1998 р. Храми Чернігова

Церкви, описані в 1920-х pp. С. А. Таранушенком, не збереглися до нашого часу. Тяжко читати такі рядки з дослідження Г. Г. Павлуцького:

“Багатьом, напевно, доводилось по селах Малоросії мимоволі звертати увагу на старі дерев’яні церкви, дуже схожі за зовнішнім виглядом, які почорніли і покосилися від часу, вросли у землю серед густої зелені старих тополь і лип, які ростуть по церковних цвинтарях. Церкви ці розсіяні у величезній кількості по всій Україні… в них молилися сотні поколінь, вони достойні пам’ятки народних звичаїв і свідки минулого» [Павлуцкий Г. Древности Украины. – К.: 1905, c. 41].

Ці рядки написані на початку XX ст. Тоді таких церков була величезна кількість, але нових не було, тому що ще в 1800 р. Синод православної церкви, проводячи політику загальної русифікації земель імперії, заборонив будувати нові церкви “в малоросійському стилі”, а коли старі церкви занепадали, їх не дозволялось капітально ремонтувати. Цією забороною завдано страшного удару нашій національній архітектурі. Потім в Україні церкви будували в стилі класицизму, а з другої половини XIX ст. – у псевдоросійському стилі, “що, з цієї доби починаючи, засмічують всю Україну незграбними своїми будовами”, – дуже різко, але влучно висловився знаний мистецтвознавець Ф. Л. Ернст [Київ: Провідник / За ред. Ф. Л. Ернста. – К.: ВУАН, 1930. – 797 с.]. А потім у страшному XX ст. по Україні прокотилися дві світові війни, революція, численні антирелігійні кампанії, після чого на Наддніпрянській Україні залишились одиниці стародавніх дерев’яних храмів.

Так сталося і в колишньому передмісті Чернігова – Бобровиці. На початку XX ст. тут була споруджена тридільна однобанна дерев’яна церква, що мала квадратний зруб центрального об’єму і гранчасті вівтар і бабинець. У цьому храмі чудове враження справляла велика баня з двома заломами. Як пише Г. Н. Логвин:

“Завдяки простим формам і контрасту об’ємів храм справляв глибоке враження довершеністю пропорційних співвідношень, лаконізмом композиції і могутністю силуету. Він найбільш повно відповідав народним уявленням про прекрасне” [Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. – М.: Искусство, 1965, c. 79].

Ця бобровицька Георгієвська церква була розібрана на початку 1930-х pp. Найбільшим і найвідомішим із дерев’яних храмів такого типу, що дійшлидо нас, є славетний собор у Новомосковську під Дніпропетровськом, а найкращим з мурованих Преображенська церква у Великих Сорочинцях, збудована гетьманом Данилом Апостолом у 70-х pp. XVIII ст.)

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 179 – 180.