2010 р. Біля Диканьки був великий жіночий монастир

Олександр Данилець

Дата: 25.06.2010

За цією чорно-білою світлиною із зображенням храму, датованою 1890 роком, сьогодні “полюють” чимало дослідників, краєзнавців і любителів старовини. Бо воно унікальне. Це, мабуть, єдине, що залишилося від колись відомого в Україні Великобудищанського Спасо-Преображенського жіночого монастиря, вщент зруйнованого на початку минулого століття тогочасними атеїстами.

Як розповів для “УК” власник знімка, диканчанин Василь Скорик, його йому надіслав двадцять років тому уродженець Диканьки, а нині, якщо він ще живий, звичайно, громадянин Великобританії. Чому сумніваюся? Бо він із тих людей, яким після закінчення Великої Вітчизняної війни довелося мимоволі залишити рідну землю та податися світ за очі в чужі краї. Тож вік у нього поважний. Але для нас головне, що безцінна реліквія потрапила в надійні руки, і віднині з нею можуть ознайомитися нащадки.

Так ось, згідно з архівними даними, цей монастир побудував у 1682 році генеральний писар Війська Запорозького Василь Леонтійович Кочубей – друг і кум гетьмана України Івана Мазепи, і батько Мотрі Кочубеївни. Він стояв за дві версти на північ від Печерного скиту (заснованого ще до 1602 року, і в якому жили ченці-самітники. Авт.) у надзвичайно мальовничій місцевості біля підніжжя Вершигори неподалік Великих Будищ – сотенного містечка Полтавського козацького полку, відомого ще за часів Київської Русі.

Журнал “Московитянин” писав у 1852 році: “В пяти верстах от Диканьки находится давний монастырь, окруженный со всех сторон горами. Вид чудный с этих гор: вдали сверкает Ворскла, дальше тянутся леса, деревни, поля, покрытые хлебом, – и все это подернуто синевой. Особенно живописная тропинка между гор, ведущая прямым путем к Диканьке”.

На території монастиря містилася Преображенська церква. Як зовнішньою архітектурою, так і за побудовою іконостасу вона була ніби точною копією Свято-Троїцької церкви – єдиної в Україні архітектурної пам’ятки, тісно пов’язаної з творчістю М. В. Гоголя.

За часів ігумені Митрофанії, яка була настоятелькою Великобудищанського жіночого монастиря з 1869 року до закриття його у 1922 році, цей чернечий заклад набув найбільшого розквіту. Вона закупила в поміщиків ліс та орну землю, чим значно розширила монастирські володіння. Звела двопрестольну муровану церкву з головним вівтарем на честь Святої Трійці і придільним – Хрестовоздвиженським, а потім і п’ятикупольний Успенський собор з престолами – Успенським, Свято-Миколаївським та на честь Усікновення глави святого Іоанна Предтечі.

Одночасно із спорудженням церков велася забудова чернечих келій, навчальних корпусів для церковнопарафіяльної школи, цегельного заводу, службових та господарських приміщень. Число черниць, за деякими даними, зросло до 700. Більшість сестер займалися веденням польових робіт і тваринництвом, розчисткою лісу та заготівлею дров, підтриманням чистоти і порядку. Вони ж розробили і складну систему меліорації гористої місцевості в Писарівщині: насипними земляними жолобами потоки весняних та дощових вод, засмічених піском і мулом, відводилися в річку.

До святого місця, біля якого виросло село Чернечий Яр, масово почали йти прочани, парафіяни ближніх церков. Любив сюди ходити з матір’ю та сестрами і юний Микола Гоголь.

Коли вже монастиря не стало – через 300 років після заснування – поблизу місця, де він стояв, працювали знамениті кінорежисери Джузеппе Де Сантос і Вітторіо де Сіка, знімаючи двосерійну кіноепопею “Вони йшли на Схід” (СРСР – Італія) з радянською кінозіркою Тетяною Самойловою та італо-франко-радянський фільм “Соняшники” з Софі Лорен і Марчелло Мастроянні у головних ролях.

І до ювілейної гоголівської дати – 200-річчя з дня його народження – відомий режисер Микола Денисов обрав це живописне місце для зйомок російсько-українського фільму “Пригоди на хуторі біля Диканьки”. Але це вже тема для іншого дослідження.

У 1930-х роках залишки монастиря розібрали на колгоспне будівництво…

Джерело: «»