дар від журналіста, знавця Полісся Бориса Ольхівського.

Ікона горизонтального формату (розм. 32,7: 54: 1,7 + 1,8 см) [2] з накладним профільованим облямуванням (згори і зліва втрачено).

Дві майже доколінні фігури арх. Михаїла і св. Параскеви П’ятниці подано фронтально, обличчя у фас, погляд очей спрямований на глядача. Характер ликів обох постатей ідентичний за винятком незначних нюансів: ледь видовжений овал з майстерно опрацьованими виразними очима, карнація світла, на щоках активне підрум’янення. Волосся вохристо-руде, з проділом посередині, спадає на спину. Вбрання типове для іконографії цих персонажів у XVII столітті. Арх. Михаїл у вояцькому обладунку: білому, графічно потрактовано-му панцері з накиненим поверх нього червоним плащем, кінець якого рвійно має внизу зліва. В зігнутій у лікті й відведеній набік правій руці Параскева П’ятниця тримає чотирираменного хреста (тисненого в левкасі), лівою притискає до грудей розгорнений угору сувій з текстом „Символу віри” (зберігся початок і кінець тексту).

Тло сріблене, тоноване під золото з тисненим по левкасі й гравійованим орнаментом. Його мотив характерний для західноєвропейської орнаментики (зокрема тканин [3]), широко використовуваної в українському іконопису XVII століття.

Ікона зі значними пошкодженнями, втратами фарбового шару й випадом грунту, особливо внизу та по краю зліва.

За своїми малярськими якостями цю пам’ятку можна вважати зразком ремісничо-професійного письма. Стилістичні ознаки вказують на другу половину XVII століття. Майстер поєднує олійну й темперну техніки. Цікавим моментом є зображення панцеря арх. Михаїла – він нагадує техніку деревориту з характерним для XVII століття декором оздоб стародруків. Це вказує на безперечний зв’язок з тогочасною гравюрою, у якій також трапляються зображення арх. Михаїла.

У спокійних поставах персонажів відчутні барокові тенденції, що виявляється не тільки в об’ємному моделюванні форми, ефектній орнаментиці тла, а й енергійному рисунку форм і ритмі одягу та його бганок.

Обмежена тональна палітра все ж таки не справляє враження бідної, бо колірні плями розкидано продумано. Майстер користується трьома основними барвами: взаємодоповнювальними червоною і зеленою та золотистою, які кладе переважно площинно.

Миловидні лики не позбавлені певної одухотвореності, їхні типи й характер випереджають появу образів у малярстві Йова Кондзелевича.

Пам’ятка виразно поєднує традиції давньої іконографії з впливами західних зразків. Напівфігурні чи доколінні зображення святих не були властиві малярству часів Київської Русі, хоч зрідка трапляються [4]. Не виключено, що в цьому разі таку іконографію диктував формат іконної дошки, пристосованої до розмірів предели. Розгорнений сувій з текстом у руках мучениць для давніших зображень не характерний. Подібну іконографію мучениць із сувоєм демонструє ікона XVII століття „Св. Февронія” з Перемищини [5].

Парні зображення святих в українській іконографії мають свою традицію, запозичену з візантійських взірців, її раннім зразком є ікона „Св. Борис і Гліб” [6]. Далі цей приклад продовжують ікони XIV – XVI століть, які здебільшого є намісними, часто – храмовими: „Св. Козьма і Дем’ян” [7], „Св. Юрій і Параскева П’ятниця” [8], „Св. Федір і Дмитрій” [9], „Св. Микола і Параскева П’ятниця” [10] та інші. Очевидно, виробилися певні традиції добору святих і поєднання їх. Скажімо, найчастіше в парних зображеннях виступають св. Микола й Параскева П’ятниця, що, безперечно, пов’язане з культом цих святих, які в ієрархії шанування української церкви займали найвищі місця після Богородиці. Те саме стосується святих Юрія, Дмитрія, Михаїла.

Найранішим зображенням арх. Михаїла в іконопису вважається ікона XIV століття з Миколаївської церкви села Сторонна на Бойківщині [11], св. Параскеви П’ятниці – з П’ятницької церкви села Новий Яр, що на Яворівщині [12]. Поєднання їх у парному зображенні трапляється в іконах XVI століть [13].

Ікона з церкви арх. Михаїла села Черська демонструє варіант предели другої половини XVI століття – того часу, коли цокольний ряд іконостаса утвердився у своїй іконографічній програмі.

Судячи зі збережених пам’яток, ранні предели були орнаментальні (найраніший відомий зразок їх в іконостасі церкви св. П’ятниці у Львові) [14]. Орнаментальні предели відомі й у пізніших іконостасах [15]. Очевидно, вони наслідували традиції монументальних мальовань, де орнаментовані декорації вміщували на стінах у нижніх регістрах. Згодом на пределах частіше з’являються сюжетні зображення – „Жертвоприношення Авраама”, „Перенесення мощів св. Миколи”, „Зустріч Христа і Магдалини” та інші, які розширили тематику українського іконопису XVII століття.

Ікона з церкви арх. Михаїла села Черська вказує на іконографічний тип з вибраними святими – у даному разі арх. Михаїла і св. Параскеви П’ятниці, зображення яких могло пов’язуватися з патроном храму.

Схарактеризована пам’ятка розширює уявлення про малярство цього регіону другої половини XVII століття. Своїми стилістичними особливостями вона вписується в мистецьке середовище малярської культури Волині.

Примітки

1. Сидор О. Матеріали для зведеного каталогу волинського іконопису: (3 колекції Національного музею у Львові) // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації, м. Луцьк, 27-28 серпня 1998 року. – Луцьк, 1998. – Поз. № 10 (іл. на с 126.).

2. Розміри пам’ятки подано за вид.: Сидор О. Зазнач. праця. – С103.

3. Довізні європейські тканини зі стилевою орнаментикою побутували в українських церквах, зокрема їх використовували для церковного одягу. Одна з найбільших збірок давніх тканин з такою орнаментикою зберігається в Національному музеї у Львові.

4. Свснціцький-Святицький І. Ікони Галицької України XV- XVI віків. – Львів, 1929. – Іл. 202 (на с 122).

5. Репродукована у вид.: Свєнціцька В.І., Сидор О.Ф. Спадщина віків: Українське малярство XIV – XVIII ст. у музейних колекціях Львова. – Львів, 1990. – Іл. 85.

6. Логвин Г.. Мілясва Л., Свєнціцька В. Український середньовічний живопис: Альбом. – К„ 1976. – Іл. XIII, СІХ; Пуцко В. Ікони святих князів Бориса і Гліба у Київській Русі // Церковний календар на 1995 рік. – Сянік, 1995. – С.100-113; Гелитович М. Храмова ікона „Борис і Гліб” другої половини XVI століття з церкви Святого Духа у Потеличі // Берестейська унія 1596-1996: Статті й матеріали. – Львів, 1996. – С. 161-164.

7. Репродукована у вид.: Логвин Г, Мілясва Л„ Свєнціцька В. Зазнач. праця. – Іл. LXIV.

8. Там само. – Іл. LXXI.

9. Там само. – Іл. LXXII.

10. Там само. – Іл. CVIII.

11. Свенцицкая В.И. Мастер иконы „Архангел Михаил с деяниями” второй половины XIV в. из села Сторонна на Бойковщине // Памятники культуры: Новые открытия: Ежегодник 1988. – Москва, 1989. – С. 198-209.

12. Репродукована у вид.: Свєнціцька В.І., Откович В.П. Українське народне малярство ХІІІ-ХХ століть: Альбом. – К., 1991. – Іл. 9.

13. Репродукована у вид.: Гординський С. Українська ікона 12-18 сторіччя. – Філядельфія, 1973. – Іл. на с.94.

14. Александрович В. Іконостас П’ятницької церкви у Львові // Львів: Історичні нариси. – Львів, 1996. – С.114.

15. Там само.

Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 3-4, с. 162 – 163.